Державне регулювання підприємництва в Україні

Постанова Кабінету Міністрів “Про порядок реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності” позитивно вирішує що одне питання, яке пов’язано із складністю отримання приміщень для підприємців, особливо на період реєстрації. Введено в законодавство чітке визначення терміну реєстрації за місцем проживання (місце знаходження) одного із співзасновників. Тобто, якщо підприємець як засновник або співзасновник юридичної особи – суб‘єкт підприємницької діяльності хоче зареєструвати її за своїм місцезнаходженням (точніше місцем прописки), то ніяких документів для підтвердження місця проживання органу державної реєстрації надавати не потрібно, оскільки ці дані в установчих документах вже засвідчені нотаріусом.

У даному разі відпадає потреба і ще в одному документі. І тільки в разі, коли підприємство реєструється за іншою адресою, тоді до органу реєстрації надається відповідний документ, що передбачає передану засновнику у власність або користування приміщення або його частину (п. 4 Положення).

Впроваджено також і порядок, коли орган що реєструє видає довідку про прийом пакету документів для реєстрації. Це надає можливість в разі необхідності звертатись з позовом до суду при прострочені термінів реєстрації маючи на руках офіційний документ.

Принципово змінено підхід до скасування державної реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності. До цього за заявою підприємця орган що реєструє проводив скасування державної реєстрації, що було підставою для ліквідації підприємства. Таким чином цей процес проводився в два етапи. Але досить часто підприємці на першому етапі завершували свої наміри провести ліквідацію підприємства, яке відповідно “відвисало”.

Тепер скасування здійснюється тільки при проведенні всіх заходів по ліквідації, що підтверджується відповідними документами (п. 34 Положення).

До речі, у переліку документів для ліквідації підприємства передбачається довідка архівної установи про прийняття документів довгострокового зберігання (фінансово-бухгалтерська документація, документація з кадрових питань). Причина появи такої норми. На даний час дуже часто до органів державної реєстрації звертаються люди, які працювали на підприємствах, які ліквідувались, особливо тих, які належать до підприємств малого бізнесу з питаннями про поновлення записів у трудових книжках. Це є вже проблема, а тому питання архівації повинно між відомствами вирішуватись якомога швидше.

Таким чином, вигоди, які отримують підприємства в результаті державного регулювання, досить різнобічні. Багато з них вже стали відомими для підприємцям. Водночас, держава забезпечує підприємницьким структурам пріоритетний доступ до зовнішніх ринків, ринків стратегічної сировини, дефіцитних матеріалів, технологій, інформації тощо.

Державне управління економікою полягає саме в регламентуванні господарської діяльності шляхом встановлення стандартів, нормативів, лімітів, ліцензій тощо. Держава бере на себе загальну підтримку науки, освіти, культури, охорони здоров'я і т. п. та контролює рівень цін, доходів, кількість продукції, стан навколишнього середовища, умови праці тощо.

Підприємницькі ж структури, інспіруючи ті чи інші регламентаційні дії держави або дії судів, пов'язані з їх виконанням, можуть значно посилити свої позиції і послабити конкурентів. В свою чергу, регламентуюча діяльність держави – це не щось самодостатнє, вона має іти на користь суспільству, окремим суб'єктам, їхнім групам, при чому, зовсім не обов'язково лише з метою самого регламентування.

Філософія державного регулювання полягає якраз у тому, що вигоди отримуються не безпосередньо в результаті регулювання, як, скажімо, у випадках перерозподілу коштів через бюджет, а в результаті регулювання, яке покликане служити суспільним інтересам і використовуватися у приватних інтересах.

Окрім адміністративних, державне регулювання має ще й економічні наслідки, бо впливає на конкурентоспроможність фірм через економічні регулятори (ціни, податки, пільги тощо). Обов'язкове додержання стандартів і нормативів часто призводить до додаткових витрат і, відповідно, до зростання витрат виробників. Зміни структури витрат виробництва поряд з їх загальним збільшенням, які є результатом необхідності додержання нових стандартів, мають глибший і складніший вплив, аніж просте введення додаткового податку.

