До проблеми гуманізму, гуманізації і гуманності в системі освіти та виховання

 

Систематичне і поглиблене вивчення гуманізму, гуманізації, гуманності в зв'язку з активним розвитком філософії освіти і виховання представляється досить актуальним і невідкладним. Більше того – це просто сувора необхідність. В країні уже десятиріччя з лишнім бушує духовна непогода, ідуть деструктивні, руйнівні духовні процеси епідемічного характеру, наростає відчуження людини від людини, всього людського. Але є духовні стержні в духовному житті українського народу, такі, як моральність, совість, патріотизм, інтернаціоналізм, гуманізм... Зламати їх, вирвати з духовності народу значить, духовно знищити цей народ, перетворити його в людиноподібну отару манкуртів.

Поняття гуманізму, гуманізації і гуманності, до яких ми тут звертаємося, -неосяжні по своєму змісту і суті. Ми в наш час переживаємо такий період в історії українського суспільства, коли дослідження цих категорій вимагає переходу на якісно новий рівень, органічно зв'язаний з практичною реалізацією отриманих результатів. Зростає інтерес до цієї проблематики і за кордоном, особливо в розвинутих країнах.

Категорія гуманізму має багато тлумачень і тисячолітні традиції. Проблемами гуманізму займалися Сократ, Платон, Кун-цзи, T. Mop, Т. Кампанелла, Мореллі. П. Гольбах, К. Гельвецій, Д. Дідро, І. Кант, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оу-ен, В. Г. Бєлінський, М. Г. Чернишевськии, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. М. Соловиовта інші. В сучасну епоху слід виділити секулярний, еволюційний або натуралістичний, соціетарний і релігійний гуманізм. До натуралістичного гуманізму прилягають сучасні концепції етичного і атеїстичного гуманізму.

Наш вибір це діалектико-матеріалістичний гуманізм, який опирається на матеріалістичне розуміння історії, на досягнення науки, прогресивний досвід суспільного виробництва і суспільного життя XX – початку XXI ст.

Цей вибір зв'язаний з марксистською традицією осмислення гуманізму і реалізації його ідей на практиці основоположниками цього напряму.

В зв'язку з цим констатуємо, що теорія гуманізму в своїй неосяжній все-охоплюваності поваги, любові і т. д. до всього людства в сучасному світі абстрактна і по своїй суті безплідна. Перша вимога до адекватної сучасної історичної дійсності теорії гуманізму – це її конкретно-історичний характер, облік нині

існуючих природних і соціальних умов, величезного розкидання в рівнях добробуту, культури, здоров'я і т. д. населення в одному або багатьох суспільствах. Дана теорія повинна ясно відповідати на основне її питання: інтереси якого класу або яких класів, яких соціальних груп вона захищає? Якщо всього людства, – то сьогодні це лише прекраснодушні фрази. Якщо інтереси пануючої „еліти», експлуататорів, так званих лібералів, то сьогодні це буржуазний гуманізм. Якщо інтереси терористів типу організації «Аль-Каєда». Усами бен Ладена – це реакційний гуманізм або антигуманізм. Якщо ж ця теорія захищає інтереси трудящих і рішуче відмежовується від експлуататорських і реакційних сил в людстві – це діалектико-матеріалістичних гуманізм.

Тому, приймаючи ряд особистих цінних розробок в області гуманізму сучасних авторів К. Ламонта, П. Куртца, В. А. Кувакіна, Л. Е. Балашова та ін., ми не можемо погодитися з ними в основному і принциповому – і їх всесвітньому підході до проблеми в сучасну епоху, який при перевірці виявляється недійсним в своїй основі.

Вивчення реальних процесів гуманізації в сучасному суспільстві представляється надзвичайно важливим і з точки зору теорії, і з точки зору практики. Таке дослідження при необхідності повинно бути інтегративним, охоплювати широке коло аспектів – філософських, соціологічних, економічних, політологічних, педагогічних і ін. Без аналізу реальних дійсних процесів гуманізації, постійного збагачення новими науковими фактами теорія гуманізму буде мертва і безплідна.

В свою чергу, гуманність в нашому розумінні розглядається як те, що уже є, як дійсні факти минулого і теперішнього в діяльності певних груп людей або окремих особистостей, як те, що протистоїть антигуманності, руйнуванню людського в суспільстві і в людині.

