Екологічний менеджмент

Правові приписи, що визначають еколого-правовий статус при використанні природних ресурсів, містяться в Законі “Про охорону навколишнього природного середовища”(ст.38,39), а також у природноресурсному законодавстві: Земельному, Водяному, Лісовому кодексах, Кодексі України про надра, Законах “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 року, “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 року, “Про охорону атмосферного повітря” у редакції від 21 червня 2001 року, “Про радіочастотний ресурс України” від 1 червня 2000 року тощо. Зазначені законодавчі акти визначають не тільки права на використання природних ресурсів, але й порядок оформлення цих прав, встановлюють механізм їх реалізації. У межах цього напрямку правового регулювання забезпечується раціоналізація використання природних ресурсів. Екологічний менеджмент отут передбачає належне оформлення прав на використання природних ресурсів відповідно до законодавства України й управління раціональним використанням цих ресурсів, включаючи їх облік, сплату зборів за їх спеціальне використання, вжиття ресурсоощадних заходів тощо.

Екологічний менеджмент у галузі забезпечення екологічної безпеки від негативного впливу господарської діяльності на довкілля регулюється розділом ХІ Закону “Про охорону навколишнього природного середовища”, Законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпечу” від 8 лютого 1995 року, “Про пестициди й агрохімікати” від 2 березня 1995 року, “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 року, “Про відходи” від 5 березня 1998 року, “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” від 11 січня 2000 року, “Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000 року, “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання” від 19 жовтня 2000 року, “Про об'єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 року тощо.

Зазначені нормативні акти визначають механізм забезпечення екологічної безпеки при поводженні з різними джерелами екологічної небезпеки, обов'язки підприємств щодо мінімізації негативного впливу на довкілля, відповідальність за забруднення природних об'єктів тощо. Слід мати на увазі, що іноді діяльність щодо використання природних ресурсів передбачає забруднення довкілля (наприклад: викид шкідливих речовин в атмосферне повітря чи їх скид у водні об'єкти) – у такому разі здійснюється комплексний екологічний менеджмент за правовими приписами щодо раціонального використання природних ресурсів і щодо негативного впливу підприємства на довкілля.

Щодо правового регулювання негативного впливу екологічних загроз на господарську діяльність, те воно здійснюється в двох напрямках: вимоги до екологічної безпечності продукції підприємств для здоров'я населення і вимоги щодо запобігання надзвичайних екологічних ситуацій. Перший напрям представлень Законами “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про захист прав споживачів” у редакції від 15 грудня 1993 року, “Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23 грудня 1997 року тощо. Щодо іншого напряму, те отут діють Законі “Про аварійно-рятувальні служби” від 14 грудня 1999 долі, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 8 червня 2000 року та ін. Зазначені нормативні акти регулюють як забезпечення екологічної безпеки продукції підприємств, так і запобігання негативним впливам надзвичайних екологічних ситуацій на господарську діяльність.

Нарешті, щодо взаємодії з державними органами діють: Закони “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 року, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року, “Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 року та ін. Крім того, взаємодія з державними органами регулюється також державними стандартами України, наприклад: ДСТ 17.0.0.04-90 Охорона природи. Екологічний паспорт промислового підприємства. Основні положення, ДСТУ 3911-99 Охорона природи. Поводження з відходами. Виявлення відходів і подання інформаційних даних про відходи. Загальні вимоги і т.д. Позаяк взаємодія з державними екологічними органами відбувається і при наданні природних ресурсів, і при здійсненні екологічного обліку та поданні екологічної статистичної звітності, здійсненні екологічного контролю, реєстрації джерел екологічної небезпеки тощо, відповідно, правове регулювання такої взаємодії може поєднуватися з регулюванням менеджменту раціонального використання природних ресурсів, забруднення довкілля, тобто екологічний менеджмент і його правове регулювання можуть носити комплексний характер.

Інший напрям правового регулювання – впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах, установах, організаціях. Чинне законодавство передбачає три форми системи екологічного менеджменту:

а) система екологічного менеджменту щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств згідно ДСТУ 3273-95 Безпечність промислових підприємств. Загальні положення та вимоги;

в) система екологічного менеджменту відповідно до міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування;

г) система екологічного менеджменту, що вмонтована до системи управління якістю згідно міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 9001-2001.

