Емоційно-вольова саморегуляція як основа формування психічної толерантності педагогічних працівників

 

 

 

Відповідність сучасним вимогам сьогодення передбачає не лише здобуття високого рівня фахово-професійної компетентності, а й розвиток у кожного фахівця належної психологічної підготовленості – емоційно-вольової саморегуляції до дії деструктивних зовнішніх чинників (стресорів).

Стрес – це стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності в найбільш складних умовах, як в буденному житті, так і при особливих обставинах [3, с. 37].

Р. С. Немов відносить стрес до класу емоцій. Він вважає стрес найпоширенішим видом афектів, що являє собою стан надмірно сильного та тривалого психологічного напруження, яке виникає у людини, коли її нервова система отримує емоційне перевантаження [2, с. 371].

Феномен стресу має великий вплив на здоров’я людини, її працездатність, добробут. Г. Сельє виділяє три основні стадії розвитку стресу:

стадія тривоги – безпосередня реакція на вплив стресора;

стадія резистентності – максимально ефективна адаптація;

стадія виснаження – порушення адаптаційного процесу [4, с. 22].

Доведено, що залежно від рівня адаптації до стресового впливу, на другій стадії стрес як такий поділяється на еустрес (стрес, який підвищує функціональний рівень організму, тобто здійснює на людину позитивний вплив, мобілізує його, покращує увагу, реакції, психічну діяльність) та дистрес (стрес, який призводить до негативних психофізіологічних наслідків). При цьому, усе залежить від рівня адаптації до стресового впливу. Якщо організм набув рівня та форм адаптації, які забезпечують тривалу стійкість організму, то це – еустрес. Якщо ж рівень та форми адаптації тільки стримують вплив стресора, неминуча стадія виснаження – дистрес, якийчинить негативний вплив на організм, а також – на психічну діяльність і поведінку людини, аж до повної їх дезорганізації[4, 3с. 1].

Проте, не можна визначити наперед, чи викличе та чи інша ситуація у людини стресове напруження. Поведінка в стресовій ситуації багато в чому залежить від особистісних особливостей людини:

від уміння швидко оцінювати ситуацію;

від співставлення людиною своїх сил та здібностей з тим, чого від неї потребують;

від навичок миттєвої орієнтації за несподіваних обставин;

від вольової зібраності, рішучості;

від доцільності дій і розвитку витримки;

від наявного досвіду поведінки в аналогічних ситуаціях [1, с. 28].

Психологічні техніки та методи емоційно-вольової саморегуляції

Методи нормалізації стану на стадії тривоги:

якщо це можливо, змініть обстановку, помийте руки та змочіть скроні холодною водою;

антистресове дихання: вдих (2сек) – видих (5сек) – пауза (5сек) Повторюйте так 5-6 разів.

аутогенне тренування.

Методи нормалізації стану на стадії резистентності:

раціоналізація майбутньої події – необхідно максимально детально представити ситуацію, яка Вас очікує: де відбудеться подія, що Вас хвилює; що Ви будете говорити; що буде відповідати Ваш співбесідник. У реальності деталі можуть бути не такими, проте це неважливо. У результаті, у Вас знизиться рівень невизначеності і, як наслідок, знизиться підвищений рівень емоцій, який заважає працювати;

метод вибіркової позитивної ретроспекції (корисний для тих, хто часто сумнівається). Згадайте ситуацію, у якій Ви вирішили свою проблему і можете пишатися собою та своїми діями. Запишіть всі компліменти, які можете собі зробити. Тепер подумайте, якщо Ви раніше вже успішно вирішили подібне завдання, то є всі підстави вважати, що і з цим завданням ви впораєтеся так само успішно;

метод вибіркової негативної ретроспекції. Запишіть всі свої “провали” і проаналізуйте їх причини: брак ресурсів (якщо так, то яких), недостатнє планування і т. д. Постарайтеся врахувати виявлені помилки при плануванні своїх дій у майбутньому;

метод дзеркала. В момент хвилювання відзначте, в якій позі знаходиться ваше тіло. Надайте йому позу впевненості. Зміна пози викличе зміни на фізіологічному рівні (організм стане виробляти менше адреналіну), і ваші негативні емоції зникнуть або їх рівень знизиться.

Методи нормалізації стану на післястресовій стадії:

1. Робота з емоційною складовою стресу:

релаксація;

активізація обох півкуль головного мозку шляхом виконання будь-яких рухів одночасно двома руками та ногами;

сплеск емоцій у конструктивному ключі (наприклад, малювання) ;

переключення уваги на інші справи – гумористичний фільм, книжка, хобі тощо.

2. Робота з когнітивною складовою стресу:

усвідомлення головних цілей у житті, порівняння їх із травматичними для Вас подіями в масштабі всесвітніх проблем;

«промовляння» проблеми: стрес – це образ, за його створення відповідає права півкуля, коли ми розповідаємо комусь про проблему, задіюється ліва півкуля (яка відповідає за мову), а права в цей час відпочиває;

візуалізація (подумки спроектуйте проблему, що Вас хвилює, на темний екран, під яскраву лампу, а потім уявіть як падає сніг та засипає екран) [5, с. 48-50].

Таким чином, можливість самостійно активно змінювати процеси, що відбуваються у власному організмі, і керувати ними має важливе значення в емоційно-вольовій саморегуляції.

 

 

1. Майкл Джордж. Что такое стресс и как с ним бороться? / Джордж Майкл // Искусство релаксации: снятие напряжения, устранение стресса, самопомощь. – М., 1994.

2. Немов Р. С. Психология. Общие основы психологи / Р. С. Немов. – М. : ВЛАДОС, 1995. – Кн. 1.

3. Психологический словарь / под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Педагогика-Пресс, 1996.

4. Селье Г. Стресс без болезней / Г. Селье // Стресс жизни: сборник. [сост. Л. М. Попова, И. В. Соколов]. – СПб. : ТОО «Лейла», 1994.

5. Єргієва Л. Стрес: причини й ознаки / Л. Єргієва // Психолог. – 2012. – №6. – С. 48-50.