Державно-конфесійне право як складова системи вищої юридичної освіти західної та центральної Європи

Цікаво, що в таких країнах як Італія та Іспанія цей предмет називається «церковним правом» (відповідно, в Італії – Diritto ecclesiastico, в Іспанії – Derecho eclesiastico aбо Derecho eclesiastico del Estado). В останньому варіанті держава вказується як законодавець церковного права [9, с. 32]. Це пов’язано, насамперед, з західноєвропейською правовою традицією розділу загального церковного права на jus ecclesiasticum (церковне право, що стосується церкви, незалежно від законодавця) та jus canonicum (канонічне право), що є темою для окремого наукового дослідження.

Виникає логічне питання, що саме треба розуміти під такою кількістю та різноманітністю назв. Аналізуючи термінологію та зміст державно-конфесійного права як науки даємо таке визначення: державно-конфесійне право – галузь публічного права, як сукупність правових норм, встановлених державним законодавством, нормативними актами міжнародного та європейського права, що регулюють правовий статус церков і релігійних організацій у державі й державно-церковні відносини в цілому. Включає у себе, серед іншого, положення конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, податкового та інших галузей права.

Щодо вимог до студентів, то в процесі вивчення дисципліни студенти повинні засвоїти систему та принципи міжнародного і національного законодавства у сфері державно-конфесійних відносин, з’ясувати поняття та основні види його джерел, зрозуміти особливості співвідношення норм державно-конфесійного права та національного законодавства країни, інших зарубіжних країн, основні міжнародні правила та критерії законотворчості у сфері державної релігійної політики та регулювання.

Засвоєння такого предмета дозволить студентові самостійно оцінювати процеси законотворчості, реформи національного законодавства у сфері державно-конфесійних відносин щодо їх відповідності світовим тенденціям та міжнародним стандартам; прогнозувати ефективність прийняття та дії окремих законодавчих актів; формувати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства з метою приведення його у відповідність до загальноєвропейських та світових стандартів; оволодіти основними категоріями державно-конфесійного права; вміти порівнювати державно-конфесійне законодавство із міжнародним та європейським, встановлювати його подібність або відмінність з метою пошуку пріоритетних підходів до регулювання державно-конфесійних відносин; правильно тлумачити і застосовувати норми міжнародного державно-конфесійного права, самостійно поповнювати і поглиблювати свої знання; обґрунтовувати і відстоювати свою правову позицію, застосовувати здобуті знання для застосування норм законодавства у сфері свободи совісті.

Треба зазначити, що курс державно-конфесійного права за своїм змістом і наповненням постійно змінюється в залежності від змін державного законодавства у релігійній сфері. Ряд вчених пропонують у межах цього предмета розрізняти міжнародне та національне державно-конфесійне право.

Щодо змісту навчальної дисципліни, то зазвичай вона включає в себе історичний блок, що вивчає історію взаємовідносин держави та релігії, як у національному, так і міжнародному вимірах (держава та релігія в античні часи, державно-церковні відносини в період середньовіччя, новий та новітній період історії). Відповідно одним з основних блоків є вивчення конституційних засад взаємовідносин держави та релігійних організацій, міжнародного та національного законодавства у сфері свободи совісті та віросповідання, освітянської, соціальної та благодійної діяльності церков, питання оподаткування та фінансування релігійних організацій та ін. У процесі викладання та вивчення предмета з кожним роком сфера державно-конфесійного права розширюється, наприклад, наразі у багатьох європейських країнах стало актуальним питання викладання основ ісламу як релігійної дисципліни на рівні з основами римо-католицької та євангелічної віри. Вивчаються і питання проблематики, пов’язаної з впливом релігійного фактора та діяльності релігійних організацій у політичних та суспільних об’єднавчих процесах Європейського Союзу.

В європейському освітньому просторі структурні підрозділи університетів, що займаються цією тематикою, тісно співпрацюють як із законодавчими, регулюючими державними органами, так і з церковними науковими інституціями. Наприклад, у Німеччині дві найбільші християнські церкви, Римо-католицька та Євангелічна, заснували та активно підтримують діяльність Інституту державно-конфесійного права єпархій Німеччини під керівництвом професора, доктора права Ансгара Гензе (Prof. Dr. Ansgar Hense) та Інституту церковного права Євангелічної церкви в Німеччині під керівництвом професора, доктора права Ганса Міхаеля Хайніга (Prof. Dr. Hans Michael Heinig). У багатьох країнах роль церковних наукових інституцій, що досліджують церковне та державно-конфесійне право, виконують наукові товариства, як Австрійське товариство церковного права

(Відень, Австрія), Польське товариство державно-конфесійного права (Люблін, Польща), Товариство церковного права (Лондон, Великобританія), Чеське товариство церковного права (Прага, Чехія), Словацьке товариство канонічного права (Братислава, Словаччина).

Зважаючи на те, що заявлена нами тема дослідження лежить у площині лише вищої юридичної освіти, то ми не будемо торкатися відповідних структурних підрозділів і викладання курсу державно-конфесійного права та церковного права на теологічних факультетах та у вищих духовних навчальних закладах Західної та Центральної Європи.

Німецька правова школа вже багато століть залишається лідером у дослідженні цієї галузі, активно досліджуючи правову складову державно-конфесійних відносин як у Німеччині, так і на міжнародній арені. Державно-конфесійне право та державно-церковні відносини досліджують цілі структурні підрозділи юридичних факультетів таких визначних німецьких вищих навчальних закладів, як: Кельнський університет (кафедра публічного та церковного права, Інститут церковного права та церковної історії Рейну), який очолює професор, доктор права Стефан Мукель