Дипломатичний протокол та етикет

Відомими ще з ранньої історії Київської Русі були переговори Великої княгині Ольги з імператором Константином Багрянородним в 957 р. Посольство (делегація) Київської княгині нараховувало понад сто чоловік і готувалося дуже ретельно. Деколи переговори проводилися в умовах військових дій, наприклад переговори князя Святослава з візантійським імператором Іоаном І Цимісхієм у човні на Дунаї (971 р.). Деякі Руські посольства (делегації) очолювались князя ми-васалами, боярами, купцями. Дипломатична правова думка Київської Русі, як це видно з договорів між Києвом і Константинополем (907- 911, 944рр.), базувалась на юридичних нормах руського і візантійського права, котрі фактично ставали нормами міжнародного права. Переважно це були договори про мир, дружбу і торгівлю. Крім гарантії особистої недоторканності і безпеки майна руських послів, купців, їх челяді, передбачалось також взаємне повернення полонених за викуп, а також взаємна видача злочинців (!). Правила протоколу поступово вдосконалювались, набираючи форм, які частково збереглись і до сьогоднішнього часу (вручення грамот (вірчих), скріплення підписами договорів «писанням і клятвою»).

Київські князі вели активні дипломатичні стосунки і зі своїми західними сусідами – Польщею, Угорщиною, Чехією, з країнами Скандинавії. Побутували династичні шлюби з метою поглиблення міжнародних зв'язків.

З плином часу технічні методи і форми ведення переговорів змінювались і удосконалювались і поступово вони стали проводитися не лише для врегулювання збройних конфліктів (Гаазька конвенція 1907 р. рекомендувала використовувати переговори як ефективний спосіб мирного врегулювання), але і для вирішення міжнародних проблем.

Своє сучасне юридичне оформлення і закріплення практика переговорів знайшла в Статуті ООН. В статті 33 наголошується: “1. Сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки, повинні перш за все намагатись розв'язати спір шляхом переговорів, обслідування, посередництва, примирення, арбітражу, судового розбору, звернення до регіональних органів чи угод, або іншими мир ними засобами на свій розсуд. 2. Рада Безпеки, якщо вона вважає це необхідним, вимагає від сторін розв'язання їх спору з допомогою таких засобів”.

Але не слід вважати, що переговори проводяться лише для врегулювання спорів і конфліктів. Сьогоднішня дипломатія все частіше звертається до них для розробки і координації загальних політичних, економічних або гуманітарних акцій, що мають міжнародний або регіональний характер. Тому переговори активно використовуються для погодження і координації окремих зовнішньополітичних, а в деяких випадках і внутрішньополітичних заходів, для вироблення загальної стратегії і тактики у розв'язанні складних проблем науки і техніки, які зачіпають інтереси багатьох країн (наприклад, проблеми Чорнобильської катастрофи). Об'єктом переговорів у наші дні стають загальні питання боротьби з тероризмом, розповсюдженням зброї і наркотиків, захисту довкілля, освоєння космосу і Світового океану, боротьби проти найнебезпечніших захворювань (наркоманія, СНІД) і т. ін. Це дуже яскраво і наочно демонструється в діяльності нових європейських об'єднань (таких, як Рада Європи, Центральноєвропейська ініціатива, ОБСЄ, ПАРЄ, ЧЕС і т. п.).

2. У сучасній дипломатичній практиці широко застосовується кілька видів міжнародних переговорів, серед яких на першому місці стоять дипломатичні (або політичні) переговори. Але активно проводяться і економічні, військові, торгові, переговори з проблем культурно-гуманітарного і науково-технічного співробітництва, спеціальні (галузеві) і т. д. Тобто, будь-які питання, що стосуються інтересів різних країн, можуть обговорюватися на переговорах.

Дипломатичні переговори в нинішній час діляться на два види – двосторонні або багатосторонні. У безпосередніх двосторонніх переговорах беруть участь тільки два партнери і проходять вони віч-на-віч. Такі переговори відбуваються під час офіційних візитів або міжнародних форумів. Практично жоден офіційний візит чи міжнародна зустріч не відбуваються без двосторонніх переговорів. У наші дні дуже популярною і ефективною формою двосторонніх відносин є політичні консультації, які дають можливість глибоко і всебічно обговорювати питання не тільки двосторонніх, але й міжнародних відносин взагалі. Консультації проводяться згідно з попередньо встановленим графіком, або в міру виникнення необхідності. Про водяться вони, як правило, на рівні спеціальних робочих комісій, але частіше на рівні офіційних представників двох держав, переважно це директори (або їх заступники) департаментів МЗС.

Переговори ведуться як у формі безпосередніх бесід на зустрічах, нарадах, різних міжнародних форумах, так і у письмовому вигляді шляхом обміну відповідними дипломатичними документами (нотами, меморандумами, пам'ятними записками і т. п.).

В сучасних умовах виникають деякі нетрадиційні фор ми двосторонніх переговорів на постійній основі. Наприклад, у відносинах з Республікою Польща дуже добре за рекомендував себе такий інститут, як Консультативний Комітет Президентів України і Польщі, частини якого очолюються відповідно Секретарем Ради національної без пеки і оборони України і Секретарем Ради національної безпеки Республіки Польща. Переговори в рамках цього Комітету проводяться два-три рази на рік і присвячують ся як політичним та економічним проблемам двосторонніх відносин, так і найважливішим питанням міжнародного життя.

В багатосторонніх міжнародних переговорах беруть участь від трьох до декількох десятків учасників, і присвячуються вони, як правило, розглядові глобальних проблем міжнародних відносин або врегулюванню якихось суперечок чи конфліктів. Число учасників цих переговорів абсолютно не обов'язково залежить від числа, скажімо, конфліктуючих сторін. Прикладами таких багатосторонніх