Економіка праці і соціально трудові відносини

Вплив науково-технічного поступу, окрім іншого, виявляє свою дію у модифікації техніко-технологічних умов виробництва. Стан зазначеного в Україні є загрозливим, оскільки низька частка виробництва і торгівлі машинами, устаткуванням, інформаційно- та інтелектуальноємною продукцією, ліцензіями, інжиніринговими та управлінськими технологіями зумовлює не тільки економічні наслідки, але й недостатню участь держави у міжнародному поділі праці, подальше знецінення робочої сили, що відкидає Україну до переліку сировинних придатків, залишає її осторонь сучасного поступу провідних держав.

Нині нормативно-правова база регулювання ринку праці України достатньо багата й наповнена; запроваджено систему соціального страхування на випадок безробіття; водночас існує низка проблем. Так, вимогою сьогодення є вирішення суперечностей щодо важкості тягаря податкових і соціальних виплат і розмірів соціального забезпечення тих, хто цього потребує, це обмежує можливості розширення сфери прикладання праці та працевлаштування, утворюючи таким чином замкнене коло. Вирішення цього питання пропонуємо на користь соціального забезпечення, відшуковуючи джерела для покриття через регуляцію податкових відрахувань. Водночас підвищення заробітної плати в економіці автоматично збільшує обсяги податкових відрахувань, що створить резерв коштів для соціальних виплат.

Також необхідно скасувати податок на додану вартість, що звільнить частину активних коштів суб’єктів підприємницької діяльності, стимулюючи економічний розвиток, а відтак, виведе грошові маси з «тіні». Пропонується змінити непрямі податки на прямі, тобто перенести тягар значної їх кількості на кінцевого споживача, у той же час звільнивши його від сплати невластивих йому відрахувань. Для удосконалення податкового законодавства необхідно, аби воно набуло більш персоніфікованого характеру, тобто градуювалося щодо сфери діяльності підприємства, місця його розташування, обставин діяльності, наявності природних ресурсів, виробничих площ.

Іншою невирішеною проблемою, дотичною до вказаної є умови провадження підприємницької діяльності. Для цього необхідно доопрацювати, а подекуди й прийняти нове українське законодавство, запобігаючи при цьому частим змінам в умовах провадження підприємницької діяльності та ведення звітності. Це стосується насамперед введення пільгового оподаткування для новостворених підприємств (до 1 року), цільового та адресного кредитування. Проте удосконалення податкового регулювання діяльності підприємств і доходів населення не матиме відчутного ефекту, якщо не буде подолано корумпованість державного управління. Для цього потрібно переглянути повноваження державних чиновників. Державні службовці не повинні приймати рішення, від яких залежить життєдіяльність юридичних та фізичних осіб. У їх повноваження слід включити лише фіксацію фактів, ведення обліку та виконання чітких інструкцій. Ці пропозиції стосуються удосконалення нормативно-правових актів, що регламентують державну службу.

Як економічний захід пропонується подальша підтримка на державному та регіональному рівнях малого підприємництва. У якості альтернативного джерела економічного зросту малі підприємства мають достатні потенції. Так, упродовж 2014 року малими підприємствами створено 3338 нових робочих місць, або 39, 2% їх загальної кількості.

З урахуванням чинного нормативного-правового поля та сучасних соціально-економічних тенденцій, що збережуться на перспективу, спрогнозовано обсяги створення нових робочих місць з різних джерел: юридичними особами, фізичними особами з правом найму робочої сили, за рахунок реєстрації підприємницької діяльності та в особистих підсобних господарствах. Останнє вперше класифіковано як робочі місця з огляду на набрання чинності Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року. Законом визначено статус селян, що працюють в особистих селянських господарствах, як зайнятих із дотриманням певних умов. Водночас не прогнозується зростання зайнятих у таких господарствах, оскільки вибух повернення громадян до особистої господарки відбувся дещо раніше в умовах економічної і соціальної напруги.

Освітня система України недостатньо гнучка й пристосована до професійно-кваліфікаційних потреб ринку праці. Недостатньо мобільними є програми та навчальні плани закладів освіти в умовах інформаційного суспільства. Зазначене стосується й навчання безробітних за скеруванням центрів зайнятості. Останні мають можливість ефективним чином впливати на процес формування навчальних програм. Водночас розвиток нетрадиційних форм навчання (стажування, індивідуальне навчання, на замовлення працедавця) підвищує гнучкість навчального процесу, заощаджуючи державні кошти.

Узгодження потреб ринку із пропозицією молодих осіб, що виходять на ринок праці, повинно відбуватись через урегулювання ринку освітніх послуг шляхом економічного стимулювання навчальних закладів до підготовки фахівців за тими напрямами, які у перспективі матимуть попит на ринку праці. Важливим напрямом запобігання молодіжному безробіттю є сприяння підприємництву. Державна служба зайнятості не володіє повноваженнями й ресурсами для супроводження підприємницької діяльності, тому необхідно передбачити принаймні інформаційну та організаційну допомогу для підприємців у рамках місцевих органів влади.

В умовах формування міжнародного ринку праці важливого значення набуває державне урегулювання міграційних процесів: захист національних інтересів та національної безпеки від нелегальної імміграції, соціальний захист громадян країни за кордоном, регулювання міграції в контексті оптимізації внутрішнього та зовнішнього ринків. Регулювання міграції в контексті оптимізації внутрішнього ринку в найбільшій мірі зазнає впливу ринкових важелів.

Однак тут роль держави полягає у запровадженні чіткого контролю за рухом трудових ресурсів шляхом статистичного обліку. Тому запропоновано низку заходів щодо запровадження ефективної системи обліку міграційних потоків: реорганізація управлінських структур і міграційних служб, координація дій всіх зацікавлених відомств та організацій щодо вдосконалення управління внутрішніми й зовнішніми трудовими міграційними потоками, запобігання прихованому вербуванню робочої сили, нелегальній міграції, зокрема через туристичні агенції; запровадження обов’язкового страхування громадян України перед їхнім виїздом у трудові поїздки за кордон.

Разом із тим, регулювання внутрішніх міграцій потрібно здійснювати з урахуванням специфіки стану регіональних