Дореволюційна історіографія діяльності Конституційно-демократичної партії Росії (1905-1917 рр.)

Зміни у виборчому законодавстві від 3 червня 1907 року та урядові репресії проти кадетів, призвели до того, що питання виборів та діяльність Думи ІІІ-го та ІУ-го скликання привернули менше уваги громадськості. Підтвердженням цьому є співвідношення кількості видань періоду І – ІІ та ІІІ – ІУ Дум. Так, більш ніж із 500 видань, присвячених виборам та функціонуванню російського парламенту, лише 10% були присвячені Думі третього та четвертого скликання [3]. Але й на цьому тлі простежується переважний інтерес до законотворчих аспектів діяльності Думи з боку членів кадетської партії.

Зміни у виборчому законодавстві, які здійснила виконавча влада 3 червня 1907 р., значно змінили розстановку політичних сил у російському парламенті. А тому, змінилися й шанси кадетської партії на реалізацію своєї програми. Прогнозу майбутньої ролі кадетських депутатів у Думі, підсумкам виборів та результатам законотворчої діяльності парламенту були присвячені роботи Ф. Ф. Кокошкіна та С. А. Муромцева [22; 23; 34; 35]. В історіографії цього періоду достатньо уваги приділялося підготовці законопроектів по удосконаленню системи місцевого (земського та міського) самоврядування за рахунок внесення опозицією баготочисельних поправок, спрямованих на розширення виборчих прав населення та реалізацію принципу позасословності. Саме такі аспекти законодавчої роботи Державної Думи розглядалися у роботах В. Гессена, Б. Гінцбурга [11; 12].

Важливою проблемою ІІІ Думи, яка багато часу працювала фактично без затвердженого регламенту діяльності, стало прийняття Наказу Державної Думи Одним із питань, що гальмувало проходження Наказу через Державну Раду, було небажання виконавчої влади надавати законодавчій владі право контролювати уряд, хоча б у формі запитів. Ця проблема аналізувалася у статтях Ф. Ф. Кокошкіна, І. Ящунського [25; 51].

Достатньо місця у роботі Дум двох останніх скликань займали питання розвитку народної освіти. Цю проблему уважно розглядали в своїх статтях П. Н. Мілюков та Г. А. Фальборк [33; 47].

П. Н. Мілюков постійно доводив необхідність обов’язкової, безкоштовної початкової освіти для усіх верств населення, виступав за її передачу органам місцевого самоврядування. Крім того, він виступав за полегшення отримання середньої освіти, за зниження платні, за збільшення автономних прав закладів освіти [33, с. 83]. Під час дискусій з представниками консервативних кіл навколо проблем освіти, Мілюков наполегливо відстоював вимоги кадетської програми з цього питання.

Проблеми забезпечення прав національних меншин теж розглядалися на сторінках кадетських видань. Провідним спеціалістом з питань національної політики серед кадетських лідерів слід вважати Ф. Ф. Кокошкіна, автора багатьох статей [21; 27]. Важливим аспектом, який розглядали автори того часу була проблема виборчого законодавства Росії. Шляхи його вирішення вивчали К. Арсеньєв [1] та В. М. Гессен [11].

Багато місця дорадянська історіографія приділила висвітленню створення та діяльності Прогресивного блоку. Його поява була викликана спробою змінити розстановку політичних сил у Думі, що відповідало ідеї проведення широкомасштабних соціально-економічних та політичних реформ. Питанням створення та діяльності Прогресивного блоку, було присвячено роботу одного з лідерів кадетської партії О. О. Корнілова [29]. Він показав ставлення різних політичних партій до блоку, зокрема дав характеристику різним політичним силам.

О. О. Корнілов визнавав появу блоку як позитивне явище, спроможне забезпечити умови щодо проведення необхідних перетворень у країні.

Якщо лідери кадетської партії привернули багато уваги аналізу законотворчої діяльності в Думі, то серед представників крайніх напрямків є лише малочисельні та фрагментарні роботи з цієї проблеми. Мета робіт цих авторів була іншою. Абсолютизуючи насильницький, революційний шлях досягнення своєї задекларованої мети, ліві вважали будь-яку діяльність в Думі зайвою. У роботах авторів даного напрямку простежується загальна критика кадетів, зокрема їхньої законотворчої діяльності. Ця критика майже не мала конструктивності і була обумовлена головним завданням лівих фракцій у Думі – використання парламентської трибуни в якості одного з легальних агітаційних засобів [14, с. 7].

Більшовицька література мала гостру полемічну спрямованість, оцінки та висновки мали однобічний характер. Перш за все, це стосується робіт В. І. Леніна, які стали методологічною основою радянської історіографії щодо дослідження історії кадетської партії та буржуазного парламентаризму в Росії. Вважаючи неспроможність кадетської партії парламентським шляхом вирішити гострі питання, відкидаючи головні принципи демократії, В. І. Ленін пропонував революційні, насильницькі методи вирішення соціально-економічних та політичних проблем країни.

Іншої точки зору дотримувались “праві” автори. Вони не бажали розглядати Думу як рівноправний з монархом механізм державної влади, намагалися принизити значимість парламентської діяльності кадетів. Таку думку у своїх роботах підкреслювали В. Голованов та А. Щербатов, які вважали Державну Думу складовою частиною державної влади, що повністю залежить від волі монарха [13].

В цілому, дорадянська історіографія з проблем діяльності кадетської партії досягла певних результатів. Вона розглядала практичні завдання конституціоналізму в Росії, місце та роль парламенту в системі державних органів