ДСТУ 3273-95 є вітчизняною розробкою і визначає систему екологічного менеджменту для забезпечення екологічної безпеки підприємств. Слід зазначити, що всі стандарти, що визначають вимоги до систем екологічного менеджменту, носять рекомендаційний характер і не є обов'язковими до застосування. ДСТУ 3273-95 стосується не всіх екологічних аспектів діяльності підприємства, а лише тих, що пов'язані із забезпеченням екологічної безпеки. Згідно цього стандарту система екологічного менеджменту передбачає ідентифікацію показників, що використовуються для кількісного вимірювання безпеки і встановлення граничних нормативів цих показників. Система менеджменту визначає напрямки негативного впливу діяльності даного підприємства на довкілля. Управління показниками безпечності здійснюється щодо шкірного джерела екологічної небезпеки даного підприємства. Система екологічного менеджменту охоплює такі складники: екологічна служба підприємств, обізнаність персоналу, визначення показників екологічної безпечності та їх нормативів щодо шкірного джерела екологічної небезпеки, врахування середовища розташування підприємства, рівня його технологій, ресурсоспоживання, оцінка рівня екологічної безпеки, механізм реагування на екологічні аварії, планування заходів екологічної безпеки, постійний контроль за роботою системи, застосування заходів щодо поліпшення роботи системи менеджменту екологічної безпеки.

Для того, щоб забезпечити ефективність екологічного менеджменту в Україні, потрібно удосконалити законодавство в цій царині. Це можна зробити або шляхом кодифікації норм законодавства про екологічний менеджмент, або шляхом його інкорпорації. Крім того, для ефективного впровадження систем екологічного менеджменту необхідно опрацювати методичні рекомендації та деталізовані інструкції щодо порядку їх впровадження, адже викладення вимог до систем екологічного менеджменту в міжнародному стандарті не завжди є зрозумілим для керівника українського підприємства. Найкращим способом удосконалення законодавства про екологічний менеджмент в Україні, на наш погляд, буде прийняття закону “Про екологічний менеджмент”, який би встановив загальні вимоги до екологічного менеджменту підприємств (як системного, так і несистемного характеру). Разом з тім, слід привести до єдиної системи й екологічне законодавство України, яку регулює порядок використання підприємствами природних ресурсів, поводження з джерелами екологічної небезпеки та взаємодію з державними екологічними органами.

Ідеальна модель законодавства про екологічний менеджмент винна складатися з закону, який установлює загальні положення про екологічний менеджмент, а також уніфікованої системи природно ресурсного законодавства, законодавства про екологічно небезпечну діяльність і про управління в галузі екології. Добрі опрацьований кожний елемент цієї системи дозволити забезпечити її ефективність. Іншим складником державної політики щодо екологічного менеджменту має статі інформування керівників підприємств про законодавчі моделі екологічного менеджменту, адже багато хто з їх просто не знає про можливість впровадження таких систем на своєму підприємстві.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що законодавство України про екологічний менеджмент потребує вдосконалення, також потребує вдосконалення і державна політика щодо екологічного менеджменту. При вдосконаленні законодавства необхідно здійснити його систематизацію для розробки злагодженої системи законодавства про екологічний менеджмент. Алі порядок розробки і впровадження такої системи – предмет подальших наукових досліджень щодо екологічного менеджменту. Перспективними напрямками подальших наукових досліджень є також механізм впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах України.

 

 

1. Екологічне право України/ за ред. Попова В.К., Гетьмана А.П. – Х., 2001. – 480 с.

2. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: навчальний та науково-практичний посібник.- К., 2002. – 332 с.

3. Кашенко О.Л. Фінанси природокористування. – Суми, 2000. – 317 с.

4. Сєров Г.П. Екологічний аудит. Концептуальні й організаційно-правові основи. – М., 2000. – 768 с.

5. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Ради України від 27.02.97 р. № 123/97-ВР.

6. ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування. – К.: Держстандарт, 1998.