Екологічні мережі Європи

Економічні критерії:

- державою виділяються засоби, достатні для забезпечення існування екологічної мережі в конкретних соціально-економічних умовах.

- встановлені економічні відносини стимулюють природокористувачів (залежно від форми власності) дотримуватись встановлених режимів природних територій, ресурси яких ними використовуються;

- інформаційний ресурс і стабілізуючі властивості природних екосистем враховуються як економічний фактор.

Соціологічні критерії:

- підтримка з боку населення, доповнюючи державну діяльність, забезпечує повноцінний розвиток і функціонування екологічної мережі;

- забезпечено підготовку фахівців з роботи з екологічними мережами й ООПТ різних категорій.

У відповідності зі своїми стратегічними інтересами й сучасною ситуацією країни Північної Євразії беруть участь у Панєвропейській стратегії ландшафтної й біологічної розмаїтості. Внаслідок подібності соціально-економічних умов у них існують не тільки загальні можливості, але й загальні проблеми у формуванні екологічної мережі та участі в загальноєвропейському природоохоронному процесі.

Зокрема, у країнах Північної Євразії не використовується або неадекватно використовується ряд конвенцій, угод й інших міжнародних нормативно-правових механізмів, які лежать в основі формування ПЄЕС у Західній і Центральній Європі. Необхідні спеціальні підходи до їх включення в загальноєвропейську систему природоохоронних заходів.

Відповідно до рішення Комітету експертів Ради Європи з Панєвропейської екологічної мережі, за підтримкою Європейської програми МСОП створена Робоча група по екологічній мережі Північної Євразії (РГ ЕМПЄ). У її завдання входить надання державним і недержавним структурам країн Північної Євразії, а також фахівцям й активістам охорони природи організаційного й методичного сприяння у формуванні ЕМПЄ, у тому числі - в адаптації загальноєвропейських природоохоронних механізмів до соціально-політичних, економічних й екологічних умов країн і регіонів Північної Євразії. Діяльність РГ ЕМПЄ здійснюється в рамках Європейської програми МСОП й є складовою частиною роботи підкомісії WCPA по Північній Євразії.

До країн, які входять у Панєвропейську екологічну мережу належать:

 

Австрія

Азербайджан

Албанія

Андорра

Вірменія

Бєларусь

Бельгія

Болгарія

Боснія й Герцеговина

Угорщина

Німеччина

Грузія

Данія

Європейський союз

Ізраїль

Ірландія

Ісландія

Іспанія

Італія

Казахстан

Канада

Кіпр

Киргизстан

Латвія

Литва

Ліхтенштейн

Люксембург

Мальта

Молдова

Монако

Нідерланди

Норвегія

Польща

Російська Федерація

Румунія

Сан-Марино

Словаччина

Словенія

Об'єднане Королівство

Сполучені Штати

Югославія

Таджикистан

Туркменістан

Туреччина

Узбекистан

Україна

Фінляндія

Франція

Чеська Республіка

Швейцарія

Швеція

Естонія

 

 

Ініціатором створення цієї мережі виступив Європейський союз охорони морських узбереж. Роботи з формування Європейської екологічної мережі морів й узбереж (ECMEN) почалися в 1991 р. Надалі ця Мережу була включена в Загальноєвропейську стратегію в області біологічної й ландшафтної розмаїтості як складена частина Загальноєвропейської екологічної мережі. Спеціальні завдання ECMEN:

- підвищувати поінформованість людей про важливість екологічних мереж для збереження ландшафтів і видів на панєвропейському рівні й тим самим сприяти їх формуванню;

- виявити пробіли в сучасних підходах до охорони територій і видів;

- забезпечити одержання наукової інформації, необхідної для формування екологічної мережі;

- надати підтримку місцевим і загальнодержавним ініціативам по формуванню екологічної мережі.

На першій стадії програми по ECMEN підготовлена Доповідь про екологічну оцінку, з якого випливають керівні принципи й критерії формування ECMEN. Доповідь містить огляд параметрів формованої мережі й, зокрема, визначення основних типів прибережних ландшафтів, засноване на геоморфологічних критеріях. На прикладі чотирьох видів (карликовий полосатик, тюлень-монах, білощока казарка, ісландський піщаник) ілюструються можливі шляхи розвитку ECMEN.

