Економічне регулювання та структура рекреаційної сфери

Очевидно, що стоїть питання вибору цільового орієнтиру, основного критерію формування рекреаційної індустрії. Тут може бути два основні критерії вибору.

Перший – соціальний, коли вся система рекреаційного обслуговування спрямовується на задоволення внутрішніх потреб держави щодо оздоровлення і відпочинку населення. Такий підхід не вписується в пропоновану стратегічну лінію рекреаційного освоєння і відведеному цій галузі місцю в перспективній економічній структурі.

Другий критерій – економічний, коли в основу всіх практичних дій і планів закладаються принципи економічної вигоди як на рівні території, так і на рівні об'єктів рекреаційного господарювання. Виключна орієнтація на прибутковість цієї галузі несе загрозу в першу чергу природному потенціалу, може викликати тимчасовий спалах ділової активності, коли чисто фінансові інтереси домінуватимуть над соціальними цілями території.

Безперечно, що між тими варіантами необхідно вибирати середнє з екологічною безпекою і помірно зростаючими прибутками для регіону і держави.

Виходячи з основних стратегічних завдань і очікуваних результатів, політика перспективного розвитку рекреаційної сфери в регіоні повинна будуватись на наступних основних принципах, а саме:

- організація і формування індустрії відпочинку як специфічного виду товару – рекреаційних послуг, який діє у відповідності до законів ринкової економіки;

- створення багатопрофільних рекреаційних центрів та об'єктів з поєднанням в них оздоровлення, відпочинку, туризму і спорту;

- локалізація лікувально-оздоровчих санаторно-курортних установ і центрів як моно функціональних рекреаційних територій;

- максимальне розширення гами оздоровчих, культурно-пізнавальних, відпочинкових, спортивних і туристичних послуг, які надаються рекреаційними установами;

- пріоритетний розвиток сервісних служб і підвищення комфортності умов на існуючих рекреаційних об'єктах;

- формування рекреаційних центрів середньої і малої місткості у відповідності до природної і соціально-економічної специфіки території;

- стимулювання розміщення рекреаційних об'єктів невеликої місткості з необхідним інфраструктурним забезпеченням поза межами населених пунктів;

- обмеження росту існуючих крупних рекреаційних центрів і забезпечення їх комплексного розвитку без збільшення місткості рекреаційних установ [4, 28].

Прискорення темпів рекреаційного освоєння регіону і активізація ділової активності в цій сфері можуть викликати небажані соціально-економічні процеси і екологічні наслідки. Зокрема, швидкий розвиток подій може привести до надмірного перевантаження території рекреаційними об'єктами, що відіб'ється на економічній вигоді території. Може виникнути проблема виснаження природних ресурсів. Для їх попередження та усунення небажаних наслідків необхідно:

- провести комплексну оцінку ландшафту;

- встановити науково обґрунтовані норми антропогенного навантаження;

- встановити екологічно та соціально-економічно обґрунтовані норми допустимої місткості рекреаційних центрів;

- визначити зони обмеженого розвитку рекреації, резервні території, а також території заповідного фонду, встановити правила та умови їх використання;

- встановити адміністративні та економічні бар'єри з метою недопущення експлуатації рекреаційних об'єктів без відповідних природоохоронних споруд, інженерної підготовки території.

 

 

Розвиток рекреаційної індустрії має опиратись на нові механізми господарювання, ефективні організаційні структури, економічну свободу виробництва, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послугами і сприятиме економічному прогресу території.

Основними напрямками формування ефективного механізму функціонування рекреаційної сфери є:

- реорганізація форм власності і процеси роздержавлення;

- фінансово-кредитні важелі управління;

- взаємовигідні умови відносин між органами влади і суб'єктами рекреаційного господарювання;

- платність рекреаційного господарювання;

- інвестиційна політика;

- організаційно-правлінські структури [3, 71].

Специфіка рекреаційної сфери обумовлює необхідність поступової реформації форм власності і роздержавлення рекреаційних об'єктів. Першочерговому роздержавленню (мала приватизація) на курортах і в туристичних центрах повинні підлягати підприємства обслуговуючих, сервісних галузей (торгівля, громадське харчування, служби побуту тощо).

Фінансово-економічне регулювання розвитку рекреаційної сфери здійснюється через:

- механізм платежів за використання природних рекреаційних ресурсів;

- ефективну податкову політику;

- систему місцевих зборів (курортний, рекреаційний збір, податок на приватний житловий фонд, який використовується в рекреаційних цілях) ;

- механізм ціноутворення на рекреаційні послуги;

- інвестиційну політику і кредитування.

Основними джерелами фінансування розвитку рекреаційної індустрії є:

- державні асигнування;

- кошти підприємств, установ, організацій – власників рекреаційних об'єктів;

- кредитні ресурси;

- іноземні інвестиції.

Важливе місце в системі фінансово-економічного регулювання повинні зайняти механізми пільгового кредитування заходів, пов'язаних з розвитком рекреаційної індустрії, гнучка система ціноутворення на рекреаційні послуги.

Взаємовідносини між територіальними органами влади і суб'єктами рекреаційного господарювання повинні будуватись на принципах взаємної вигоди на основі договорів і угод. При цьому владні структури не повинні втручатися у внутрішні справи рекреаційних об'єктів, а ті, в свою чергу, мають дотримуватися встановлених владою законів і нормативів збереження довкілля.

