Діяльнісний підхід до організації навчального процесу в початковій школі

- характеризує розвиток дитини у співпраці з дорослим при розв’язанні задач дитиною.

Висновок: 1) навчання створює зону найближчого розвитку, яка потім переходить у сферу актуального розвитку;

2) навчання рухає уперед розвиток, спираючись не тільки на дозрівші функції, але і на ті, які ще дозрівають. Навчання повинно іти попереду розвитку;

3) педагогіка повинна орієнтуватись не на вчорашній, а на завтрашній день розвитку (тобто на зону найближчого розвитку дитини).

Міні-лекція, презентація «Що таке навчальна діяльність?»

Розвиток особистості дитини відбувається у різних видах діяльності. Свідома діяльність людини – результат зовнішніх умов, опосередкованих внутрішніми умовами, якими і є особистість. Таке розуміння діяльності ввів С. Л. Рубінштейн, який підкреслював, що не досить визнавати розвиток людини в діяльності, треба враховувати і її зворотний вплив на суб’єкта; що становлення особистості можливе лише в процесі змістовної, суб’єктивно і об’єктивно значущої діяльності. Відповідно, можна вважати, що розвиток особистості дитини полягає в якісній зміні її діяльності. „Зміни ці відбуваються за рахунок ускладнення цілей, задач, предметних дій, операційної і мотиваційної сторін діяльності, а також, за рахунок зміни самої позиції дитини, яка, нагромаджуючи досвід, стає активнішою і самостійнішою», – зазначає С. Л. Рубінштейн.

Щоб ці зміни здійснювалися у потрібному напрямі, процесом розвитку потрібно керувати. У педагогічному розумінні це передбачає цілеспрямоване формування особистості дитини. Психології навчання, дидактиці, методиці відомі різні шляхи посилення впливу навчання на розвиток учнів. Зокрема, встановлено, що навчання розвиває школярів своїм змістом за умов, якщо він зорієнтований на оптимальну реалізацію їхніх навчальних можливостей. Але зміст по-різному впливає на розвиток залежно від методів навчання, способів дій з навчальним матеріалом, побудовою учіння як розв’язання системи навчальних завдань, що поступово ускладнюються. Навчання, безумовно, впливає на розвиток своїми організаційними формами, які дають дітям змогу вступати у різні види співпраці з педагогом і один з одним.

Розвиток дитини відбувається в різних видах діяльності, що виявляється, відповідно, в різних видах розвитку: фізичному, духовному, громадянському, морально-етичному, естетичному. Всі види розвитку – це механічна сукупність різних видів діяльності. Вони тісно взаємопов’язані, взаємодоповнюють і підсилюють один одного.

Таке розуміння розвитку передбачає повноцінне включення дітей на кожному віковому етапі в усі доступні їм види діяльності, а не лише у навчальну. Дуже важливо, щоб при цьому забезпечувалась активна позиція дитини, стимулювалися її творчість, потреби в засвоєнні нових знань і способів дій.

Найпослідовніше ідеї Л. Виготського щодо можливості та доцільності навчання, орієнтованого на розвиток дитини були розвинуті у психологічній теорії діяльності (О. Леонтьєв, П. Гальперін, О. Запорожець та ін.), що зумовило кардинальний перегляд традиційних уявлень про розвиток і його співвідношення з навчанням. Її прихильники вже не вважали метою розвитку дитини розвиток її пізнавальних функцій (мислення, пам’яті, сприймання тощо), найголовнішим, на їх погляд, є становлення її як суб’єкта різноманітних видів і форм людської діяльності.

Філософсько-педагогічне поняття «діяльності» означає творче перетворення людьми оточуючої дійсності. Вихідною формою такого перетворення є праця. Усі види матеріальної і духовної діяльності людини є похідними від праці і несуть у собі головну ознаку – творче перетворення дійсності, а у підсумку – і самої людини.

Психолог А. Н. Леонтьєв і його учні, досліджуючи конкретну будову людської діяльності, визначили її компоненти – це потреби і мотиви, мета, умови і засоби їх досягнення, дії і операції.

