до питання податкового реформування та його впливу на виробництво агропромислової продукції

Крім підтримки прибутковості сільськогосподарських товаровиробників пільгові режими оподаткування виконують важливу роль з погляду вирівнювання економічних стимулів у різних секторах аграрного виробництва.

Проте, на думку урядовців, для розвитку АПК і наповнення бюджету потрібні інші, більш дієві податкові стимули. І саме це стало основною причиною того, що 28 грудня 2014 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України» (щодо податкової реформи)  (законопроект № 1578 від 22 грудня 2014 р.). 25 грудня 2014 р. цей законопроект було взято за основу.

Експрес-аналіз положень законопроекту, проведений науковцями Інституту аграрної економіки, засвідчив, що його норми спрямовані на удосконалення податкових процедур та підвищення рівня податкового навантаження для окремих категорій економічних суб’єктів, а також запровадження в Україні прогресивних заходів податкового адміністрування та податкового контролю, що широко застосовуються у європейській практиці.

Положення ухваленого Закону України передбачають суттєві зміни механізму справляння податків із сільськогосподарських товаровиробників, а також механізму податкового адміністрування.

Доволі серйозні зміни очікують нинішніх платників фіксованого сільськогосподарського податку. З 2015 р. вони стали платниками єдиного податку: для них сформовано окрему групу цього різновиду обов’язкових платежів.

Ухваленим законом передбачено трикратне збільшення ставок єдиного податку для сільгосппідприємств порівняно зі ставками колишнього ФСП (зокрема, для ріллі – із 0, 15% до 0, 45%), що із індексацією бази оподаткування обумовить збільшення податкових сум з гектара оподатковуваної площі у майже 18 разів (із менш як 6 грн/га у 2014 р. до понад Ш5 грн у 2015 р.).

Реформований сільськогосподарський податок є спеціальною формою оподаткування доходів від ведення сільськогосподарської діяльності, поєднуючи ознаки майнового та прибуткового оподаткування.

Єдиний сільськогосподарський податок визнається єдиною формою оподаткування доходів від володіння та використання відповідних сільгоспугідь (об’єднує три платежі – за володіння, за користування, та на доходи від передачі землі в оренду (крім відчуження)).

Дія спецрежиму справляння ПДВ у сфері сільського господарства продовжується, але в дещо модернізованому вигляді. Новації полягають в тому, що запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, що передбачає функціонування спеціальних ПДВ-рахунків. У тестовому режимі такі рахунки запрацювали із 1 лютого 2015 р., а повноцінне їх функціонування передбачається із 1 липня 2015 р. Відповідно, сільгосппідприємства, як й інші платники ПДВ, позбавлені частини оборотних коштів. – Ситуація погіршується ще й тим, що наразі невирішеним є питання відшкодування ПДВ у процесі експорту зернових та технічних культур.

Слід зазначити, що податкова система вважається ефективною, якщо забезпечується дотримання таких умов [3, с. 87]:

• рівний розподіл податкового навантаження між платниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності;
• податковий тягар не повинен бути надмірним, це позбавляє підприємства фінансових ресурсів для забезпечення розширеного відтворення та технічного переобладнання виробництва;
• кількість податків має бути оптимальною, а техніка їх справляння простою та зрозумілою платнику податку;
• податкова система повинна бути справедливою і не допускати довільного тлумачення;
• податки не повинні впливати на ухвалення підприємствами економічних рішень, або такий вплив має бути мінімальним.

Проте, як свідчать дослідження, система оподаткування сільського господарства є неефективною [4].

Реформування системи оподаткування аграрного сектору повинно забезпечити функціонування не лише стимулюючої, а й фіскальної та регулюючої функції податків.

Загалом податкову систему потрібно вдосконалювати в напрямі її уніфікації щодо джерел податків і забезпечення високої зацікавленості виробників у підвищенні рівня ефективності виробництва після сплати податків. Багатоканальна система податків послаблює ці стимули, ставить виробників у неоднакові умови. З позиції ринкової економіки очевидною є потреба орієнтації її на впровадження та диференціацію податків залежно від прибутку та використання цього важеля для обмеження монополізму в АПК.

