Довгі хвилі М. Д. Кондратьєва та їх сучасні трактування

 

 

Н. Д. Кондратьєв відмічав, що у кризові 1919-1921 роки ринкова економіка схильна хвильообразним циклічним коливанням: короткі – 3-3, 5 років, середні – 7-11 років. Ці коливання мають обернений характер, тобто спад змінюється пожвавленням та підйомом, економічна рівновага «самовідновлюєтья» (не без допомоги економічних агентів та факторів). Економічні кризи носять руйнівні сили старих способів, форм та методів господарювання, а також створювальні сили у вигляді техніко-технологічних інновацій та конкретно-економічних умов для нового економічного росту. Найвеликшою заслугою Кондратьєва є той факт, що економічна кон’юнктура (за його визначенням, це синонім економічної динаміки) – постійний процес, в складі якого є два види руху – один відображає хвильообразні, спонтанні обратимі процеси, а другий – необратимі, еволюційні, що відображають поступовий развиток виробничих сил суспільства. Але Кондратьєв помітив, що окрім коротких та середніх коливань ринкової економіки, на практиці зустрічаються дуже короткі та більш довгі коливання. Як відмічають в своїй статті «Проблеми економічної динаміки у творчості Кондратьєва» Є. В. Бєлякова та С. А. Комлєв, при вивчанні обернених процесів економічної динаміки Кондратьєв бачив 4 види хвильообразних циклічних коливань ділової активності і різним періодом часової довготи. Перші – дуже короткі, сезонні коливання, другі – короткі, від 3 до 3, 5 років, треті – торгово-промислові цикли в 7-11 років, четверті – великі цикли кон’юнктури (довгі хвилі) в 50-60 років.

Дана класифікація в нинішній час прийнята світовою економічною наукою. Кондратьєв не міг не знати думки Енгельса про те, що «в період дитинства світової торгівлі, в 1815-1847 роках спостерігався приблизно п’ятирічний цикл», а «з 1847-го по 1867 рік цикл був визначений десятирічним». Але у той самий час він дав свою класифікацію на основі власних математико-статистичних розрахунків. Кондратьєв вдало сполучав логічне з історичним, уміло використовував історичний економічний досвід циклічності економічної активності. Він виходив, наприклад, з того, що А. Сміт написав свою книгу, коли економіка Англії йшла по висхідній хвилі промислової революції і тому не допускав думки про те, що вона може розвиватися циклічно, хвильообразно. В ««агатстві народів»« (1776 р.) Сміт відобразив один шлях розвитку економіки – екстраполярно вгору. Тому-то він – засновник лінії оптимізму в класичній школі. Але Д. Рікардо до моменту видання своєї праці «принципи політекономії” (1819 р.) вже знав про «пробуксовку» економіки, починаючи з 1794 р., труднощах 1812-1813 років, а пізніше й 1823 р., що закінчилися першою економічною кризою 1825 р., але так і не зміг вирішити дилему справедливого розподілу національного доходу суспільства між «прибутком» та «зарплатою». Через це він засмутився, побачивши, що все те, що написав, не повністю відображає економічну дійсність.

Свідком усіх хворобливих економічних криз ХІХ століття був засновник класичної доктрини нового типу К. Маркс. Марксу було сім років, коли Європу потрясла економічна криза 1825 року, яка викликала величезну паніку та страх серед підприємців. Потім були кризи 1836 р., 1847 р., 1857 р., 1866 р., 1875 р., 1882 р., 1900 р., 1920-1921 рр. і т. д. Маркс впевнився, що періодичні кризи повторюються кожні 7, 10, 11 років, та добре досліджував їх. Англійський економіст Хайл Кларк в своїй праці (1847 р.) висловив думку про те, що десятирічні цикли повторюються з регулярністю, тому що являються вираженням більш довгих хвиль циклічних коливань, але підтвердити свою думку розрахунками не зміг. Кризові явища кінця XIX ст. і початку XX ст. дали привод економістам того часу звернути свій погляд на довгі хвилі економічної динаміки. Про цю проблему писали Д. Міль, С. Сісмонді, Т. Веблен, М. І. Туган-Барановський, К. Віксель, Р. Гільфердинг, В. Парето, А. Маршал, К. Каутський, А. Афталіон, А. Гельфанд та ін.

Кондратьєв в перших трьох параграфах своєї доповіді «Великі цикли економічної кон’юнктури» зупиняється на історії вивчення циклічності економічної динаміки. Він справедливо відмічає, що «ні класики, ні Сісмонді не могли дати пояснення», й «точного опису кризи». “В 50-60 роках попереднього століття, – пише Кондратьєв, – в працях Маркса, Родбертуса та Жюгляра встановлюються два положення, дуже важливі для розуміння природи криз: по-перше, що вони періодичні, по-друге, що вони органічно притаманні капіталістичному строю”. Кондратьєв вивчив праці авторів всіх напрямків з питання циклічності і відмічав, що Туган-Барановський, Гільфердинг, Шпітгоф, Лескюр, Афталіон, Мітчел досконально дослідили проблему криз. Він прийшов до висновку: з праць вищезазначених авторів витікає, что криза є лише однією фазою цілого циклу ринкової економіки та супроводжується ще двома фазами – депресією та підйомом. Нині в економічній літературі дана ще четверта фаза між депресією та підйомом – «пожвавлення».

Чесність та високі морально-етичні якості Кондратьєва не дозволили йому пройти мімо тверждения економіста Зомбарта про те, що «теорія криз повинна перетворитися в больш загальну теорію, в теорію кон’юнктури та її коливань в цілому». З