Завдання другої стадії: розширений аналіз вимог видів, відібраних на першій стадії, до місцеперебувань; встановлення додаткових груп видів, які представляють різні типи ландшафтів; розгляд значимості різних компонентів ландшафту для екологічної мережі з погляду збереження широко розповсюджених і звичайних видів; розробка механізму формування ECMEN.

На третій стадії програми випущена доповідь, яка, зокрема, містить розроблену в ході програми типологію європейських узбереж і нову карту «Берегові системи Європи». Логічним розвитком програми став проект «Панєвропейські берегові й морські коридори» (Pan-European Coastal and Marine Ecological Corridors, 1999 р.) і ряд модельних проектів. В 1998 р. складений менеджмент-план для Юнталовського заказника біля м. Санкт-Петербург. На території Молдови й України здійснюється проект "Екоміст" (Ecobridge) по збереженню дельти Дністра. Також здійснюється Демонстраційна програма інтегрованого менеджменту узбереж у країнах Центральної й Східної Європи й Нових Незалежних Держав (ICM Demonstration Programme for Central & Eastern Europe and the Newly Independent States - «ICMCEENIS»), у рамках якої сформовані чотири регіональних програми. 

 

 

Збереження ландшафту як інтегруючого цілого, як територіального осередка екологічно збалансованого розвитку, є одним з пріоритетних напрямів міжнародного співробітництва в Європі. В 1997 році в рамках Конгресу місцевих і регіональних влад Європи у Страсбурзі був підготовлений Проект Європейської ландшафтної конвенції, в якому ландшафти розглядаються як фундаментальна основа природного середовища. Проект акцентує увагу на збереженні, керуванні і розвитоку усіх ландшафтів Європи: як виключно цінних, так і типових. Всеєвропейська стратегія збереження біо- та ландшафтного різноманіття (1995) розглядає ландшафти як спадщину, фактор збереження біорізноманіття, модель підтримуваного розвитку, ландшафтне середовище. В стратегії визначено 11 основних напрямів діяльності, серед яких створення Європейської екомережі, головними елементами якої виступають наявні і проектуємі охоронні природні території (ОПТ), з’єднані між собою екокоридорами і захищені буферними зонами.

Аналіз сучасного стану природоохоронної справи в Україні показує, що як і раніше, при створенні охоронних природних територій продовжують домінувати ботанічні, фауністичні та лісогосподарські підходи. Також відсутні теоретичні ландшафтознавчі розробки вибору територій для створення мережі ОПТ та організації в їх межах комплексних географічних досліджень. Це спричинило певні недоліки в структурній організації ОПТ: диспропорція в їх розміщенні, відсутность повного відображення компонентів ландшафтних комплексів і ландшафтної структури. Нами зроблена спроба визначити деякі напрями організації мережі охоронних природних територій, в основі якої лежить системний принцип, тобто надання системної цілісності сукупності ОПТ країни. Сьогодні за цим принципом йде формування мережі ОПТ в країнах Балтії, Польші, Чехії, окремих регіонах Росії (Камчатка, Урал, Пермська область, Приморський край), будується Європейська екомережа (EECONET).

Виходячи з сучасних наукових знань мережа охоронних природних територій повинна мати властивості системи, тобто бути цілісним сполученням окремих територій. Її розвиток повинен грунтуватись на таких принципових положеннях:

1. Функціональна цілісність мережі ОПТ, тобто всі окремі охоронні природні території повинні бути зв’язані між собою речовинно-енергетичними та інформаційними потоками.

2. Репрезентативність ОПТ в ландшафтному, геоботанічному і зоологічному відношеннях на різних рівнях ієрархії.

3. Прийняття за основу організації мережі ОПТ фізико-географічного районування. Кожна окрема фізико-географічна провінція повинна мати затверджений один природний заповідник.

4. Обов’язкова відсутність екстремального антропогенного тиску на ОПТ, здатність території до саморегулювання розвитку біогеоценозів в умовах природної еволюції.

5. Урахування принципу унікальності, для реалізації якого необхідно виявити і взяти під охорону неповторні або рідко зустрічаємі ландшафтні комплекси і природні об’єкти, зникнення яких може бути непоправним.

6. Збереження максимального біорізноманіття.