Для реалізації політики розвитку рекреаційної індустрії видається доцільним створення потужної державної компанії з необхідними правами і повноваженнями, в сферу діяльності якої входило б широке коло питань розвитку рекреаційної сфери і об'єктів інфраструктури. Ця компанія, володіючи фінансовими і матеріальними ресурсами, маючи вихід на зовнішній ринок, повинна визначити тактику практичних дій в рамках виробленої стратегії і нести всю повноту відповідальності за її реалізацію.

Створення пропонованої структури абсолютно не виключає функціонування акціонерних товариств, асоціацій, фірм, які, будучи учасниками процесу, діють в межах своїх прав і можливостей.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності і активна політика щодо інтеграції України в європейську спільноту, законодавчі гарантії прав зарубіжних партнерів створюють сприятливі передумови для залучення іноземних інвестицій в рекреаційну сферу з поступовим виходом на світовий ринок рекреаційних послуг.

Вважається за доцільне створення спільних лікувально-оздоровчих чи туристичних підприємств з іноземними інвесторами. Внесок української сторони забезпечується вартістю земельних ділянок під забудову і природних ресурсів, які використовуються в процесі експлуатації об'єктів. Внесок зарубіжної сторони – фінансування будівництва і обладнання, інші можливі інвестиції. Прибуток ділиться пропорційно внескам в статутний фонд.

Важливою формою залучення іноземних інвестицій є зони вільного підприємництва рекреаційного профілю. Ними можуть стати обмежені території, де встановлюються особливі економіко-правові, фінансові, кредитні, а також митні умови господарювання вітчизняних і зарубіжних юридичних осіб.

Така форма діяльності змогла б дати значний поштовх розвитку соціальної інфраструктури, забезпечила б приплив вільно конвертованої валюти в місцеві бюджети, збагатила б управлінський досвід і в кінцевому наслідку прискорила вихід на міжнародний ринок рекреаційних послуг.

В нинішніх умовах рекреаційне господарство регіону виходить на початкові рубежі економічного росту. Наприклад, отримані в рекреаційному господарстві Львівської області економічні результати у порівнянні з результатами господарської діяльності в інших галузях не є надто вагомими. Виручка від реалізації рекреаційних послуг склала всього 1, 2% валового доходу.

Однак слід врахувати, що рекреаційна діяльність, приплив туристів та курортників дає опосередковану економічну віддачу, а саме:

- фінансові вливання в область;

- збільшення торгового обороту;

- забезпечення зайнятості населення;

- розширення економічних зв'язків з іншими країнами;

- вихід регіону на міжнародний ринок послуг [2, 101].

 

 

У перспективі економічна ефективність рекреаційної індустрії значно зросте в регіонах України. Ріст буде пов'язаний з двома головними чинниками:

- наближення ціни рекреаційних послуг до їх реальної суспільної вартості й до світових цін;

- зростання кількості і якості рекреаційних послуг.

При всій складності прогнозування реального платоспроможного попиту на рекреаційні послуги в регіонах можна стверджувати, що навіть при цінах, вчетверо нижчих світових, регіони в перспективі отримувати величезні доходи від рекреаційної індустрії.

Таким чином, завдання полягає в тому, щоб створити механізм сприяння розвитку рекреаційної галузі господарств, виробити науково обгрунтовані програми темпів і пропорцій розвитку, запобігання негативним процесам, насамперед екологічним.

Основні перспективи, які можуть очікувати регіон від розвитку рекреаційної індустрії, можна звести до таких основних факторів:

- збільшення зайнятості населення в регіоні, що нині є особливо проблемним завданням;

- збільшення доходів населення регіону, що дозволить зменшити межу бідності;

- надходження коштів у місцеві бюджети, що дасть змогу забезпечувати соціальну сферу для населення регіону;

- приплив іноземних туристів, що сприятиме входженню регіону у Європейську інтеграцію відпочинку і туризму [2, 103].

Основним завданням успішного розв'язання проблеми розвитку рекреаційної індустрії в регіонах у перспективі є створення адаптивного і стійкого організаційно-економічного та оздоровчого механізму, інтегрованого в ринкову економіку, здатного виживати в умовах конкурентного середовища, створювати профілактичну та відновлювану продукцію, надавати ефективні оздоровчі та сервісні послуги, виготовляти необхідні товари курортного попиту.

 

 

1. Долішній М. І. Регіональні проблеми економічного і соціального розвитку України. Наук, доповіді. – К. ; 2003.

2. Дергачов В. Міжнародний туризм в сучасному світі // Бізнес ін форм. – 2004.

3. Галузь як джерело прибутку та відпочинку // Україна. 2004.

4. Гринів Л. С. Методологія і методика визначення нормативної ціни природних курортних ресурсів та платежів за їх використання: Препринт наук, допов. – Львів, 2004.

5. Жук П. В., Кравців B. C. Рекреаційний потенціал України: Матеріали міжнародн. наук. -практ. конференції. – Львів, 2004.

6. Індустрія відпочинку – галузь прибуткова // Діло. – 2005.

7. Український рекреаційний комплекс. (М. І. Долішній, М. С. Кудельман). – К. : Наукова думка, 1984. -148 с

8. Кравців B. C. Соціально-економічні мотиви вибору стратегії розвитку туризму в Україні. Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам'яті народу засобами туризму: Тези доповіді. Всеукр. на-ук. практ. конференція. Ч. 2.