Дослідження спілкування в юнацькому віці

Бути елпатичним важко. Це означає бути відповідальним, сильним і в той же час – тонким і чутливим. [48]

Одним із центральних факторів, які обумовлюють високу продуктивність спілкування, є здатність людини адекватно відображати особові і індивідуальні особливості оточуючих людей.

Поряд з тим, в процесі пізнання людей, як правило, не усвідомлюючи цього, користуються запозиченням, стереотипним уявленням про особові властивості людей. Такі уявлення часто виявляються неадекватними, що пов’язано з тенденціями стереотипів до усталеності, неповної представленості в них істотних ознак та ін. Стереотипи сприйняття можуть біти національними, етнічними, рольовими, віковими, статусними та ін. [49]

Здатність за допомогою уявлення проникати в стан іншої людини формується у людини постійно і розвинута вона в різних людей неоднаково. Тут можна виділити декілька рівнів.

Перший (низький) рівень. Уявлення в цьому випадку пасивно. Спілкуючись з іншою людиною, індивід проявляє своєрідну сліпоту до переживань, мислей іншої людини.

Другий рівень – неупорядкована діяльність уявлення, яка іноді проявляється. Основна його особливість – виникнення по ходу спілкування окремих уривчастих уявлень про переживання іншої людини. Третій рівень характеризується проявом у особи здатності до мисленого відтворення переживань іншої людини не лише в окремих ситуаціях, а й на протязі всієї взаємодії з нею. [5]

Але особа, як ми знаємо, на різних етапах розвитку розвиваються по різному. Таким чином, наступним етапом в нашій роботі буде аналіз розвитку особи в юнацькому віці з урахуванням, що спілкування є ведучим видом діяльності.

 

1.2. Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників

 

У віковій психології, вік старшого школяра (ІХ-ХІ класи, 15-17 років), прийнято відносити до ранньої юності. Конкретний зміст юності як етапи розвитку особистості визначається насамперед соціальними умовами. Саме від соціальних умов залежить положення молоді в суспільстві, обсяг знань, якими їй належить оволодіти, ряд інших факторів. [12].

Поряд з різноманітними закордонними теоріями та концепціями, які роздивлялись юнака такими, як біогенетична теорія Стенлі Хол (1882-1923), Арнольд Гезел (1880-1961) ; концепція персонологічної (особистої) орієнтації Едуард Інтронгер (1882-1963), Шарлота Бюлмер (1893-1982) ; Жан Пегаже (1896-1980) – специфіка юначого Мислення; психоаналіз Зинмунда Фрейда (1856-1939) ; неофрейдизм Ерік Еріксон (1902-1982), важливий внесок в розуміння юначої психології вніс представник гештальтпсихології Курт Левін (1890-1947). Він виходив з того, що людська поведінка є функція, з одного боку, особистості, з другого – оточуючого її середовища. Властивості середовища та властивості особистості взаємопов’язані. Як дитина не існує без сім’ї, школи та ін., так і ці суспільні інститути не існують окремо від взаємодіючих з ними та завдяки їм індивідів. Єдність та взаємодія всіх особистих та компонентів середовища Левін називає життєвим або психологічним простором.

Важливішими процесами перехідного віку Левін вважає поширення життєвого миру особистості, кола її спілкування, групової належності та типу людей, на які вона орієнтується. Достоїнство концепції Левіна полягає в тому, що він розглядає юність, як соціально-психологічне явище, пов’язуючи психологічний розвиток особистості із змінами його соціального положення. Але, ставлячи життєвий мир дитини в залежність від його безпосереднього оточення, мікросереди, Левін залишає в тіні його загально-соціальні детермінанти. Він не уточнює також вікових граней періоду моральності (промітності), зокрема, розбіжностей між підлітком та юнаком, та індивідуально-психологічних варіацій процесу розвитку. Між тим невизначеність вікового статуту не завжди означає також невизначеність рівня вимог та ціннісних орієнтацій. Емпірична перевірка теорії Левіна англійським педагогом Джоном Бамбаром (1973) показали, що поняття юначої маргінальності дуже розпливчасто і не пояснює конкретних варіацій, психіки та поведінки юнаків.

Левін та інші представники соціально-психологічної орієнтації пов’язують юначу маргінальність з особистостями соціального статуту. Альтернативні теорії юначого віку аналізують різні сторони розвитку – фізичне дозрівання, розумовий розвиток, формування самосвідомості, зрушення в структурі стосунків, мотиваційні процеси та ін. Розглядались і в радянській психології [24].

Радянськими психологами докладно вивчались та описувались закономірності статевого визрівання, розумові інтереси, форми соціальної активності та зміст внутрішнього миру юнаків. Цим займались такі радянські психологи як Виготський Л. С. (1889-1960), Божавін Л. І. (1908-1981), Леонт’єв А. Н. (1893-1979), Ельконін Д. Б. (1904-1984) та ін.

Ельконін Д. Б. (1971) розглядав юначий вік з позиції культурно-історичної теорії та провів їх психологічний аналіз.

Що стосується точки зору представника радянської психології Д. Б. Ельконіна, то спілкування включене в систему суспільно-корисної діяльності. В середині цієї діяльності відбувається оволодіння здатністю будувати відносини і розвиватись.

Але поряд з цим, внутрішній світ особи, поза шкільною діяльністю, дружба, кохання, випадають з даної концепція як дещо неістотне. [23]

Саме характерне для старшокласників – неоднорідність їх соціального статусу. З однієї сторони, продовжують хвилювати проблеми, успадковані з підліткового етапу, – відповідно вікова специфіка, право на автономію від старшого, сьогоднішні проблеми взаємовідносин, відміток, різноманітних заходів тощо. З іншого боку, перед ними стоять задачі життєвого самовизначення. Такий збіг внутрішніх і зовнішніх факторів або соціальна ситуація розвитку (Л. С. Виготський, Л.