Ефективність застосування мануальної терапії в реабілітації хворих із синдромом плечелопаткового периартрозу

 

Горбатюк С. О.

Територіальний центр медико-соціального обслуговування та реабілітації інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату, м. Рівне.

Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука

 

Анотація. Горбатюк С. О. Ефективність застосування мануальної терапії в реабілітації хворих із синдромом плечелопаткового периартрозу. В статті наводяться результати дослідження ефективності застосування мануальної терапії в реабілітації інвалідів з синдромом плечелопаткового периартрозу різного походження.

Ключові слова: мануальна терапія, плечелопатковий периартроз, плечелопатковий периартрит, остеохондроз.

Аннотация. Горбатюк С. О. Эффективность применения мануальной терапии в реабилитации больных с синдромом плечелопаточного периартроза различного происхождения. В статье приводятся результаты исследования эффективности применения мануальной терапии в реабилитации инвалидов с синдромом плечелопаточного периартроза различного происхождения.

Ключевые слова: мануальная терапия, плечелопаточный периартроз, плечелопаточный периартрит, остеохондроз.

Abstract. Gorbatyouk S. Efficiency of chiropractical therapy of the rehabilitation of patients with humeroscapular periarthrosis. The results are presented of the efficiency of the chiropractical therapy of the rehabilitation of invalids with humeroscapular periarthrosis.

Key words: chiropractics, humeroscapular periarthrosis, humeroscapular periarthritis, ostheochondrosis.

Постановка проблеми

Плечелопатковий периартроз (ПЛП) зустрічається, за даними різних авторів, від 69, 5 до 90, 1% патології плечового суглоба [5] і є складною проблемою для неврологів, ортопедів-травматологів та спеціалістів з фізичної реабілітації, так як у ряді випадків призводить до тривалої втрати працездатності й інвалідності. Важливість соціальної проблеми периартрозу плечового суглоба визначається тими матеріальними збитками, які наносить тимчасова втрата працездатності, погіршенням якості життя хворих у зв’язку із обмеженням рухової активності та больовим синдромом, а також певною резистентністю до реабілітаційних заходів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Плечелопатковий периартроз (синоніми – синдром привідної контрактури плеча, синдром «замороженого плеча», плече-лопатковий больовий синдром тощо) описав у 1872 році S. Duplay під назвою «periarthrite scapulo-humerale». В клінічній практиці найчастіше використовується термін «плечелопатковий периартрит», хоча він, як і інші вищенаведені назви, повністю не відображає сутності цього поліетіологічного захворювання.

Периартроз (периартрит) – дистрофічне захворювання інсерцій сухожиль (місць прикріплення останніх до кісткової тканини) і серозних сумок, оточуючих суглоб, що зумовлює патологічні зміни в навколо суглобових тканинах [9]. Зустрічається переважно у жінок (3: 1) [8], частіше буває правобічним [1, 6].

На даний час не існує єдиного погляду на походження цього захворювання. Серед запропонованих є теорії обмінних та аутоімунних порушень, травматичного пошкодження, специфічних та неспецифічних запальних процесів, дисплазії та дегенеративно-дистрофічних змін з боку як суглоба, так і параартикулярних тканин, вертеброгенних, судинних та неврологічних розладів тощо [5]. Я. Ю. Попелянський навів п’ять доказів патогенетичного зв’язку ПЛП з остеохондрозом [6]:

розвиток ПЛП на фоні симптомів шийного остеохондрозу чи спондилоартрозу;

він є складовою частиною інших вертеброгенних синдромів;

своєрідність ПЛП у хворих з церебральними вогнищевими захворюваннями – можливість виникнення у церебральних хворих на стороні інших проявів вогнищевої патології мозку;

можливість його виникнення у відповідь на імпульсацію з різних тканин верхньоквадрантної зони на іпсілатеральній стороні, а не тільки з хребетного вогнища;

даний синдром знімається дерецепцією ураженого диска.

