Охорона навколишнього природного середовища, збереження та раціональне використання природних ресурсів, екологічний контроль набувають найвагомішого значення та пріоритетності у зовнішній та внутрішній політиці більшості держав світу, у тому числі й України. Це пов’язано з тим, що активізація життєдіяльності суспільства, стрімкий розвиток науки та сучасних технологій, їх використання, інтенсивне та екстенсивне споживання природних запасів сировини, земель та природних копалин, а у деяких випадках i безгосподарність керівництва окремих підприємств спричиняють погіршення екологічної ситуації в країні, призводять до техногенних катастроф. Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Нове в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом – на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей.
Основою формування комплексної екологічної програми і переходу природоохоронної політики на новий рівень повинно було стати введення екологічних паспортів підприємств.
У 1990 році було прийнято державний стандарт ГОСТ 17. 0. 0. 04-90 і розроблено методичні вказівки щодо заповнення та введення екологічного паспорта промислового підприємства (ЕППП). ГОСТ 17. 0. 0. 04-90 не скасовано і досі, у статті 24 чинного нині Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» записано: «…ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України».
За умов чинного законодавства підприємства України повинні організовувати свою діяльність таким чином, щоб вона відповідала основним принципам охорони навколишнього природного середовища, визначеним ст. 3 Закону № 1264-ХІІ, а саме:
- пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов’язковості додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
- гарантуванню екологічно безпечного середовища для життя i здоров’я людей;
- запобіжному характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
- екологізації матеріального виробництва на основі комплексності вирішення питань з охорони навколишнього природного середовища, використанню та відтворенню відновлюваних природних ресурсів, широкому впровадженню новітніх технологій;
- збереженню просторової та видової різноманітності й цілісності природних об’єктів i комплексів;
- науково обгрунтованому узгодженню екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих i технічних наук та прогнозуванню стану навколишнього природного середовища;
- обов’язковості екологічної експертизи;
- гласності та демократизму при прийнятті рішень, реалізація яких впливатиме на стан навколишнього природного середовища;
- науковообгрунтованому нормуванню впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
- безоплатності загального та платності спеціального використання природних ресурсів для здійснення господарської діяльності;
- стягненню збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
ЕКОЛОГІЧНИЙ ПАСПОРТ ПІДПРИЄМСТВА – документ, який характеризує комплекс основних екологічних вимог, що висуваються перед функціонуючими підприємствами.
Екологічний паспорт підприємства – це комплексний документ, у якому наведено характеристику взаємовідносин підприємства з природним середовищем. Він включає загальні зведення про виробництво, площу, кількість споживаної енергії, води, повітря, кількість працюючих, використовувану сировину, опис технічних схем виготовлення основних видів продукції, схеми очищення стічних вод і викидів газоповітряних сумішей, їхньої характеристики після очищення, дані про тверді та інші відходи, а також зведення про наявність у країні й у світі технологій, що забезпечують досягнення найкращих питомих показників по охороні природи.
Екологічний паспорт розробляє підприємство за рахунок власних коштів, затверджує його керівник підприємства. Керівник підприємства, який затверджує Паспорт, несе персональну відповідальність за правильність складення Паспорта, достовірність даних, що в ньому містяться.
Паспорт складається на основі: проектної, технологічної документації підприємства, затверджених та узгоджених показників діяльності підприємства, дозволів на природо-, земле- та водокористування, затверджених лімітів на природокористування; даних державної статистичної звітності, інвентаризаційного реєстру об'єктів, паспортів споруд, приладів, обладнання, відомостей Держкомводгоспу України, Держкомгеології України, Держкомгідромету України. Узгоджений з органами місцевого самоврядування і природоохоронними органами, екологічний паспорт підлягає реєстрації.
Екологічний паспорт складається з двох частин: перша містить характеристику виробництва, а друга частина паспорта містить перелік планованих заходів, спрямованих на зниження навантаження на навколишнє середовище з зазначенням конкретних термінів їхнього виконання, об'ємів витрат, питомих і загальних об'ємів викидів шкідливих речовин до і після впровадження кожного заходу).
У першій частині паспорта зазначають:
-назву об’єкта і його продукцію;
-місце розташування (наявність поблизу інших об’єктів, житлових будинків, автомагістралей, лікувальних і навчальних закладів тощо) ;
-обсяги використання земель (територія об’єкта й відвали відходів), води, енергії, сировини;
-технологічні схеми виробництва основної продукції (дані про небезпечні речовини й процеси, наявність альтернативних технологій) ;
-обсяги газоподібних викидів та стічних вод, їхню температуру;
-хімічний склад, очищення, складування відходів та умови їх зберігання;
-санітарну зону об’єкта.
Екологічні паспорти допомагають детально й диференційовано проаналізувати причини змін стану довкілля через вплив конкретного