Важлива особливість діяльності визначається тим, що вона завжди носить явний чи неявний предметний характер, тобто усі її компоненти мають той чи інший предметний зміст, а сама вона обов’язково направлена на творче перетворення певного матеріального чи духовного продукту (так, завдяки діяльності робочого створюються реальні машини, будівлі, а завдяки діяльності письменника і художника створюються художні твори).

Якщо ми хочемо усвідомлено вжити слово «діяльність», застосовуючи його до тієї чи іншої сфери життя людини, то обов’язково повинні чітко уявити собі предметний зміст її компонентів, зміст кінцевого продукта. Але якщо у певних життєвих подіях ми не зможемо виділити і визначити зміст компонентів діяльності, не можемо прослідкувати реальні перетворення людиною тієї чи іншої матеріальної чи духовної дійсності, то термін «діяльність» до цих дій застосувати не можна.

За своїми історичними джерелами правильно поставлене шкільне навчання є саме навчальною діяльністю дітей. Ми говоримо саме про джерела, оскільки у подальшій історії шкільної освіти були довгі періоди, коли перебування дитини у класі не було пов’язане зі справжньою навчальною діяльністю. Щоб діти, сидячи у класі, навчалися і засвоювали знання і вміння у формі повноцінної навчальної діяльності, її потрібно правильно організувати. У чому полягає зміст такої правильної організації?

1. Дитина засвоює будь-який матеріал у формі діяльності тільки тоді, коли у неї є внутрішня потреба і мотивація такого засвоєння. Це пов’язано з перетворенням засвоюваного матеріалу і, тим самим, з отриманням нового духовного продукту, тобто знання про цей матеріал. Без цього повноцінної людської діяльності немає.

Навчальні потреби і мотиви націлюють дітей на отримання ними знань як результатів перетворення заданого матеріалу. Таке перетворення відкриває у матеріалі внутрішні чи суттєві відношення, усвідомлення яких дозволяє школяру відстежити походження зовнішніх проявів засвоюваного матеріалу. Навчальна потреба – це потреба школяра у реальному чи мисленному експериментуванні з тим чи іншим матеріалом з метою виокремлення у ньому суттєво-загального і часткового, з метою прослідкувати їх взаємозв’язок. Знання про такий взаємозв’язок у логіці називають теоретичними. Потреба дитини у навчанні якраз і полягає у її бажанні отримати знання про загальне у предметі, тобто теоретичні знання про будь-що за допомогою експериментування з предметом. У цьому перетворенні предмета обов’язково існує (захований) творчий момент, який засвідчує навчально-діяльнісний характер засвоєння тих знань, які стосуються предмета експериментування. Там, де учитель систематично створює у класі умови, які потребують від школяра отримання знань про предмет за допомогою експериментування з ним, там діти мають справу з задачами, які вимагають здійснення навчальної діяльності.

У тих умовах, коли діти повинні засвоїти сформульовані для них знання, які пропонуються у готовому вигляді, навчальна діяльність дітей здійснюватися не може, хоча вони і виконують деяку «навчальну роботу».

Діти і дорослі постійно засвоюють знання у самих різноманітних видах діяльності (наприклад, в ігровій, трудовій діяльності). Засвоюватися можуть і готові знання, а навчання може здійснюватися так, що не буде вимагати від учнів предметного чи мисленного експериментування. Діти і дорослі постійно засвоюють знання у різних видах діяльності. Оскільки «засвоєння» і «навчання» може відбуватися, по-перше, і в інших видах діяльності, а по-друге, і без перетворення матеріалу, то ці поняття ототожнювати з «навчальною діяльністю» не можна.

Навчальна діяльність і відповідна їй навчальна мета пов’язані, перш за все, з перетворенням матеріалу, коли за зовнішнім різноманіттям його особливостей можна визначити, зафіксувати і вивчити внутрішню чи суттєву основу, і, таким чином, зрозуміти усі зовнішні прояви цього матеріалу.

Знання, які відображають взаємозв’язок внутрішнього і зовнішнього, суті і явища, називаються теоретичними. Але їх можна засвоїти лише відтворюючи сам процес їх походження, отримання і оформлення. Цей матеріал має навчальне призначення, оскільки він тепер існує для повторного проходження тих шляхів, які колись реально привели людей до відкриття і формулювання теоретичних знань.