Клінічна картина ПЛП має ряд характерних проявів, а саме: різка болючість при пальпації в проекції великого бугорка плечової кістки та клювовидного відростка лопатки при відсутності болючості при пальпації аксілярної ямки і під акроміальним відростком лопатки (що може служити достатньою підставою для твердження, що плечовий суглоб в патологічний процес не втягнутий [11]) ; обмеження відведення плеча на ураженій стороні до кута 60-70° та ротаційних рухів, особливо внутрішньої ротації, що супроводжуються різко вираженим больовим синдромом, на фоні вільних і не болючих маятникоподібних рухів у межах 30-40°; тривалий перебіг з поступовим розвитком атрофії дельтовидного, трапецієвидного, над- і підостюкового м’язів та стійкої комбінованої контрактури. При обстеженні хворого також можна виявити позитивні симптоми Ласега (верхній), Спурлінга, Леклерка, Довборна, позитивну функціональну пробу на стомлюваність (при розведенні рук у сторони на 50-60° на ураженій стороні рука раніше утомлюється й повільно падає [7]).

З лікувальною ціллю щодо хворих із ПЛП застосовують увесь арсенал засобів фізичної реабілітації, зокрема лікувальну фізичну культуру (ЛФК), різні види масажу (класичний, сегментарно-рефлекторний, точковий, апаратний тощо), фізіотерапію, різні методи рефлексотерапія та мануальну терапію (МТ), яка у випадках, коли ПЛП виступає у якості нейродистрофічного синдрому остеохондрозу шийного відділу хребта, має чітке патогенетичне спрямування. За даними О. В. Пилипенко та I. В. Рой [5], МТ показана у 17, 3% хворих з ПЛП, і ефективність її самостійного застосування становить 75%, а у 25% випадків, крім МТ, необхідним є проведення комплексної терапії, де МТ поєднується з протизапальною медикаментозною терапією, блокадами та голкорефлексотерапією.

Мета дослідження – вивчення ефективності застосування МТ в комплексній реабілітації хворих на периартроз плечового суглоба в умовах центру медико-соціального обслуговування та реабілітації інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату.

Завдання дослідження – встановлення кількості хворих, яким показане призначення МТ в комплексі фізичної реабілітації та визначення ефективності її застосування для ліквідації больового синдрому та контрактури при синдромі плечелопаткового периартрозу.

Матеріали і методи дослідження

Дослідження проводилося в умовах Рівненського територіального центру медико-соціального обслуговування та реабілітації інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату, де за період восьми місяців 2007 року нами було проведено лікування 43 інвалідів ІІ і ІІІ груп інвалідності з ПЛП віком від 24 до 52 років, серед яких було 16 чоловіків (37, 2%) і 27 жінок (62, 8%). В усіх інвалідів було діагностовано ПЛП одного плечового суглоба, причому правий суглоб був уражений у 27 (62, 8%) інваліда, а лівий – у 16 інвалідів (37, 2%). Тривалість захворювання становила у 12 (27, 9%) хворих до 1 тижня, у 7 (16, 3%) хворих – до 2 тижнів, у 14 (32, 5%) хворих – до 1 місяця, і у 10 (23, 3%) – понад 1 місяць.

При проведенні мануальної діагностики біло виявлено, що в усіх хворих з ПЛП виявляються функціональні блокади міжхребцевих суглобів у шийному відділі хребта, у 39 (90, 7%) хворих – функціональна блокада цервіко-торакального переходу та міжхребцевих суглобів Th1-Th4, у 35 (81, 4%) – функціональні блокади краніо-цервікального переходу. Одначе, МТ була показана лише 34 (79, 1%) хворим, а у 9 (20, 9%) хворих були виявлені різного плану протипоказання до її проведення.

Мануальна терапія виконувалася за загальними правилами її проведення [2, 3, 4, 5, 7]. Після відповідної релаксації м’язів методами масажу, фізіотерапії та акупресури проводилося усунення функціональних блокад міжхребцевих суглобів у шийному та верхньогрудному відділах хребта, розблокування краніо-цервікального та цервіко-торакального переходів, грудино-ключичного та ключично-акроміального суглобів, мобілізувалося І ребро. Обов'язково виконувалася мобілізація суглобів верхньої кінцівки: плечового, ліктьового, променево-зап'ясткового та суглобів кисті [5]. Застосовувалися м’які техніки [10], в тому числі постізометрична релаксація [3, 10] та класичні загальноприйняті прийоми маніпулятивних технік. Кількість сеансів проведення МТ залежала від динаміки клінічної картини захворювання і складала від 3 до 7. Частота проведення сеансів МТ залежала від вираженості больового синдрому і складала 1-2 рази на тиждень.

