Драматургія масових театралізованих заходів

Відомий російський драматург Олександр Червинський, який довгий час працював кінодраматургом у США і вивчав там сценарну справу, зробив порівняльний аналіз американських підручників з сценарної майстерності та видав російською мовою їх огляд – такий собі невеличкий дайджест під красномовною назвою «Как хорошо продать хороший сценарий»[13]. 

«Вони там, - пише драматург про своїх американських колег, - вірять, що у цієї справи (сценарній творчості - А.Ж.) є свої правила. А ми не віримо. Тому в Америці є багато місць, де навчаються сценарній майстерності, біля двох сотен, а в нас – раз-два і все. Тому там видають підручники з цієї справи, а в нас не видають» [13. С. 3]. Пояснимо, що посилання на джерела цитування побудовані за такою схемою: перша цифра у квадратних дужках - це номер видання у переліку використаної літератури, що міститься наприкінці книги, а друга – номер сторінки, хоча в книзі О.Червинського йдеться про кіносценарії, але велика частина порад та методичних вказівок, переважна їх більшість має безпосереднє відношення і до драматургії театралізованих масових видовищ.

Отже, навчитись сценарній справі, безумовно, можно, але важкувато через те, що в нас кожен пише сценарії як хоче, як цей процес розуміє, інколи навіть нехтуючи загальними драматургічними законами. Та ось О.Червинський зауважує, що в Америці «навіть гениально задуманий сценарій ніхто не буде читати, якщо він написаний непрофесійно. Або непрофесійно продається» [13. С. 3]. Останнє зауваження, на жаль, нас не торкається зовсім, продавати сценарії ми зовсім не вміємо, але це вже зовсім інша тема.

І ось ще одна важлива думка із згаданої книжки: «Процес сценарної творчості, безумовно, може бути поділений на послідовні кроки та стадії, йдучи якими ви можете написати сценарій не тільки талановитий і емоційно захоплюючий, але й такий, що має при цьому товарний вигляд» [13. С. 5].

З усього, про що йшлося вище, можна зробити такий важливий висновок: так, навчитись сценарній справі, безумовно, можна, а вчитись треба, щоб знати правила сценарної творчості, враховувати та додержуватись їх і працювати через те грамотно і професійно. Для цього лише треба певним чином приготуватись. Саме для цього й написаний цей учбовий посібник.

Що стосується літературної обдарованості початкуючих сценаристів, то вона ніколи зайвою не буває, але зустрічаєтьчя вкрай рідко. Тому вже нехай сценаристи-початківці хоч вивчають правила сценарної справи та навчаються додержуватись їх. А там може і обдарованість в когось відкриється...

Наприкінці цього учбового посібника міститься «Малий тлумачний словник театрально-драматургічної термінології» (С. 117-132), де пояснюються найважливіші професійні терміни.

 

 Окрім добре знайомої всім театральної драматургії існують численні різновиди драматичного роду літератури, тобто найрізноманітніші сценарії. Тому, мабуть, слід нагадати походження та значення первісного терміну – слова драма, від якого походить термін драматургія. І хоча сьогодні усі словники перекладають це слово з грецької як дія, все ж таки підкреслимо, що «батько» теорії драми Арістотель вкладав у це слово трохи інший зміст, а саме удавання дії дією, тобто відтворення дії дією. 

Щодо терміну сценарій, то він походить, мабуть, від італійського слова scenario, що має грецько-латинські витоки.Колишнє розуміння цього слова було таке: сценарій – це коротеньке викладання змісту драматургічного твору, його сюжетна схема, за допомогою якої створюється вистава, план-схема п’єси, кінофільму, опери, балету або масового театралізованого заходу.

Термін сценарій у сьогоденні має трохи інший зміст, а саме: літературне першоджерело видовища, що реалізується за допомогою або різних технічних засобів – це сценарії кіно, радіо та телебачення, або ж за допомогою засобів сценічної, театральної виразності у масовій дії – сценарії театралізованих видовищ.

Теоретики та практики сценарної творчості вже довгий час сперечаються з того приводу, а чи є сценарії театралізованих масових заходів  літературними творами? Переважна частина фахівців виходить з того, що вказані сценарії є не щось інше, як літературна модель майбутнього видовища, в якій визначені роль та місце всіх подій і всіх учасників заходу. Цей сценарій виконує обов’язки п’єси для режисерів-постановників.

Але дехто з фахівців має іншу думку, відмовляючи сценарній діяльності у праві зватися літературною діяльністю, а цим творам – у праві зватися літературними.

Та ось новачки у сценарній справі, фахівці-музеєзнавці, які лише нещодавно прийшли до опанування сценарної основи експозиції, розтлумачили зміст нового для працівників музеїв терміну сценарій експозиції , вважаючи, що це є «літературний твір», можлива форма викладення або деталізації експозиційного задуму, документ, який створюється інколи під час проектування експозиції. Основу складає «сюжет», який визначається процесом сприйняття експозиції її майбутніми відвідувачами. Найважливішим завданням С.Е. /сценарію експозиції – А.Ж./ є виявлення в літературній формі внутрішнього драматизму експозиційної теми, яка виникає як результат приналежності відвідувачів до людей та подій, про яких розповідає експозиційний матеріал .