Навчальне експериментування, за допомогою якого можна прослідкувати взаємозв’язок внутрішнього і зовнішнього у змісті матеріалу, завжди має творчий характер.

Особистість людини проявляється у її творчих справах. Тому, формування у дітей потреби у діяльності і самого уміння здійснювати її вносить великий вклад у розвиток особистості. Правильна організація навчальної діяльності – це така організація навчально-виховного процесу, яка реалізується на основі потреб самих дітей в оволодінні духовними багатствами людства (до цих багатств відноситься, зокрема, і уміння спілкуватися, використовуючи при цьому моральні цінності і правові норми). Із поступового але неухильного уміння виховання у школярів такої потреби починається правильна організація навчальної діяльності. Без цієї потреби як свого головного компонента вона просто не може існувати.

2. Друга умова правильної організації навчальної діяльності це постановка перед школярами навчальної задачі, розв’язання якої якраз і вимагає від них експериментування із засвоюваним матеріалом. Навчальну задачу без такого перетворення розв’язати не можна.

Навчальна задача, з розв’язання якої тільки і починає розгортатися повноцінна навчальна діяльність, вимагає, щоб школярі аналізували умови отримання тих чи інших теоретичних знань і оволоділи відповідними узагальненими способами дій.

3. Реалізація розгорнутої навчальної діяльності з різних предметів передбачає особливу увагу вчителя до повноцінного і правильного виконання школярами дій і операцій, за допомогою яких успішно розв’язуються навчальні задачі (перетворення, моделювання, контроль, оцінка).

Таким чином, правильна організація навчальної діяльності полягає у тому, що учитель, орієнтуючись на потреби і готовність школярів до оволодіння теоретичними знаннями, уміє ставити перед ними на певному матеріалі навчальну задачу, яка розв’язується певною схемою побудови дій.

Практичне завдання: порівняти такі компоненти навчальної діяльності пояснювально-ілюстративного і діяльнісного методу: ціль, мотиви, засоби, дії, результат, оцінку.

Метод: робота в парах.

Висновок.

 

Таблиця1

Порівняльна характеристика пояснювально-ілюстративного і діяльнісного методу навчання в організації навчального процесу

 

Практичне завдання: визначити критерії результативності уроку із застосуванням діяльнісного підходу.

Метод: керована дискусія.

Незалежно від типології повинні бути певні критерії результативності уроку з використанням діяльнісного методу.

Питання для обговорення:

Ким ставляться цілі уроку?

Чи використовувати репродуктивну форму роботи та роботу за зразком?

Технологія діалогу.

Рефлексія діяльності.

Які форми, методи, прийоми використовувати на уроці?

Самоконтроль, самооцінка.

Осмислення навчального матеріалу.

Чи повинен вчитель планувати комунікативні завдання уроку?

Висловлення власної думки.

Атмосфера співробітництва, психологічного комфорту.

Навчальна діяльність особлива – у ній людина перетворює саму себе. Робить себе з «я-не вмію» у «я-вмію», з «я-не знаю» у «я-знаю». Цим навчальна діяльність суттєво відрізняється від звичної навчальної роботи. Навчальна діяльність – це висока культура самонавчання за допомогою дорослих і товаришів. Діти такої культурою не володіють, тому потрібно її виховувати.

ІІІ. Заключна частина. Підведення підсумків. Зворотний зв’язок.

Рефлексія.

Процес учіння – це процес діяльності учня, спрямований на становлення його свідомості і його особистості вцілому. Яким повинен бути діяльнісний підхід у навчанні?

Діяльнісний підхід передбачає:

робити учіння мотивованим;

навчати дитину самостійно ставити перед собою ціль і знаходити шляхи та засоби її досягнення (тобто оптимально організувати свою діяльність) ;

допомагати дитині сформувати у себе вміння контролю і самоконтролю, оцінки і самооцінки;

відкрити перед дитиною спектр різних можливостей і створити у неї установки на вільний але відповідальний і обґрунтований вибір тієї чи іншої можливості (установка на творчість) ;

можливість спільної навчально-пізнавальної діяльності під керівництвом вчителя (розвиток завтрішнього дня).

Відповіді учасників занотовуються на фліпчарті.