Економічні та соціальні аспекти самотності у літньому та старечому віці

У загальному розумінні самотність – це відчуття розриву з оточуючими, боязнь наслідків самотнього способу життя, важке переживання, пов’язане із втратою життєвих цінностей або близьких людей, постійне відчуття покинутості, непотрібності власного існування.

В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, в останні десятиріччя значно зросла частка людей похилого віку. До старшого покоління сьогодні належить кожний п’ятий (за класифікацією ВОЗ: 60-74 – люди похилого віку; 75-89 – старі; 90 років і більше – довгожителі). За даними Інституту демографії в Україні нараховується 11 млн. людей похилого віку.

Сьогодні склалась ситуація, коли для багатьох людей праця втратила свою суспільну значимість, так само і суспільне визнання праці і трудових досягнень втратило сенс. Для багатьох груп населення (особливо для людей похилого віку) праця втратила значимість і як засіб самоствердження та самореалізації. Тому в цих умовах дозвілля розглядається як один з важливих засобів реалізації сутнісних сил людини, як самоцінна суспільна сфера, спрямована на відновлення і розвиток фізичних, психоемоційних, інтелектуальних сил людини, на самореалізацію її потенціалу, на задоволення різноманітних потреб.

Як правило, з виходом на пенсію різко знижується рівень доходів, зменшуються фізичні та духовні сили, а вільного часу стає більше (близько 8 годин в день). Втім, несприятливі умови і низька якість життя в сукупності з низькими доходами змушують пенсіонерів турбуватися, в першу чергу, про задоволення повсякденних потреб, а духовні, культурні потреби відсуваються на другий план. Все це значною мірою обумовлює їхнє незадоволення життям. Проте накопичений досвід, професійна майстерність посилюють усвідомлення власної суспільної значимості, потребу у визнанні, високому статусі, повазі з боку оточуючих, допомагає за певних умов зберегти віру в свої сили, наповнюють життя змістом і сенсом. Дослідження показують, що потреби «молодих пенсіонерів» мало чим відрізняються від потреб працюючого населення. Підкреслимо, що функціональне призначення культурно-дозвіллєвої сфери відбиває наявність відповідних потреб, а також міри усвідомлення соціально-культурними групами, окремими особистостями необхідності використовувати рекреативно-розвиваючий потенціал дозвілля. При цьому дозвіллєві потреби тісно переплітаються з основними групами інших потреб, таких як фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби. Втім, не можна не погодитись з тим, що голодна, хвора і самотня людина, що не має постійного житла, думає не про організацію дозвілля, а про те, як покращити свій життєвий стан. Проблема дозвілля у багатьох літніх людей виникає, коли рівень мінімального матеріального стану є вже досягнутим. Хоча опитування показали, що 95% французьких пенсіонерів вважають, що вміють розпорядитись вільним часом всупереч браку матеріальних коштів (2)  (звісно, може виникати питання про відмінність понять «мінімуму» в різних країнах).

Економічні проблеми позначаються на рівні культурної активності літніх людей. Пенсіонери в 4 рази рідше відвідують кіно і в 6 разів – театр, ніж працюючі люди. За даними англійської соціологічної статистики, лише 5% пенсіонерів у віці від 65 років ходять у кіно, 15% – відвідують клуб, і 40% – проводять відпочинок поза домом.

Проблема соціальної самотності посилює почуття соціальної незахищеності та знехтування. Відбувається значне звуження контактів і кола спілкування, порушення стійких соціальних зв’язків; виникає проблема культурної відчуженості.

Зниження соціальної активності людей похилого віку пов’язано не стільки з віком, скільки з іншими факторами (фізичною неміччю, бідністю, душевним розладом). Ступінь активності може залежати від близькості об’єктів культури і спілкування. Самотність являє собою серйозну загрозу спокою літньої людини і завдає удару по самолюбству. Дана ситуація часто призводить до трагічних наслідків. Так, наприклад, за один місяць в Москві «добровільно» пішли з життя, іншими словами – покінчили з собою 32 літні людини та 12 інвалідів. У Франції на 100 тис. людей приходиться 124 самогубства пенсіонерів старше 70 років.