Наприклад, фірми, взяті в окремій галузі, є неоднорідними і розрізняються за своїми розмірами, технічною оснащеністю, мають різний рівень витрат виробництва. Додаткові витрати, пов'язані з будівництвом, розробкою і впровадженням екологічно чистих технологій, неоднаково вплинуть на їхню конкурентоспроможність. Так, малі, і відповідно, менш технічно оснащені фірми, які раніше мали виробничі витрати на рівні середніх, зі зростанням додаткових витрат стануть нерентабельними і будуть змушені покинути ринок.

Таким чином, у державному контролі за додержанням нових стандартів будуть зацікавлені фірми, які раніше мали мінімальні, у даній галузі, витрати виробництва. Вигоди вони одержать від того, що конкуренти фактично перестануть існувати, не витримавши високих витрат виробництва, причиною яких є вищий технічний рівень, аніж у їхніх конкурентів.

 

 

Розглянуті вище варіанти одержання переваг шляхом змін розмірів і структури витрат не вичерпують можливостей фірм у використанні переваг державного регулювання. Підприємці будуть намагатися змінити існуюче законодавство, яке визначає правила діяльності фірм, або добиватися прийняття нових додаткових законів з метою обмеження діяльності конкурентів й того, що перешкоджало одержанню більших прибутків.

Світовим досвідом вироблено десять принципових положень для оцінки ролі держави у розвитку підприємництва:

1. Захищаючи права особи і забезпечуючи товарами й послугами, яких не може дати ринок, держава сприяє успішному розвиткові економіки.

2. Держава не є знаряддям коригування економічних процесів.

3. Ціна втручання держави в економічну сферу це: а) скорочення виробництва у приватному секторі внаслідок використання ресурсів державою; б) витрати, пов'язані зі стягненням податків; в) невикористані переваги обмінів, яким перешкодила держава.

4. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, то суспільні групи, які добре усвідомлюють та організовано захищають свої інтереси, використовуватимуть демократичний устрій для визискування платників податків та споживачів.

5. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, парламентарі, як правило, ухвалюватимуть бюджет з таким дефіцитом, який може шкідливо позначитися на розвиткові економіки.

6. Якщо держава намагається допомогти одним суспільним групам за рахунок інших і втягується в це, тоді ресурси витрачаються не на виробництво, а привласнюються.

7. Кошти, що витрачаються на здійснення державою операцій, пов'язаних з перерозподілом прибутків, бувають набагато більшими, ніж суми надані реципієнтам.

8. Державне планування є нічим іншим, як підміною ринку політикою, а така підміна призводить до марнування ресурсів та сповільнення економічного розвитку.

9. Конкуренція так само необхідна державній владі, як і ринкові. Конкуренція між владними структурами, а також між державними підприємствами та аналогічними приватними структурами, якраз і ставить державу на службу народові.

10. Конституційні норми, які дають змогу зробити політичну діяльність такою, що не суперечить вимогам ефективного розвитку економіки, сприяють цьому розвитку.

Державна політика сприяння розвиткові підприємницької діяльності, метою якої є економічне зростання, завжди повинна поєднувати в собі як регулятивні, так і дерегулятивні функції. Це пов'язано з тим, що господарське життя є значно гнучкішим, аніж правова діяльність держави (економічне завжди йде попереду правового), яка сьогодні щоразу обмежує діяльність Держпідприємництва, реалізуючи свою діяльність через надані комітетові відповідні повноваження.

 

 

1. Саниахметова Н. А. Новое в законодательстве Украины о предпринимательстве и его защите. Киев, Блиц-информм, 1996.

2. Борисова В. И. Правовые основы предпринимательской деятельности Харьков, Интеграл. 1998.

3. Шакун В. І. Мельник В. П., Поповіч В. М. Правові основи підприємницької діяльності – Київ, 1997.

4. Лаптев В. В. Правовое регулирование предпринимательской деятельности, Москва, 1995.

5. Клейн Н. М. Предпринимательское право. Курс лекций. Москва, Юридическая литература, 1993.

6. Закон України «Про підприємства в Україні».