Деякі питання вдосконалення кримінального законодавства у зв’язку з реформуванням кримінального судочинства в Україні

У законопроекті від 3 березня 2012 року № 10146 (ст. 45) зазначено, що «особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок, злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення визнала провину, сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду».

Не заперечуючи інноваційність пропонованих нововведень для діяльності суб’єктів досудового розслідування та суду [12], слід зазначити, що із запровадженням вказаними законопроектами категорії кримінального проступку в інституті звільнення від кримінальної відповідальності по суті нічого не змінюється. Якщо ж ми збираємось розвивати національне законодавство за європейських шляхом, то маємо враховувати саме позитивний іноземний досвід у реформуванні чинного законодавства, а не займатись підміною понять у КК України.

У проекті КК України, пропонованому народним депутатом України В. Д. Швецем, інститут кримінальних проступків пропонується ввести як окрему «книгу» особливої частини Кримінального кодексу (ст. 51-1 проекту).

Новий КПК України в ст. 3 чітко зазначає КК України та закон України про кримінальні поступки законодавчими актами, які встановлюють кримінальну відповідальність. Тому доповнення чинного КК України відповідними положеннями загального та особливого характеру, які стосуються запровадження кримінального проступку, аргументовані лише за умови прийняття окремого законодавчого акту, що забезпечить формування спеціального підходу до визначення та детального розкриття характерних ознак інституту кримінального проступку в кримінальному праві.

У зв’язку із цим доречним буде введення цього інституту не лише шляхом змін у Кримінальному кодексі України, а й кодифікуванням зазначених норм окремо в Кодексі про кримінальні проступки (це було також передбачено Концепцією реформування кримінальної юстиції України).

Хоча існують думки щодо виникнення складних правових питань у зв’язку з прийняттям окремого закону про кримінальні проступки, загальні положення якого на 90% повторюватимуть положення Загальної частини Кримінального кодексу України (про суб’єктів діянь, вину, співучасть, повторність і сукупність, обставини, які виключають караність діянь, звільнення від покарання тощо), що не відповідатиме принципу мінімізації нормативного матеріалу. Ускладниться також і правозастосовча практика, особливо щодо відмежування різних видів караних діянь [13; 16, с. 143].

Для більшої аргументації зазначеного, треба вказати на те, що в більшості європейських країн різновиди кримінально-караних діянь розміщуються в єдиному кодифікованому акті – кримінальному кодексі. Проте є також приклади розміщення проступків в інших систематизованих актах: Польща – Кодекс про проступки від 1971 року, Німеччина – Закон про порушення громадського порядку від 1968 року [3].

Як зазначає О. М. Бандурка, у проекті КПК України реалізується ідея розподілу форм досудового слідства на «дізнання по кримінальним проступкам та слідство по злочинам» [6]. Дійсно, дізнання є формою досудового розслідування кримінальних проступків, яке згідно з новим КПК України здійснюється протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку (з можливістю продовження строку до двох місяців)  (ст. 219 КПК України).

Як стверджує начальник Головного слідчого управління МВС України В. І. Фарин- ник, нововведення, обумовлені появою нового КПК України, забезпечать дотримання законності під час обмеження конституційних прав людини в кримінальному судочинстві. Однак цей КПК України не є досконалим, тому зміни та доповнення ще будуть вноситися під час правозастосовної діяльності [14, с. 12]. Досить закономірною та наближеною до сучасних умов діяльності правоохоронних органів, хоча й не позбавленою фаталізму, виглядає думка щодо необхідності неухильного дотримання положень закону (КПК України) незалежно від того, які переважають переконання в суспільстві щодо його ефективності [15, с. 194].

Висновки. Як бачимо, провадження за злочинами та проступками здійснюється в різних формах. Беручи це до уваги, ідея кодифікації кримінальних проступків у єдиному Кодексі (або Законі) про кримінальні проступки є досить доцільною. Такий підхід, на нашу думку, дозволить забезпечити реалізацію таких умов:

• подальша гуманізацію кримінального законодавства;
• спрощена процедуру притягнення до юридичної відповідальності осіб, які вчинили кримінальні проступки;
• оптимізація діяльності органів внутрішніх справ, прокуратури та суду щодо виявлення, розслідування кримінальних правопорушень та судового розгляду;
• оптимізація діяльності органів внутрішніх справ із розслідування кримінальних правопорушень, притягнення до відповідальності за вчинення яких не тягне судимості.

Запровадження інституту кримінальних проступків в Україні є необхідним елементом вдосконалення національного законодавства та підвищення ефективності правозастосовної практики. Однак початковий процес пов’язаний із виникненням різнопланових проблем як теоретичного, так і практичного характеру. У зв’язку із цим слід ще раз додатково переглянути доцільність формування чинного законодавства за логічною схемою «від процесуальних до матеріальних правових норм».