Державне управління та державна політика в сфері інтелектуальної власності

 

Вступ

Державне управління інтелектуальною власністю

Державна система органів охорони права інтелектуальної власності

Висновок

Список використаної літератури

 

 

Будь-який механізм державного управління створений для взаємодії двох елементів – суб’єкта та об’єкта. Об’єктом управління в нашому дослідженні є сукупність фізичних і юридичних осіб, що є власниками інтелектуальної власності, або діяльність яких пов’язана з інтелектуальною власністю, тобто система, яка підпорядкована владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, пов’язані з дотриманням правового режиму володіння, користування та розпорядження правами на об’єкти інтелектуальної власності. Результат такого управлінського впливу – досягнення необхідного державі та суспільству рівня захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності. Досягнення такого результату є головним завданням суб’єкта управління, що є основним елементом у механізмі держаного управління. Суб’єктом державного управління у сфері інтелектуальної власності є державна система органів, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, які дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов’язкових для виконання об’єктами управління.

Становлення і розвиток державної системи охорони інтелектуальної власності вУкраїні характеризується поетапним розширенням сфери її регулюючої дії, зростаючою адаптацією до міжнародних норм регулювання, посиленням концентрації на тих об’єктах охорони, що зазнають найбільшого впливу новітніх технологій.

Протягом останніх років в Україні сформувалася досить розгалужена

організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері правової охорони та захисту інтелектуальної власності.

 

 

Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування творчої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об'єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому мова може йти лише про управління у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та захисту результатів інтелектуальної діяльності.

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23 Конституції). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, що має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.

Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85 Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання знайшли в Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загально-державні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім відносяться майже всі державні органи управління народним господарством – міністерства, відомства, державні комітети тощо, які здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до визначеної їм Конституцією України компетенції.

Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також громадські організації – творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.

У межах визначеної Конституцією України компетенції Президент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, в тому числі і інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 “Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України” було утворено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 року № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції чинного патентного законодавства.

Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади”, де п. 4 Указу Президента України від 13 березня 1999 року № 250 визнано таким, що втратив чинність.

Відповідно до четвертого абзацу пункту 1а) цього Указу постановлено утворити Міністерство освіти і науки України – на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами Президента України від 9 лютого 2000 р. №№ 190-195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв'язку з ліквідацією цього органу.

Відповідно до другого абзацу пункту Зг) Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. Кабінет