Нині прийнято вважати, що найбільший тиск на прибуток підприємств робить податок на додану вартість. Дійсно, саме в сільському господарстві, незважаючи на його кризовий стан, створюється значна частина доданої вартості і, відповідно, на цю сферу припадає дві третини нарахувань податку на додану вартість.

Водночас за своєю економічною природою податок на додану вартість – це податок на споживання і фактично платником цього податку є кінцевий споживач продукції. Відтак реальний рівень податкового навантаження на виробника визначається можливостями перекладання всього обсягу ПДВ на покупця продукції. Важливо зазначити, однак, що внаслідок нестабільності внутрішнього ринку, низької купівельної спроможності споживачів сільськогосподарської продукції це вдається не завжди. Також вплив ПДВ на формування власних фінансових ресурсів відбувається через встановлені законом правила податкового обліку. Наприклад, до бюджету підлягає сплата різниці між сумою ПДВ, отриманою у складі виручки (податкове зобов’язання), і сумою ПДВ, сплаченою постачальникам (податковий кредит). Але між виникненням податкового кредиту та його відшкодуванням у сільському господарстві, як правило, минає певний час, упродовж якого власні кошти підприємства виходять з обороту, що негативно впливає на його фінансовий стан. Тому необхідна розробка механізму розрахунків підприємств з податковими органами з ПДВ, який максимально враховував би сезонний характер сільськогосподарського виробництва і не допускав значного відволікання обігових коштів господарств. Інша проблема з цього податку – несвоєчасність повернення ПДВ.

Крім того, на думку колективу авторів під керівництвом

І. Р. Михасюка, в умовах становлення нових форм власності, зокрема селянських (фермерських) господарств, необхідно використовувати досвід оподаткування не стільки сучасних високорозвинених країн світу, а досвід «дикого заходу» минулого сторіччя. Тоді, в умовах становлення фермерства, зокрема в Канаді, зменшували податки тим селянам-господарям, які домагалися кращих результатів роботи, тобто які більше продавали продукції, розширювали своє господарство [4, с. 125].

Висновки. В Україні ще не створена система оподаткування, яка відповідає сучасним ринковим відносинам, що пов’язано з об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Пропонуючи зміни до законодавства, уряд не дотримується стратегічних пріоритетів та політик, визначених законодавством України. Досягнення поточних цілей планується здійснити за рахунок нехтування довгостроковими пріоритетами та на засадах, які суперечать задекларованим принципам. Тому найважливішим завданням державної податкової політики в сільському господарстві є використання податкових інструментів, які б стимулювали поступальний розвиток галузі, серед яких продовження дії пільгового оподаткування до виходу аграрної сфери з кризи. Водночас необхідне створення об’єктивної та прозорої системи взаємовідносин між податковими органами та платниками податків, яка б забезпечила підвищення ефективності функціонування податкової системи, призвела до зниження рівня тіньової економіки та сприяла виявленню незаконних схем мінімізації податкових платежів.

 

 

1. Михальченко Н. Плата за землю відповідно до Податкового кодексу України / Н. Михальченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //podatok. vlasnasprava. info/podatkovyjkodeks/komentari-ekspertiv/301 -2011- 02-11-13-49-03. html
2. Податковий кодекс України // Голос України від 4 грудня 2010 р. - № 229.
3. Евстигнеев Е. Н. Основы налогообложения и налогового права: учеб. пособие / Е. Н. Евстигнеев. – М. : ИНФРА-М, 1999. – 109 с.
4. Березовська Л. О. Сучасний стан та напрями удосконалення спеціального режиму прямого оподаткування в аграрному секторі економіки України / Л. О. Березовська // Науковий вісник НУБІП України. – Вип. 154. – 2010. – С. 132-137.
5. Михасюк І. Державне регулювання економіки / І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. – К. : Атіка; Ельга-Н, 2000. – 592 с.