Джерела забруднюючих речовин, їх склад та шляхи поширення

До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, що викидаються промисловими підприємствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень усіх видів транспорту, належать також транспортні та виробничі шуми, іонізуюче випромінювання, вібрації, світлові та теплові впливи, які детальніше будуть розглянуті далі.

 

Існує надзвичайно велика різноманітність джерел забруднення внаслідок діяльності людини.

Основними джерелами антропогенного забруднення навколишнього природного середовища є:

- паливно-енергетичний комплекс;

- промислові підприємства (металургія, видобувна, хімічна нафтопереробна, цементна, целюлозно-паперова промисловості тощо) ;

- агропромисловий комплекс і тваринницькі ферми;

- транспортні засоби;

- військовий комплекс;

- гірнича промисловість;

- хімічне та механічне забруднення Космосу;

- урбанізація, розвиток міст;

- тютюновий дим;

- вплив магнітних іонізаційних та електричних полів, шумове та вібраційне забруднення.

 

 

Виробництво електроенергії на ТЕС супроводжується виділенням: великої кількості тепла; СО2 (парниковий ефект) ; оксидів S, N, що сполучаючись з водою, утворюють відповідно H2SO4, HNO3 (кислотні опади). Особливо небезпечним для людства є: частки неспаленого палива, що містять речовини, здатні викликати рак (канцерогени), невеликі сільські та районні котельні, у яких відсутні фільтри тощо.

 

Паливно-енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди і вилучення з неї урану, переробку сировини на ядерне паливо (збагачення урану), використання палива в ядерних реакторах, транспортування, обробку і захоронення радіоактивних відходів. Отже, забруднення середовища починається вже з видобутку самої руди, поряд з якою видобувають слаборадіоактивний щебінь та пісок. Саме вони є чинниками раку легенів. Кількість радіоактивних відходів зростає на стадії збагачення уранової руди (твели), що є дуже високорадіоактивною. Існує також проблема зберігання і перевезення відпрацьованих твелів. Радіоактивні матеріали мають особливість надавати радіоактивності всьому тому, що стикається з ними, а це – і машини, і контейнера, і механізми, навіть одяг робітників, що обслуговують усі процеси. Ось і виникає ще одна проблема – захоронення усього цього, бо воно є і буде небезпечним для людства ще багато років. Небезпечними є і самі АЕС, які після 25-30 років роботи треба консервувати на деякий час. Радіацією уражується все: земля, житло, транспортні засоби, речі тощо. У результаті аварій, хоч і не значних, на атомних електростанціях в атмосферу викидається значна кількість радіоактивних речовин, а потім у сукупності з дощем потрапляють на землю, воду, підземні річки, фітоценоз, через який отримує частину радіоактивності і зооценоз – звідси, біосфера в цілому. Особливо небезпечними для організмів є радіонукліди 90Sr та 137Cs. Щодо здоров’я людей, то найбільш швидко передається радіоактивне забруднення через відповідні продукти харчування: наприклад, ґрунти – рослини – тварини – молоко (м’ясо). Отже, ядерна енергетика наносить згубний процес біосфері; змінюється склад хімічних речовин та накопичуються у навколишньому природному середовищі дуже небезпечні види опромінення.

 

Рис. 2. Одні з найбільших в світі гідроелектростанцій Ітайпу (кордоні між Бразилією і Парагваєм) та Три ущелини (Китай)

Гідроелектростанції, поряд з ТЕС і АЕС, зовсім не забруднюють повітря шкідливими викидами, але це не свідчить, на жаль, про їх позитивний вплив на навколишнє середовище. Справа в тому, що території, які належать цим станціям, підпорядковані – є затопленими. Загалом, це рівнини, які, в свою чергу, могли бути корисними в агропромисловому плані. У місцевостях, що прилягають до водосховищ, має місце зміна рівня ґрунтових вод, заболоченість територій і виведення з дії значних площ сільськогосподарських земель. Впливають ГЕС і на мешканців річок, особливо на планктон та мальків.

 

Головними забруднювачами промислових підприємств є: чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, цементні заводи та підприємства, що спалюють паливо тощо. Для підприємств чорної металургії також властиві викиди в атмосферу різних шкідливих речовин (пилу, сірчистого ангідриду, оксидів карбону, силіцію, мангану, фосфору, сполук арсену, свинцю, парів ртуті, рідкісних металів, ціанідної кислоти та оксидів Fе, які у вигляді диму потрапляють у повітря – «лисячі хвости»). Хімічна промисловість, у свою чергу, характеризується великою кількістю викидів шкідливих речовин. Але, порівняно з металургією, хімічна промисловість надає менше викидів. Основні – це СО2, оксиди нітрогену, SО3, NH3, пил від неорганічних виробництв, сульфідна кислота, органічні речовини, СS2, сполуки хлору, флуору тощо. Заводи з виробництва целюлози, очищення нафти відрізняються викидами в атмосферу гидкопахучих газових відходів. Характерним є й те, що всі ці забруднювачі повітряного басейну під час хімічних реакцій можуть створювати великі концентрації високотоксичних речовин. Викиди на нафтопереробних заводах відбуваються в основному за рахунок недостатньої герметичності обладнання. До числа небезпечних речовин антропогенного походження відносять також хімічні речовини по боротьбі з шкідливими організмами – пестициди. Особливо токсичні фосфорорганічні сполуки, які при фотолізі в атмосфері утворюють продукти ще більш токсичні, ніж вихідні сполуки. До джерел забруднення повітря також відносять і виробництво цементу та будматеріалів. Основними технологічними процесами цих виробництв є процеси подрібнення і термічна обробка шихт, напівфабрикатів та продуктів у потоках гарячих