Результати дослідження та їх обговорення

При проведенні дослідження було виявлено, що МТ була показана лише 34 (79, 1%) хворим. Розходження цих результатів з результатами деяких авторів – 17, 3% хворих з ПЛП [5] ми можемо пояснити різницею в контингенті хворих, які звертаються за первинною допомогою та за спеціалізованою допомогою (в даному випадку – в Інститут травматології та ортопедії АМН України, м. Київ). Це можна пояснити також різницею в підходах до застосування МТ: а) в ряді випадків при наявності запальних та дегенеративно-дистрофічних процесів розвиваються, хоча і вторинно, функціональні блокади в суглобах хребетного стовпа та кінцівок, усунення яких створює сприятливі умови для ліквідації основного патологічного процесу; б) використання м’яких технік дозволяє зменшити кількість хворих, застосування МТ щодо яких є протипоказаним.

Застосування курсу МТ було ефективним у 25 (58, 1%) хворих, для решти 18 (41, 9%) хворих необхідним було проведення комплексного застосування засобів фізичної реабілітації з МТ та медикаментозним лікуванням, в тому числі з лікувальними блокадами. Основну частину цієї групи становили хворі з давністю захворювання понад 2 тижні – 16 (37, 2%) хворих. Разом з тим більшу кількість хворих, яким виявилося необхідним призначити комплексне лікування, на нашу думку, можна пояснити особливостями реабілітації хворих, які приймали участь у дослідженні – усі вони інваліди ІІ та ІІІ груп.

Висновки

МТ доцільно застосовувати у більшості хворих з ПЛП (79, 1%) з урахуванням протипоказань до її проведення.

При проведенні МТ хворим з ПЛП доцільно надавати перевагу м’яким технікам.

При проведенні МТ хворим з ПЛП в комплекс обов’язково потрібно включати мобілізацію не тільки блокованих суглобів хребетного стовпа, але і суглобів поясу верхніх кінцівок.

Результати даного дослідження підтверджують ефективність застосування МТ в реабілітації інвалідів з явищами ПЛП.

 

 

Головач І. Ю. Захворювання навколосуглобових м'яких тканин //Лікування та діагностика. – 2004. – №2 – С. 44-50.

Губенко В. П. Мануальная терапия в вертеброневрологии. – К. : Здоров’я, 2003. – 456 с.

Иваничев Г. А. Мануальная терапия. Руководство, атлас. – Казань, 1997. – 448 с.

Клименко А. В., Скоромец А. А., Выкрикач М. О. Атлас приемов мануальной терапии при остеохондрозе позвоночника. – Львов: Край, 2001. – 188 с.

Пилипенко О. В., Рой І. В. Мануальна терапія при плече-лопатковому больовому синдромі //Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2003. – №4. – С. 23-27.

Попелянский Я. Ю. Ортопедическая неврология (вертеброневрология) : Руководство для врачей. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : МЕДпресс-информ, 2003. – 672 с., илл.

Ситель А. Б. Мануальная терапия. Руководство для врачей. – М. : Издатцентр, 1998. – 304 с., 32 с. ил.

Субботин Ф. А. Ультрафонофорез и комплексные биологические препараты в лечении плечелопаточного периартроза //Медицинская реабилитация, курортология и физиотерапия. – 2007. – №1 (49). – С. 16-17.

Хакимзянова Л. Н. Эффективность экстракорпоральной ударно-волновой терапии при периартрозах // Медицинская реабилитация, курортология и физиотерапия. – 2005. – №2 (42). – С. 33-35.

Чикуров Ю. В. Мягкие техники в мануальной терапии. – М. : Триада-Х, 2002. – 144 с.

Шленский Г. Л. Плечелопаточный периартрит (лечение кислородом). – Ташкент: Медицина, 1985. – 102 с.