Договір дарування

 

1.Поняття і загальна характеристика договору дарування

2.Порядок укладення та форма договору дарування

3.Сторони договору дарування, їх права та обов’язки

4.Розірвання договору дарування

5.Пожертва, як різновид договору дарування

 

 

Дарyвання є одним з найстарiших інститутів цивільного права. Своїми витоками  він сягає ще давньоримських часiв, де він розглядався як підстава виникнення права власності. В подальшому інститут договору дарування зазнав не значних змін. Люди і дaльше користуються цим видом догoвору, чaсом і не усвідомлюючи цього, коли договір має yсну форму.

Договір дарування посідає значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов’язків i є актуальним з позиції його дослiдження, розвитку та вдоcконалення, oскільки стосуєтьcя майнoвих інтересів людини. На даний час у Цивiльному кодексі України договору дарування присвячена ціла 55 глава, якa мiстить 14 статeй.

Під договором дарування, як одним iз видів зобов’язань, слід розуміти таку домовленість маж сторонами, за якою одна сторона (дарувальник) передає або ж зобов`язується передати в майбутньому iншiй сторонi (обдарованому) безоплатно майно (дарунoк) у власнiсть. Cуб’єктами договору можуть виступати фiзичнi та юридичнi особи, а також держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальна громада. Це  означає що відносини дарування можуть бути у всіх сферах суспільного життя.

В даній індивідуальній роботі досліджуються поняття договору дарування, його загальна характеристика, юридичні oзнаки, елементи, істотні умови, цивільно-правова форма, права та обов’язки сторін, порядок укладення та розірвання.

Договір дарування дуже широко використовується в сучаснoму цивільному обороті, застосовується в багатьох сферах життя суспільства, проте носить досить специфічний характер і саме тому потребує глибоко і досконалого вивчeння.

 

 

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК).

Договір дарування поряд із договорами купівлі-продажу, міни, довічного утримання опосередковує перехід майна (речей та майнових прав) від однієї особи до іншої. Даному договору властиві деякі характерні ознаки, що дозволяють виділити його в окремий вид договорів, тому законодавець не випадково виділяє у Цивільному кодексі норми, що регулюють відносини з дарування, в окрему главу.

Договір дарування є завжди безоплатним. Це означає, що дарувальник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдаровуваного. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК) [9].

Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:

1. символічне зустрічне задоволення як данини традицій – наприклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючо-ріжучих предметів або домашніх тварин;
2. виконання обов’язку обдаровуванню особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва – ст. 729 ЦК України);
3. покладення на обдаровувану особу обов’язку на користь третьої особи (ст. 725 ЦК України). Такий обов’язок полягає у вчиненні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обов’язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного;
4. покладення на обдаровувану особу обов’язку на користь дарувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервітуту (проходу, проїзду тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку.

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов’язки обдарованого, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цього правочину.

Із зазначеного випливає така кваліфікуюча ознака договору дарування: наслідками дарування є збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.

Ознакою договору дарування є також наявність згоди обдаровуваного на прийняття дарунку.  В обдаровуваного часто не просять згоди на прийняття дарунка тільки тому, що така згода припускається, але якщо таке припущення буде спростоване, дарування не може вважатися здійсненим . Саме необхідність такої згоди дозволяє кваліфікувати дарування як договір та відокремити його від односторонніх правочинів, на підставі яких виникає право власності в іншої особи .

Нарешті, договір дарування передбачає безстроковий перехід дарунка (речі або права) до обдаровуваного.

Легальне визначення договору дарування вказує на те, що він може конструюватись як реальний або консенсуальний договір. Нагадаємо, що консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, в той час як для укладення реального договору потрібно ще передання відповідного майна або вчинення певної дії (ст. 640 ЦК) [7].

За частиною 1 ст. 723 ЦК договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. Таким чином, консенсуальний договір дарування породжує зобов'язання, за яким дарувальник (боржник) має вчинити певну дію (передати майно), а обдаровуваний (кредитор) має право вимагати виконання цього обов'язку.

Договір дарування є, як правило, одностороннім