Система соціально-культурного обслуговування поділена сьогодні на два основних сектори – державний і недержавний. Це – обласні, муніципальні, районні управління і відділи культури. Недержавними формами соціально-культурного обслуговування займаються суспільні об’єднання, в тому числі професійні асоціації, благодійні та релігійні організації. Виконуючи «соціально-культурне замовлення», суспільні формування шукають конкретні шляхи виходу суспільства з серйозної політичної, економічної та духовної кризи. За функціональною ознакою ці формування можна класифікувати: перша група – державні і суспільні служби соціального захисту і соціальної допомоги, друга група – багаточисленна мережа центрів і служб соціально-медичної реабілітації, третя група – центри і служби психологічної допомоги, четверта група – державно-суспільна система утримання і виховання, п’ята – неформальні групи та об’єднання різних соціальних і вікових груп, шоста – товариства та асоціації професійних працівників соціальної сфери, сьома – товариства та об’єднання осіб, які потребують соціальної допомоги і підтримки, восьма – різноманітні навчально-розвиваючі та соціально-просвітницькі центри й інститути.

В цілому специфіка домашньої матеріальної бази дозвілля обумовлюється наступними факторами: по-перше, рівнем матеріальної забезпеченості, яка вимірюється величиною прибутку, який приходиться на одного члена сім’ї, величиною прибутку, який визначається в бюджеті сім’ї на культурні потреби, життєвим і майновим станом; по-друге, суб’єктивними особливостями сім’ї – її складом, віком, станом здоров’я, освітньо-кваліфікаційним рівнем, інтересами, ціннісними орієнтаціями і дозвіллєвими перевагами кожного члена родини, сімейними традиціями, характером міжособистісних відносин і т. ін.

Проте обмеження дозвіллєвої діяльності лише пасивними формами експлуатації суперсучасних аудіовізуальних засобів і систем не сприяє реалізації в повній мірі рекреативно-розвиваючого потенціалу у дозвіллі людей похилого віку. З іншого боку, вдома є всі можливості проводити вільний час за рахунок занять хоббі, художньою і прикладною творчістю, сумісних сімейних ігор, свят, соціально значущого спілкування (якщо мова йде не про нуклеарні сім’ї). Відмінності у практичній дозвіллєвій діяльності проявляються за ознакою статі. Так, наприклад, майстрування, будівничі роботи, садівництво в основному практикуються чоловіками; шиття, плетіння, гаптування, кулінарія, як правило, – сфера жіночого дозвілля. Вчені підрахували: людина на дозвіллі може вибрати собі предметну діяльність з 600 видів, типів і форм. Це розширює межі домашнього дозвілля, але й ускладнює діяльність установ культури, які самі можуть запропонувати до 200 різних форм культурно-дозвіллєвої діяльності.

Дозвілля пенсіонерів, які з тих чи інших причин не проживають вдома, має особливий характер. Люди, які втратили здатність самостійно пересуватися і потребують постійного догляду, часто потрапляють у будинки-інтернати (в Україні виділяється 300 грн. на утримання, з них 120 грн. на харчування у будинках-інтернатах). За даними соціологічних досліджень, найбільш розповсюджені причини, за якими люди похилого віку потрапляють у будинки-інтернати, це самотність (48, 8%), незадовільний стан здоров’я (30%), конфліктна ситуація в сім’ї та ініціатива родичів (19%).

Специфіка феномену самотності в літньому віці полягає також і в тому, що часто самотність призводить до суїцидальних вчинків. У віці 55-65 років часто спостерігається так звана реакція демобілізації, що виникає як результат психологічної кризи пізнього віку. «Майбутнє малюється в темному світлі, планів немає, а минуле, навпаки, ідеалізується, забарвлюється у винятково рожевий колір. Тому в людини з'являються пасивні суїцидальні висловлення типу «жити не варто», «все в минулому», «ніколи не повернути того, що було. «

У віці від 65 до 75 років можливе виникнення суїцидальноопасних вікових депресій, а людей старших 75 років постійно переслідує думка – піти з життя самому.

Таким чином, самотність – це явище, яке характерне тільки людині й вимагає ретельного його вивчення. Кожен тип самотності – це особлива форма самосвідомості, яка свідчить про розрив основної мережі відносин і зв'язків, що складає життєвий світ особистості. Знання типів самотності з погляду пояснення цього явища, розкривають можливості дізнатися про багатоаспектність переживань самотньої людини, здатність більш ретельного аналізу феномену самотності, його джерел, а також необхідність оцінити сферу впливу самотності на життя людини.

 

 

Досуговая деятельность людей «третьего возраста» // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. Инф. сб. – Вып. 1. – М., 1993. – 60 с.

Основы социальной работы: Учебник / отв. ред. П. Д. Павленок. – М. : Инфра-М, 1999. – 414 с.

Петрова І. В. Особливості організації дозвілля у клубах людей похилого віку // Організація культурно-дозвільної діяльності в клубних закладах розвинених зарубіжних країн. – К. : УЦКД, НПБ, 1998. – 51 с.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008. – 574 с.