Дворянство лівобережної України у візії Івана Павловського

 

 

У статті досліджено погляди І. Павловського на дворянство Лівобережної України ХІХ ст., а також визначено внесок ученого у вивчення історії Полтавщини.

Ключові слова: І. Павловський, Лівобережна Україна, дворянство, дворянські зібрання, Полтавська губернія

Історія українського дворянства завжди викликала зацікавленість з боку фахівців, але і надалі залишається недостатньо вивченою. Ще в 1970-х рр. на це звертав увагу О. Оглоблин на сторінках «Українського історика», зауваживши, що проблема дослідження історії українського дворянства «досить складна, а головне, майже не розроблена в науці» [1, 12]. Продовжуючи цю думку, Т. Литвинова зазначає, що «особливих змін в українській історіографії в дослідженні історії дворянства ХІХ ст. не відбулося... Світ дворянства Лівобережжя, особливо у дореформений період, поки що залишається маловідомим» [2, 67-68]. Відтак, ця проблематика залишається актуальною і нині. Однак успішне її розв’язання навряд чи буде можливим без уваги до творчого доробку тих істориків, які почали вивчати дворянство ще за часів існування цієї верстви. Серед імен дослідників історії дворянства виділяються праці

Марковича, О. Лазаревського, П. Дорошенка, Д. Міл- лера, П. Бодянського, О. Романовича-Славатинського,

Павловського. Хоча, попри часті згадки, вони досі залишаються недостатньо проаналізованими. Значною мірою це стосується і творчого доробку І. Павловського.

Загалом останньому як історику саме дворянства приділено небагато уваги. В останні роки з’явився ряд розвідок, які дають нам уявлення про різнобічну діяльність вченого, зокрема як архівіста [3, 108-112], організатора Музею історії Полтавської битви [4, 199-202], біографа І. Котляревського [5, 5-6]. Науковців зацікавили зв’язки І. Павловського зі шведськими істориками й громадськими діячами у справі спорудження монумента на могилі загиблих 1709 р. шведів, вивчення ним місця Полтавської битви [6, 6-8], факти з родинної біографії вченого [7, 232-235], садиба родини Павловсь- ких [8]. У 2011 р., з нагоди 160-річниці з дня народження історика, з’явилася публікація В. Шандри, присвячена внеску Івана Францевича в розвиток архівної справи, джерелознавства та вивчення історичної минувшини Полтавщини [9, 192-195]. На цьому коло інтересів дослідників вичерпується. Праці, в яких би розглядався доробок І. Павловського як історика дворянства, на жаль, поки відсутні. Тому метою цієї статті є аналіз поглядів останнього на дворянство Лівобережної України, якому історик присвятив основну свою увагу.

Іван Францевич Павловський – історик-архівіст, дійсний член Полтавської, Таврійської, Ставропольської та Казанської вчених архівних комісій – народився у родині службовця. Закінчив спочатку Полтавську цивільну гімназію, а 1874 р. – історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Він викладав історію в Петровському Полтавському кадетському корпусі, одночасно виконував обов’язки секретаря Полтавської вченої архівної комісії, був організатором і завідуючим музею Полтавської битви (19091918 рр.) [10, 232], учасником обговорення урядового проекту правил охорони пам’яток та старожитностей. Він є автором понад 150 студій, у тому числі з історії Полтавщини, біографічних словників тощо.

За наукову і педагогічну діяльність І. Павловський був нагороджений орденами св. Станіслава ІІІ ступеню, св. Анни ІІІ ступеню, св. Станіслава ІІ ступеню, св. Володимира IV ступеню, св. Володимира ІІІ ступеню. У дворянській родословній книзі Полтавської губернії щодо шляхетного статусу історика є посилання на «Указ Герольдии об утверждении в дворянстве от 27 октября 1903 года N° 2635» статського радника Івана Францевича Павловського, його дружини Ольги Олександрівни та їх доньок – Олександри, Віри, Антоніни, Любові. Згодом, 27 червня 1909 р. І. Павловський став дійсним статським радником (відповідало військовому званню генерала), одержав відзнаки особисто від царя Миколи ІІ [11].

Праці І. Павловського становлять не тільки історіографічну, а й джерелознавчу цінність. Т. Литвинова називає його «найкращим знавцем полтавських архівних скарбів». Варто зазначити, що значна частина матеріалів, опублікованих ним, втрачена назавжди, і ми можемо познайомитися з ними лише вивчаючи його роботи. Увагу І. Павловського привертали дослідження найрізноманітніших сторін життя Полтавщини. Так, декілька публікацій присвячено історії Петровського Полтавського кадетського корпусу, в якому багато років працював історик. Результатом вивчення історії Полтавської битви стали його дослідження, які залишаються актуальними і нині: «Битва под Полтавой 27-го июня 1709 года и ее памятники», «Шведская Могила», «К истории Шведской Могилы», «Полтавская битва и ее памятники».

Ряд робіт присвячено відкриттю корисних копалин: ртутної руди, торфу, кам’яного вугілля, мергелю, алебастру та відкриттю мінеральних вод. Вчений розглядав історію виникнення міст (Полтава, Гадяч, Миргород, Ромни, Прилуки, Лубни, Кобеляки, Переяслав, Констянтиноград, Пирятин, Золотоноша та ін.), цікавився І. Котляревським, творчість і життя якого висвітлив у ряді публікацій. Досліджував історію Полтавщини в усій її різноманітності: ополчення 1812 р., полтавська міліція 1806-1807 рр., театр, перша сільськогосподарська виставка в Полтаві, хлібні магазини, німецькі колонії в Полтавській губернії, історія пошти, кіннозаводства, виникнення фельдшерської школи, дитячого притулку, шовковичного заводу і казенного саду в Констянтиногородському повіті. Ряд наукових розвідок І. Павловський присвятив Полтавській єпархії та духовенству. Важко переоцінити і значення таких його праць, як «Описание архивов Полтавской губернии», «Статистические сведения о Полтавской губернии сто лет назад» та «Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины ХУШ века» [12]. Як зазначає В. Шандра, «без його навдивовижу ретельно опрацьованих архівних даних не обходиться жодний історик, який займається дослідженням ХІХ ст. « [9, 192].

Значну увагу І. Павловський присвятив також