Екологічна освіта і виховання

Від них залежать рівень теоретичного узагальнення та глибина практичного втілення систематизованих природничих знань учнями у подальшому житті.

Наприкінці ХХ століття стала актуальною класична природничо – філософська концепція В.І.Вернадського про єдність суспільства і природи. Піднесення загальнолюдських та екологічних цінностей поставило питання про розвиток системи екологічної освіти (від проблем екологічної етики до інтеграції знань про Землю та людину). Образ екологічної освіти у структурі змісту природничих дисциплін в основному формувався на рівні між предметних факультативних курсів.

Чорнобильська катастрофа у 1986р., загальнодержавна зміна економічних та політичних орієнтирів, загострення питань природокористування та захисту громадян від наслідків техногенного впливу, стрімкий розвиток інформаційної сфери, втілення різноманітних свобод (слова, совісті що) – все це активізувало спільну філософсько – педагогічну думку.

У педагогіці з’явилось поняття “живе знання” (В.І. Козлачков, К.І. Шилін). Учені вважали основною вадою сучасної структури ЗО розірваність науки на окремі предмети. На їхню думку, “розчленована”, змертвіла дійсність у вигляді предметного знання перетворює “загальну картину живого світу у свідомості людини на споживацькоомертвілий світ”. Вони висловили занепокоєння традиційною тенденцією до протистояння художньо – гуманітарних та природньо – наукових знань у теорії змісту освіти і пропонували створити новий за філософією ЗО, засадами якого є:

- гармонія людини та природи (біоспілкування на рівних).

індивідуально – особистісне творення Людиною нових рівнів організації біосфери (та її підсистем).

Учені визначали основні функції живого знання:

збереження – продовження життя біосфери та людини в ній або гармонізація нею свого спілкування з окремими істотами всередині біосфери;

гармонізація між особисто – соціального спілкування.

гармонічна співтворчість усякого життя, починаючи з власного, заради загального життя.

Фундаментальним принципом відбору змісту освіти В.І. Козлачков та К.І. Шилін визначили животворність знання. Суть його – в направленості ЗО на виховання одного з трьох типів екологічної особистості: біогармонійної, гуманістичної, животворної ( Людина – Творець), як альтернативи традиційно панівному раціоналістичному, споживацькому, технократичному типу особистості.

Цю концепцію не підтримали, оскільки ідеї “живого знання” були радикально революційними для педагогіки та широких верств населення. Між тим, міжнародна педагогічна громадськість та вчені, які вивчили екологічну історію Землі та проблеми розвитку відносин у системі “природа-людина”, ще в 70-х роках XXст. На рівні ООН визнали необхідність запровадження екологічної освіти в усіх країнах світу. Головна мета її – забезпечення загальної екологічної грамотності.

Перелік найважливіших етапів розвитку цієї ідеї за останні роки XXст. Засвідчує актуальність та глобальність проблеми впровадження ефективного екологічного виховання в культурне середовище населення. В 90-х роках XXст. визріла потреба екологізаціїї та інтеграції предметного знання у змісті шкільної освіти як пріоритетів , що забезпечать позитивний еволюційний розвиток суспільства. На емпіричному рівні масова свідомість вже була готова сприйняти нову систему ціннісних орієнтирів. Але спочатку треба було науковцям через запровадження системного підходу розробити реальну концепцію екологізаціїї змісту освіти: підготувати кадри, які втілювали б веління часу в життя; розробити навчальні програми з узгодженими між собою змістовими лініями.

Система шкільної освіти України має національні традиції щодо формування екологічної свідомості учнів. Майже кожна навчальна дисципліна пропонує розвивально-виховний природоохоронний матеріал. В Україні активно розвивається законодавча та економічна база регулювання природокористування та природоохоронної діяльності. Але існує проблема неефективності цих засобів стосовно суспільної свідомості.

На наш погляд, причини цього негативного явища криються у безсистемній “екологізації” ЗО на окремі заходи з екологічного виховання, неузгодженості змістових ліній окремих навчальних предметів щодо екологічних питань.

Слід зазначити, що тенденція екологізації змісту окремих природничих дисциплін та інтеграції знань на різних етапах шкільної освіти вже проходить стадію емпіричного узагальнення. Актуальними є теоретичне дослідження проблеми, що забезпечило б розвиток теорії змісту освіти. Екологічний зміст деяких питань програми з хімії у 8 класі.

 

 

Значення хімії у народному господарстві та побуті, діалектичний характер ролі хімії у житті людини. Значення хімії в житті людини важко переоцінити. Хімічні технології людство почало використовувати ще на початку свого розвитку. Зараз важко знайти сферу людської діяльності, яка б обходилась без хімічних знань. Окрім того, сама людина є великим хімічним реактором. Для того, щоб вимовити слово, почути звук чи написати літеру, в нашому організмі повинні відбутися тисячі хімічних реакцій; кожний подих і кожний удар серця стають можливими завдяки хімічним процесам. Майже всі предмети, які нас оточують, виготовлені із застосуванням хімічних знань. Хімія як галузь народного господарства. 

Вирощування сільськогосподарських культур для вживання в їжу здавна є одним з основних занять людини. Крім використання більш родючих сортів рослин необхідно вносити в ґрунт поживні речовини. На сьогодні створено велику кількість мінеральних добрив, які поповнюють вміст калію, азоту та фосфору в ґрунті. Проблему боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур хіміки вирішують за допомогою пестицидів. Хімічні сполуки як забруднювачі навколишнього середовища.

 

 

Поверхневий погляд на їх зв’язок може привести до висновку, що ці проблеми викликані хімією і розв’язання їх просте – скоротити хімічне виробництво. Але хімічна промисловість посідає не перше місце в забрудненні навколишнього середовища, поступаючись перед металургією та