7. Застосування комплексного підхіду, що враховує цілий ряд географічних і біологічних законів організації природи для зменшення «острівного ефекту», надання оптимальної форми ОПТ, виявлення мінімальних розмірів ОПТ для збереження життєздатності популяцій.

8. Взаємодоповненість ОПТ. Охоронні природні території (заповідники, національні й природні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища) при взаємодії між собою в межах певного регіону повинні послідовно посилювати природоохоронний ефект, внаслідок чого на певному етапі відбувається перехід кількості в якість.

9. Наявність єдиного органу управління.

Охоронні природні території країни повинні відображати усе ландшафтне різноманіття території, забезпечити «еталонами» всі типи ландшафтних комплексів і зберегти максимальне видове різноманіття. Але при цьому необхідно підкреслити, що навіть дуже розвинута мережа ОПТ не вирішить усіх питань збереження ландшафтного і біорізноманіття. Для України має важливе значення суцільне  здійснення охорони ландшафтів по всій території, як природних, так і антропогеннозмінених. Тому поруч з власно охоронними природними територіями особливий інтерес мають території та об’єкти, які виконують середовищеутворюючі, буферні та транспортуючі функції і завданням яких є охорона від знищення або значних порушень досить великих територій і акваторій. Ці території формують ландшафтний каркас мережі ОПТ. 

Основною умовою створення ландшафтного каркасу є урахування речовинно-енергетичних зв’язків в ландшафтних комплексах, що визначаються водно-повітряними потоками. Особливе значення як фактор територіальної диференціації в наших умовах мають водні потоки, які утворюють складну структуру поверхневих і підземних латеральних і вертикальних зв’язків і спричинюють міжтериторіальний та міжкомпонентний перерозподіл хімічних елементів (і природних, і техногенних). Саме ці зв’язки повинні бути використані для визначення територій ландшафтного каркасу, важливих у геохімічному і геодинамічному відношеннях: природно-географічних вікон, транзитних коридорів і буферних зон.

Врахування цих положень і їх виконання забезпечить створення системи охоронних природний територій, які функціонально пов’язані між собою через різні форми речовинно-енергетичної та інформаційної взаємодії. Така система ОПТ здатна вирішувати завдання, недоступні для окремих відокремлених охоронних природних територій:

- підтримання екорівноваги в межах окремих регіонів;

- збереження еталонів природи;

- збереження і вивчення генофонду ландшафтних комплексів;

- відтворення і збагачення рідкісних видів;

- забезпечення функціонування охоронних ландшафтних комплексів у природному режимі.

- забезпечення проведення комплексних стаціонарних досліджень.

 

 

1. Андреев А.В. Концепция "экологической сети" в Молдове и Днестре/Проблемы сохранения биоразнообразия Среднего и Нижнего Днестра. Мат. Междунар. Конф. Кишинев, 6-7 нояб. 1998. Кишинев.

2. Андреев А.В. Подходы к планированию экологических сетей//Экологический каркас России. Проект ГЭФ "Сохранение биоразнообразия". 2002: http://www.ruseconet.narod.ru/Andreev.htm.

3. Андреев А.В., Горбуненко П.Н. Концепция экологичекой сети "Нижний Днестр"/Сохранение биоразнообразия бассейна Днестра. Мат. Mеждунар. конф. Кишинев, 7-9 окт. 1999.

4. Бутовский Р., Кулешова Л. Критерии построения Панъевропейской экологической сети и возможности их использования в России // Охраняемые природные территории: материалы к созданию концепции системы охраняемых природных территорий России. М.: РПО ВВФ, 2000.

5. Закон Украiни Про загальнодержавну програму формування нацiональноi екологiчної мережi України на 2000-2015 роки. – ВРУ, 2000.

6. Интеграция ООПТ в проекты EECONET: опыт некоторых стран. Охраняемые природные территории: материалы к созданию концепции системы охраняемых природных территорий России. М.: РПО ВВФ, 2002.

7. Предпосылки и перспективы формирования экологической сети Северной Евразии/Охрана живой природы. 1998. Вып. 1.

8. Соболев Н. А., Руссо Б. Ю. Стартовые позиции экологической сети Северной Евразии: рабочая гипотеза // Предпосылки и перспективы формирования экологической сети Евразии. Охрана живой природы. - вып. 1, Нижний Новгород, 2000.