Дмитро Іванович Менделєєв

 

Дмитро Іванович Менделєєв народився 27 січня 1834 р. в Тобольську. Його батько після закінчення в Петербурзі педагогічного інституту викладав словесність у гімназіях Пензи, Тамбова й Саратова. Переїхавши до Сибіру, він познайомився з дочкою колись багатого купця Корнільева Марією Дмитрівною. Корнільєви відіграли важливу роль у культурному житті Сибіру, заснували друкарню, видавали журнал. У їхньому домі була одна з найкращих бібліотек того часу.

Коли Д. І. Менделєєв був ще дитиною, його батько, Іван Павлович, осліп і змушений був вийти на – пенсію. Опинившись у скрутному матеріальному становищі й маючи велику родину, Марія Дмитрівна переїхала в село Аремзянка, де був покинутий скляний заводик, що належав її братові В. Д. Корнільєву, який переїхав до Москви і служив управителем у маєтку князів Трубецьких.

Тобольськ був неофіційною столицею Сибірського краю. Місто в минулому мало важливе значення як торговельний і культурний центр. Пам'ять про Єрмака, розповіді засланих туди декабристів – учасників повстання на Сенатській площі в Петербурзі у 1825 p., розповіді вчителя Тобольської гімназії П. П. Єршова, автора казки «Горбоконик», про зустрічі з О. С. Пушкіним – усе це збуджувало уяву жителів міста, захоплювало своєю незвичайністю, широтою, різноманітністю подій. Не дивно, що дитячі ігри в родині Менделєєвих були пов'язані з подорожами, походами за Тобол, захопленням історичними описами.

У гімназії Д. І. Менделєєв захопився історією, географією, російською літературою, пізніше математикою і фізикою. Дмитро любив розв'язувати головоломки, задачі, а вдома грався у «вчителя», причому старшим братам і сестрам нерідко доводилось скрутно, бо задовольнити суворого екзаменатора могли тільки швидкість мислення, невідомі йому факти або доречно сказані афоризми. У домі панувала трудова й доброзичлива обстановка, у чому головна роль належала Марії Дмитрівні.

У 1847 р. батько помер, а в 1849 р. Дмитро закінчив гімназію, старші брати й сестри уже знайшли своє місце в житті, – ніщо не затримувало більше Марію Дмитрівну в Тобольську; вона поставила перед собою мету дати наймолодшому синові добру освіту й вирушила з дітьми Дмитриком і Лізою, а також вірним слугою Яковом у Москву до В. Д. Корнільєва.

Не знайшовши підтримки у брата, Марія Дмитрівна поїхала до Петербурга, тут в університеті працював товариш її чоловіка, професор математики Чижов. Він дістав дозвіл Дмитрові Менделєєву, як синові вчителя, вступити до Головного педагогічного институту в неприйомний рік.

Навчаючись у цьому інституті Дмитро Іванович Менделєєв з 1850 по 1855 p., Дмитро Іванович обрав хімію своїм фахом.

Майбутній учитель гімназії слухав лекції видатних учених свого часу: фізику читав академік Е. Х. Ленц, математику – академік М. В. Остроградський, зоологію – академік Ф. Ф. Бранд. Особливо зацікавився Д. І. Менделєєв хімією, яку читав О. А. Воскресенський, мінералогією і ботанікою. Уже бувши студентом, Д. І. Менделєєв зібрав гербарій, брав участь в описанні фауни Петербурзької губернії, зробив аналіз мінералів піроксену й ортиту, привезених С. С. Куторгою з мінералогічних експедицій, виконав перші хімічні експерименти в лабораторіях інституту й Академії наук, переглянув велику кількість наукових статей і монографій, готуючи «пробні лекції» з педагогіки, зоології, хімії й мінералогії. Завершив Д. І. Менделєєв своє навчання в інституті подачею двох кандидатських дисертацій (так називалися тоді дипломні роботи) : одна була присвячена описові гризунів Петербурзької губернії, друга – вивченню взаємозв'язку кристалічних форм і сполук з їхнім складом та деякими властивостями атомів, з яких побудовані ці сполуки.

Д. І. Менделєєв закінчив інститут із золотою медаллю й дістав звання старшого вчителя. А тим часом його життя в столиці не було легким: незабаром після переїзду до Петербурга померла його мати, він сам багато хворів. Перший рік по закінченні інституту Д. І. Менделєєв працював у гімназіях Сімферополя й Одеси. Однак після захисту магістерської дисертації на початку осені 1856 р. його перевели на службу в Петербурзький університет, а в 1859 р. послали в закордонне відрядження для «підготовки до професорського звання».

 

 

У записці, надісланій у 1860 р. до університету, 26-річний учений писав: «Головний предмет моїх занять є фізична хімія. Ще Ньютон був переконаний, що причина хімічних реакцій полягає в простому молекулярному притяганні, яке зумовлює зчеплення і подібне до явищ механіки.

Блиск суто хімічних відкриттів зробив сучасну хімію цілком спеціальною наукою, відірвавши її від фізики і механіки, але, безперечно, має настати час, коли хімічна спорідненість розглядатиметься як механічне явище, подібно до того, як настав уже для нас час вважати світло і теплоту подібними явищами. Я вибрав своїм фахом ті питання, розв'язання яких може наблизити цей час».

Уже перші серйозні експериментальні дослідження в цій галузі привели Д. І. Менделєєва до великого відкриття. Вивчаючи явища капілярності, він виявив, що за певних умов будь-яка рідина переходить у пару. Ця загальна властивість рідин дістала назву критичної температури (Д. І. Менделєєв назвав її температурою абсолютного кипіння рідин). Про цю роботу вчений пізніше згадував так: «Відряджений за кордон у 1859 p., я займався в своїй лабораторії в Гейдельберзі майже виключно капілярністю, сподіваючись знайти у ній ключ до розв'язання багатьох фізико-хімічних