Економічна сутність податку на додану вартість та його роль у формуванні Державного бюджету України

 

Податки існують у людському суспільстві майже тисячу років, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж сплата їх. Високі податки – це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи і людської трагедії. Там, де високі податки, не може бути й мови про свободу і людську гідність, творчу працю і забезпечене майбутнє. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих цивілізацій.

Водночас запровадження податків мало надзвичайно важливе прогресивне значення для розвитку людського суспільства. Їх порівнюють із винаходом колеса або парової машини.

Податки є, по суті, головним засобом формування бюджету держави. Це джерело, що забезпечує існування бюджетної сфери суспільства, цілої армії наших громадян – лікарів, вчителів, науковців, діячів культури і мистецтва, пенсіонерів, малозабезпечених, а також студентів. Повнота сплати податків визначає долю не тільки цих людей, а й усієї економіки. Бо чим більшу стипендію отримає студент, тим більше грошей повернеться туди, звідки прийшли податки, тобто в економіку.[12]

Існує кілька десятків різних податків і зборів. Основними видами податків, які покликані забезпечувати більшу частину бюджетних надходжень є податок на додану вартість, податок на прибуток і прибутковий податок з громадян. Однак, на сьогодні податки сплачує лише половина української економіки. Причин можна знайти безліч: починаючи з неефективної роботи величезної армії контролюючих органів і закінчуючи недосконалою законодавчою базою.

Чи справді все так погано в нашому домі?

Я намагатимусь з'ясувати це питання в даній курсовій роботі на прикладі податку на додану вартість.

Мета мого дослідження – це вивчення економічної сутності податку на додану вартість, характеристика його ролі та значення у формуванні Державного бюджету України.

Основний акцент зроблено на висвітленні механізму нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету.

Вивчено й узагальнено чинне законодавство України щодо оподаткування податком на додану вартість, зокрема, Закон України "Про податок на додану вартість", Закон України "Про Державний бюджет України", Закон України "Про систему оподаткування", Указ Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" та ряд інших.[3,10,14]

Обгрунтовано шляхи вдосконалення податку на додану вартість, які, на нашу думку, дали б можливість досягти максимальної його ефективності в найкоротші строки.

 

 

В багатовіковій історії людства податок на додану вартість – порівняно новий вид податку. Вперше він був ведений у Франції в 1954 р. економістом М.Лоре. Потім ПДВ набув широкого поширення – спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х – початок 70-х рр.) і дещо пізніше – в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово-розвинуті країни. Поряд з цим слід також зазначити, що даний податок й досі не запроваджений в таких країнах як Австрія, Швейцарія, США. У кінці 80-х – на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також в деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні і Росії ПДВ введено в 1992 р.[9]

 

 

З розвитком виробництва товарів тривалого використання розширювалася й сфера підакцизних товарів: до неї почали входити телевізори, мотоцикли, автомобілі, велосипеди, холодильники і т.д. Розширення асортименту споживаємої продукції обмежувало розвиток акцизів в специфічній формі. Запровадження нових акцизів на кожний товар або групу товарів (робіт, послуг) збільшувало затрати на збір податків. Динамічні зрушення в споживанні потребували відповідних змін в податковому законодавстві. Так виник універсальний акциз, який автоматично враховував всі зміни в товарному асортименті і котрим став оподатковуватись валовий оборот торгівельного або промислового підприємства.[18,19] В більшості країн світу універсальний акциз в наш час використовується у формі податку на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем.

Якщо розуміти буквально, то ПДВ – це податок на додану вартість, створену на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.[31,35]

По суті, додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, котрі дана господарська ланка заплатила при закупівлі товарів (робіт, послуг). Якщо виходити з того, що додана вартість – це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в цьому випадку додана вартість визначається шляхом додавання її складових елементів – заробітної плати, відсотків, ренти і прибутку.[18,35]

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції і затратами на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівель від усіх інших господарюючих суб'єктів.

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартною ставкою, а фактично виплачується в сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплачену на попередній стадії (ці величини вказані в табл. 1.1, в графі 8). Кінцевий споживач оплачує