До питання утилізації сміття в Україні

Проблема утилізації сміття в Україні стає все актуальнішою. За відсутності ефективних державних програм переробки побутових відходів та державницького підходу до захисту навколишнього середовища, усі надії на «світле та чисте» майбутнє країни залишається покладати на свідомість населення та соціально відповідальний бізнес [1]. В Україні сьогодні діє ряд регіональних, обласних та міських програм, наприклад «Програма поводження з твердими побутовими відходами у м. Хмельницькому на період 2009-2015 років», інвестиційний проект «Будівництво комплексу з переробки твердих побутових відходів у м. Харцизьку тощо.

Підвищення якості життя прямо пропорційно збільшує кількість відходів, які продукує людство. За даними екологів, кожен українець щороку створює близько 220-250 кг твердих побутових відходів на рік, а мешканці великих міст – по 330-380 кг. [2]. За 1999 рік 50 млн. українців викинули близько 26 млн. куб. м. сміття, а вже за 2007-й 46 мільйонів наших громадян досягли позначки 53 млн. куб. м твердих побутових відходів [2].

Між містами різних країн існують відмінності в утворенні кількості промислових відходів. Міста Франції та Великобританії щорічно дають промислових відходів до 50 млн. т. кожне, у ФРН – до 61 млн. т., в Італії – до 44 млн. т. До цього ще додаються побутові відходи, кількість яких в містах Франції, Великобританії складає 17 млн. т. на рік, у ФРН – 20 мл. т. на рік. У містах Японії відходів утворюється 920-2120 г на одну людину за добу, у Франції – 620 г. Це звичайна кількість для промисловорозвинених країн. Найбільшу кількість відходів у розрахунку на одну людину мають США, їх тут 0, 47 – 0, 52 т/рік або 1450 г/день [2].

Культура утилізації побутового сміття в Україні досі не сформована. Традиційно усе сміття скидається в одне відро і викидається у контейнер, звідки потім звозиться на сміттєзвалища або полігони. Останніх в Україні на сьогоднішній день нараховується більше 3, 6 тисяч загальною площею понад 6, 3 тисяч га. Більшість полігонів вже перевантажені сміттям, експлуатуються понад норму та не відповідають вимогам екологічної безпеки. Так, із накопичених понад 50 млн. куб. м твердих побутових відходів повторну переробку проходять лише 3%. Решта звалюється на полігонах, які не відповідають жодним екологічним вимогам. Так як, у США та Європі 95-97% відходів підлягає вторинній переробці. Лише 2% утилізується – надходить на екологічно безпечні полігони по захороненню відходів або сміттєспалювальні заводи. Потужності більшості сміттєвих осередків вже вичерпали свій ресурс: 242 з них недіючі, 248 – перевантажені, а більш як 1100 не відповідають нормам екологічної безпеки. Майже на всіх відсутня система утилізації фільтрату, що збільшує ризик техногенної небезпеки цих об’єктів. Неналежним чином проводиться рекультивація звалищ.

Серед проблем відходів однією з найгостріших є утилізація ПЕТ-тари, сегмент якої на ринку щорічно зростає на 10-12%. Для виробників це можливість зручного транспортування продуктів, відносна дешевизна такого пакування, а для споживачів – легкість тари та її зручність. Відходи полімерів складають близько 10-15% загального обсягу побутового сміття або близько 20 кг на рік на людину. ПЕТ є стійким полімером, який завдяки своїй хімічній будові дуже повільно розкладається у природних умовах – протягом близько 400 років. Саме це є основною загрозою для екології. [4].

Варіантів вирішення даної проблеми небагато – або надалі збільшувати площі під сміттєзвалищами, або широко запровадити переробку побутового сміття, і, в першу чергу, ПЕТ-тару. Цим шляхом пішли розвинуті країни світу. В ЄС введені жорсткі норми переробки пакувальних матеріалів, згідно з якими переробці мають підлягати 55-70% цих матеріалів. Крім дотацій та інших заходів стимулювання підприємств, що спеціалізуються на зборі та переробці відходів (на екологічні програми щорічно витрачається кілька мільярдів євро), в Європі успішно працює система роздільного збору відходів, а також система утилізації відходів. Тут варто розвіяти міф, який панує у свідомості українського обивателя, – про повне розв’язання проблеми сміття «на Заході».

