Економічний механізм регулювання водокористування

Тема 4. Економічний механізм регулювання водокористування

 

4.1. Суть економічних збитків від забруднення водних ресурсів.

4.2. Розрахунок збитків від забруднення і нераціонального використання водних ресурсів.

4.3. Плата за забруднення водних ресурсів.

4.4. Тарифи за спеціальне використання водних ресурсів.

4.5. Економічне стимулювання раціонального водокористування в Україні і за кордоном.

 

4.1. Суть економічних збитків від забруднення водних ресурсів

 

Відповідно до закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» всі збитки, що завдані забрудненням навколишнього середовища державним господарюючим суб’єктам або приватним особам , підлягають відшкодуванню за рахунок того, хто здійснив забруднення.

Збитки – це вартість втрачених матеріальних цінностей внаслідок забруднення водних ресурсів.

Крім цього, відшкодуванню підлягають непрямі збитки, втрати і витрати.

Втрати – вартість товарів, невироблених через забруднення водних ресурсів.

Витрати – вартість усунення або зниження негативного впливу чи погіршення екологічного стану.

Економічний механізм водокористування має базуватися на 3 принципах:

1. принцип відшкодування – всі збитки відшкодовує той, хто їх завдав;

2. принцип кооперації – екологічний стан можна покращати тільки спільними зусиллями державних і приватних підприємств;

3. принцип попередження – основна увага має приділятися не усуненню наслідків, а зниженню ймовірності забруднення водних ресурсів.

Збитки наносяться різним реципієнтам: державі, підприємствам, приватним особам.

Основні види збитків від забруднення водних ресурсів:

1. втрата життя і здоров’я населення;

2. пошкодження основних фондів, знецінення майна і продукції;

3. невироблення продукції внаслідок припинення виробництва;

4. пошкодження сільськогосподарських угідь;

5. втрати тваринництва;

6. втрати деревини і лісових ресурсів;

7. втрати рибного господарства;

8. зниження чи погіршення якості рекреаційних ресурсів.

 

4.2. Розрахунок збитків від забруднення і нераціонального використання водних ресурсів

 

Для відшкодування збитків на державному рівні затверджені методики їх розрахунків. Збитки, завдані державі, відшкодовуються за рахунок так званого збору за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти. Державою затверджені ліміти скидів. При забрудненні в межах ліміту збір сплачується за рахунок собівартості, а понадлімітне забруднення відшкодовується у п’ятикратному розмірі за рахунок чистого прибутку підприємства.

Спрощено методику розрахунку збору можна представити:

де - обсяг викиду шкідливих речовин;

- норматив збору, грн./т;

- корегуючі коефіцієнти.

Наприклад, величина збитків внаслідок забруднення поверхневих вод, територіальних і внутрішніх морських вод і підземних горизонтів води розраховується:

- базовий норматив плати, грн./т;

- маса річного скиду забруднюючих речовин, т.; - маса понадлімітного скиду, т.;

- коефіцієнт кратності плати за понадлімітні скиди;

- регіональний коефіцієнт, що враховує територіальні екологічні особливості; - коефіцієнт індексації.

Збитки, завдані приватними особами та іншими підприємствами відшкодовуються у судовому порядку і розраховуються за допомогою методики розрахунку збитків, затверджених Міністерством надзвичайних ситуацій, що передбачає подання позову в суд.

 

4.3. Плата за забруднення водних ресурсів

 

Платежі за скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти компенсують економічні збитки від негативного впливу забруднених вод на здоров’я людей, об’єкти житлово-комунального господарства, сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси.

Складовими розміру платежу за скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти є:

плата в межах установлених лімітів (тимчасово погоджених) скидів забруднювальних речовин;

плата за перевищення лімітів скидів забруднювальних речовин.

До 1991 року в Україні економічні санкції за скидання забруднювальних речовин у водні об’єкти не застосовувались.

В 1992—1993 рр. Міністерством охорони навколишнього природного середовища затверджені «Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України» та «Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища».

Сьогодні ці нормативні акти є тими документами для регламентації, які визначають правові, організаційні та економічні умови функціонування механізму плати за екологічні порушення при водокористуванні.

При введенні базових нормативів плати за забруднення вод було значно скорочено (з 200 до 27) перелік визначених і встановлених раніше ставок плати. Речовини, які не ввійшли до цього переліку, визначались за таблицею гранично допустимих концентрацій (ГДК) у воді забруднювальних речовин та класу їх небезпечності. Це в свою чергу спонукало водокористувачів до розроблення екологічних нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) забруднювальних речовин.

 

4.4. Тарифи за спеціальне використання водних ресурсів

 

Крім сплати збору за забруднення водних об’єктів, в Україні сплачується плата за спеціальне використання водних ресурсів. В першу чергу, існує податок за водо видобувні і геологорозвідувальні роботи, які сплачуються підприємствами, що мають власні свердловини в господарській діяльності. По-друге, існує плата за спеціальне використання водних ресурсів з поверхневих водних об’єктів – від 2 до 12 коп./куб. м. Плата за спеціальне

використання підземних вод – від 4 до 11 коп./куб. м. плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб транспорту – вантажних вод – від 1 до 5 коп./тонно-добу експлуатації вод. Пасажирський флот – 0,2 коп. за 1 місце-добу.

 

4.5. Економічне стимулювання раціонального водокористування в Україні і за кордоном

 

Раціональне використання можливе тільки при злагодженій державній стратегії та державній підтримці, як законодавчо, так і фінансовими ресурсами.

Слід поставити конкретну мету, для досягнення якої обираються інструменти і важелі впливу. На сьогодні всі державні фінансові інструменти використовуються виключно з фіскальною метою. Проте основною метою економічного механізму має бути не збирання коштів, а створення мотивації підприємств та приватних осіб для економії водних ресурсів.

Основними важелями є податкові пільги, пільгові кредити або безпроцентні кредити на очисне обладнання, пряме державне фінансування будівництва очисного обладнання, введення обов’язкового страхування небезпечних екологічних процесів, яке б зменшувалося при введенні в експлуатацію безпечних технологічних установок, торгівля дозволами на забруднення, регулювання викидів за принципом бульбашки.

В різних країнах використовуються різні важелі. У Німеччині 50% водоохоронних інвестицій приватним підприємствам фінансується державою, в Швеції – 30-50%, в Америці до 90% муніципальних витрат на очисні споруди фінансування державою і держава з часом передає ці споруди у власність територіальних громад. В Австрії водоохоронні проекти фінансуються за рахунок кредитів під 1-3% річних на 25 років, а очистки озер 50 років. Крім цього використовується механізм прискореної амортизації, що призводить до збільшення собівартості, зниження прибутку і відповідно податку на прибуток. При чому за один рік амортизується від 80 до 50% вартості обладнання.