В зв'язку з цим особливий інтерес викликає розвиток теорії діалектико-матеріалістичного гуманізму, дослідження процесів гуманізації і становлення гуманності в системі освіти і виховання.

Слід відмітити, що в останній час відбувається різке зростання інтересу філософів, учених і практиків до проблем філософії освіти і виховання. Так, Н. В. Наливайко слідуючим чином визначає цю область досліджень: „Предметом... філософії освіти як науки являються найбільш загальні фундаментальні основи функціонування і розвитку освіти, які визначають критеріальні основи оцінки досить загальних, міждисциплінарних теорій, законів, закономірностей, категорій, понять, термінів, принципів, постулатів, правил, методів, гіпотез, ідей

і фактів, які відносяться до утворення, і в силу інтегративної сутності основ, які також мають інтегративну природу». Необхідно відмітити, що В. Н. Наливайко в своїх працях неоднократне звертається до проблем виховання в зв'язку з аналізом філософії освіти, Але, на жаль, не включає цю другу складову – виховання – в загальне визначення філософії освіти. Виховання ж – органічна, невід'ємна і істотна, разом з тим особлива і специфічна частина єдиного процесу – освіти і виховання. По суті, немає освіти без виховання. І друге. Ми вважаємо, що не слід стирати межу і відомі відмінності між філософією і наукою, між філософськими і науковими дисциплінами. Якщо ми обговорюємо і констатуємо „філософію освіти», то ми повинні віднести її до філософських дисциплін, а не до наукових. У філософії і філософських дисциплінах – свій особливий, вищий статус теоретизування і методологічного оперування, а у наук, – інший, більш конкретний статус теоретичного оформлення і методологічних рішень. Тому філософія і її дочірні гілки і виступають в якості найбільш загальної особливої теорії і загальної методології для всіх наук.

Зробимо деякі висновки. Сучасний етап розвитку філософії освіти і виховання, на наш погляд, історично і логічно неминуче виходить на вивчення проблем гуманізму, гуманізації і гуманності. Саме могутня, розгалужена і проникаюча всюди система освіти і виховання в розвинутих і близьких до них по рівню „просунутості» країнах, зробивши насамперед в розумах викладачів і вихователів, в їх діяльності і в їх суспільних відносинах гуманістичну революцію або реформу, яка здатна змінити багато на краще, до людського в освіті і вихованні молоді. Щоби нас правильно зрозуміли і не звинуватили у фантазуванні, підкреслимо, що гуманістична революція або реформа в сфері освіти і вихованні молоді можлива тільки при ясно вираженому і матеріально оформленому (в першу чергу-фінансовому) інтересі суспільства і його прогресивних рушійних сил. А щоби цей інтерес сформувався, потрібна велика і самовіддана діяльність філософів, вчених, спеціалістів, педагогів, вихователів, всіх зацікавлених в цій проблемі осіб.

Якщо такий процес гуманізації освіти і виховання отримає могутні стимули і набере інерцію в розвинутих і близьких до них по рівню розвитку країнах, то відкриються нові можливості і резерви для активізації цього процесу і в слаборозвинутих країнах.

Успіхи ж гуманізації підростаючих поколінь дуже скоро відобразяться на гуманізації всього суспільства, на його дійсному суспільному прогресі, подоланні гострих антагоністичних протиріч як між класами всередині суспільства, між країнами, так і у відношеннях з природою.

 

 

Маркс К. Зкономическо-философские рукописи 1844 года //Социология. Сборник/Пер. с нем. Вступ, статья Ю. Н. Давыдова, – М., 2000.

См. : Ламонт К. Иллюзия бессмертия. 2-е изд. ~ М., 1984; Куртц П. За-прет-ный плод. Этика гуманизма. – М., 1993; Он же. Искушение потусторонним. -М., 1999; Он же. Мужество стать: Добродетели гуманизма /Пер. с англ. -М., 2000; Кувакин В. А. Твой рай й ад: Человечность й бесчеловечность человека. (Философия, психология и стиль мьшления гуманизма). СПб., 1998; Балашов Л. Е. Гуманистический манифест. – М., 2000 и др.

Наливайко Н. В. Философия образования: Некоторые проблеми формирования концепции. – Новосибирск, 2000. -С. 12.