Практично далеко не всі західні країни однаково впорюються навіть із проблемою сортування відходів. Так, скажімо, у США система роздільного сортування практично не розвинена. Все сміття з домашніх господарств збирається в поліетиленові мішки та вивозиться на полігони, яких у країні налічується понад 6 тис. Вже безпосередньо на полігонах чорнороби, практично вручну, звільняють поверхню сміття від пляшок, металевих предметів, небезпечних речей. Велика територія та доступ до світових ресурсів дозволяють США поки що не перейматись рециклінгом (поверненням у господарський оборот) відходів, тому справа ця там розвивається, швидше, зусиллями зелених активістів, ніж через економічну потребу. За різними даними, США утилізує від 13 до 17% власних відходів [5].

У ЄС ситуація з керуванням відходами набагато краща, хоч і неоднакова в різних країнах. Наприклад, в Італії з 24 млн. тонн сміття, що утворюється щороку, 8 млн. тонн взагалі не збираються і не утилізуються. Опиняються на звалищах 95% іспанських побутових відходів. Лідери ж у переробці та вторинному використанні відходів – Німеччина, трохи відстають від неї Австрія та Нідерланди. Так, в Німеччині роздільний збір відходів практикується з 1994 р. В Чехії відходи сортують за трьома видами: папір, пластмаса й скло. Останнім часом окремо збирають також картон (або паперову тару) і біовідходи – залишки біологічних продуктів приватних господарств. До того ж, у Європі вже існують технології, що дозволяють зі вторинної сировини, у тому числі і ПЕТ-пляшок, виготовляти нову тару для харчових продуктів.

Вітчизняна ситуація зворотня. Держава так і не знайшла як стимулювати населення сортувати сміття та не створила умов для його переробки, не побудувала ефективну систему утилізації сміття. Наразі в Україні збільшуються площі під смітники. На стадії зародження ефективна система збору упаковки, що має підлягати переробці та утилізації.

Однією з головних проблем залишається відсутність повномасштабної досконалої законодавчої бази, яка би сприяла організації переробки відходів, тоді як у світі підприємствам, які спеціалізуються на переробці сміття, надаються пільги з боку держави [1]. Україні необхідно хоча б на першому етапі запровадити пільгове оподаткування підприємств, що переробляють вторинну сировину, щоб якось стимулювати цю роботу і зменшити масштаби проблеми.

Оскільки до ефективної системи керування відходами розвинений Захід почав переходити нещодавно і зі змінним успіхом, то Україна має шанс не відстати бодай у цій галузі. Варто врахувати чужий досвід, причому не тільки розвинених країн, а й держав «третього світу» – епізодичні успіхи є й там, причому коштують вони значно дешевше. А головне – розвивати власну систему поводження з відходами, залучивши до цього профільні інститути, державні та комунальні структури, що відповідають за відходи (Мінекобезпеки, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, місцеві управління ЖКГ), громадські організації.

Водночас вітчизняні фахівці мають достатньо пропозицій щодо знешкодження непридатної для переробки маси сміття, такі, як організація полігонів нового типу, впровадження масштабних піролізних установок, переведення відходів у паливо тощо. Частина розробок уже впроваджується, проте без ефективної системи фінансування цей процес може затягнутись надовго.

Очевидно, що якщо держава і надалі не буде «помічати» цю проблему, Україна зі своїми унікальними природними ландшафтами перетвориться на величезний смітник у центрі Європи.

 

 

1. Мальчик М. В. Становлення соціального захисту та суспільного добробуту громадян в Україні // Монографія / НАН України. Ін-т економіки промисловості / М. В. Мальчик. – Донецьк, 2007. – 228 с.

2. www.osvita.org.ua 

3. Державна Програма поводження з твердими побутовими відходами, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 04. 03. 04. № 265.

4. www.ukrstat.gov.ua

5. www.europa.eu.int/comm/eurostat