Дистанційне навчання як інноваційна технологія

 

Опанасюк Ю. І. 

 

В умовах інформатизації все більшої популярності набуває дистанційна освіта як особливий процес здобуття знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини шляхом застосування у навчанні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій за певними освітніми або освітньо- кваліфікаційними рівнями відповідно до державних стандартів освіти. У дистанційній освіті акцентується увага на синхронних масових онлайн-курсах і розподіленому відкритому спільному навчанні. Це передбачає одночасну колективну участь студентів у заняттях у режимі реального часу. З огляду на це в дистанційній освіті використовуються три основні типи технологій – навчання на підставі паперових і аудіоносіїв, телевізійно-супутникова технологія та Інтернет-навчання, або мережева технологія. Проте під час дистанційного навчання ці технології можуть використовуватися одночасно й у різних пропорціях. Завдяки електронній формі дистанційного навчання забезпечується взаємозв ’язок між учасниками навчального процесу не тільки асинхронно, але й синхронно в часі на підставі використання електронних транспортних систем доставки навчальних засобів інформаційних об’єктів, медіа навчальних засобів тощо.

Ключові слова: інформатизація, інформаційно-комунікаційні технології, дистанційне навчання, електронна форма дистанційного навчання.

Дистанційне навчання є однією з форм здобування освіти, яка практично повністю базується на застосуванні комп’ютерних технологій. Але ці самі технології використовуються й у традиційних формах навчання (денному, вечірньому, заочному). Тому в загальному випадку способи навчання із використанням інформаційно-комунікаційних технологій називають комп’ютерним або електронним навчанням (Computer Based Training, e-Learning) [1].

Причини популярності дистанційної освіти в сучасному суспільстві пояснюються наступними фактами: “Сьогодні більше 30 млн. осіб мають достатній рівень, щоб бути зарахованими до вищих навчальних закладів, але отримують відмову через обмежену кількість місць і обмежені фінансові можливості. До 2017 року кількість потенційних студентів, яким буде відмовлено у доступі до ВНЗ, досягне 100 млн. Для того щоб задовольнити такий вражаючий попит, необхідно вже сьогодні щотижня відкривати новий великий університет”, – так коментують ситуацію, яка склалася на ринку освітніх послуг К. Кессерлі і М. Сміт, керівники освітніх програм Фонду Вільяма і Флори Хьюлетт (США) [2].

Вартість вищої освіти з 80-х років минулого століття збільшилася на 400% [2].

Сучасне виробництво потребує більше освічених людей, ніж років 10 тому. Досвід університетів Західних країн свідчить, що університет уже не прив’язаний до місцевості (новітні університети відмовилися від географічних назв). Крім того, зникає поняття циклічності навчання: вступити в деякі вищі навчальні заклади можна будь-якого дня. Замість факультету тепер є список курсів, необхідних для здобуття кваліфікації, університет стає глобальною організацією, а в центрі безпосереднього освітнього процесу вже не професор, котрий збирає навколо себе аудиторію, а студент, якого обслуговують професори [3].

Отже, під дистанційним навчанням розуміється індивідуалізований процес набуття знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчального процесу у спеціалізованому середовищі, яке функціонує на базі сучасних психолого- педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій [4].

У Наказі Міністерства освіти і науки України №466 від 25. 04. 2013 “Про затвердження Положення про дистанційне навчання” завдання дистанційного навчання визначено як “... забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на здобуття освіти та професійної кваліфікації, підвищення кваліфікації незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’ я, місця проживання відповідно до їх здібностей” [4].

Метою дистанційного навчання є надання освітніх послуг шляхом застосування у навчанні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно до державних стандартів освіти; за програмами підготовки громадян до вступу у навчальні заклади, підготовки іноземців та підвищення кваліфікації працівників [4].

На відміну від традиційної освіти, у дистанційної освіти відбулося зміщення акцентів – від моделі одностороннього контенту (де зворотній зв’язок студент-викладач не здійснюється) до синхронних масових онлайн-курсів і розподіленого відкритого спільного навчання.

Концепція синхронних масових онлайн-курсів передбачає одночасну колективну участь студентів у заняттях, що проходять у чітко обумовленому тимчасовому інтервалі. Лектори читають матеріал у режимі реального часу, тому всі слухачі повинні бути присутніми онлайн.

Концепція розподіленого відкритого спільного навчання позиціонуються як “жіночі курси”, бо ґрунтуються на вивченні внеску жінок у культуру, науку, технології. Дистанційне навчання можна проводити на основі вже наявних або власних курсів, створених, наприклад, на платформі mooc. org від Google [5].

Навчальний процес за дистанційною формою навчання здійснюється у таких формах: самостійна робота; навчальні заняття; практична підготовка (у ВНЗ) ; професійно-практична підготовка (у ПТНЗ) ; контрольні заходи. Основною формою організації навчального процесу за дистанційною формою є самостійна робота [4].

Виділяють три типи технологій, які застосовуються при дистанційній освіті. Перша технологія – навчання на основі паперових і аудіоносіїв (навчально-методичні посібники, касети, підручники). Зі студентом працює викладач, який перевіряє виконання завдань, які надсилаються поштою, і готовий відповісти на питання студентів по телефону, або ж провести консультацію у спеціальних навчальних центрах.

Друга технологія – телевізійно-супутникова. Вона дуже дорога і поки що мало використовується.

Нарешті, іде Інтернет-навчання, або мережева технологія. Найчастіше у процесі дистанційного навчання використовується усі згадані вище технології у різних пропорціях [6].

Своєю чергою C. Семеріков виділяє елементи системи електронного навчання, що, на