Етика поведінки державного службовця

Другий принцип службового етикету – доцільність дій. Сучасний службовий етикет передбачає, що все у спілкуванні має бути поміркованими простим. Якщо ми не знаємо, як поводити себе в якійсь нестандартній для нас ситуації, то варто керуватись принципом доцільності і зручності. Треба пам'ятати, що зручно повинно бути не тільки нам, а й людям, з якими ми спілкуємося. Реальне життя складне й багатогранне, і тому виникають ситуації, що не регулюються встановленими правилами і нормами. Сучасний службовий етикет не догматичний, він передбачає можливість вибору.

Третій принцип службового етикету – це краса, або естетична привабливість поведінки.

Правила етикету визначаються вимогами естетики, їх логіка не проста; «непристойно, тому що некрасиво».

Сучасний загальний етикет та службовий етикет державної установи зорієнтовані на єдність форми та змісту вчинків їх посадових осіб та працівників. Тому доброзичливе ставлення до людей має бути естетично оформлене, бо будь-який вишуканий і шляхетний за намірами вчинок може за формою виглядати непривабливо й безглуздо або й втратити свій благородний моральний зміст. Найбільше це виявляється в манерах, жестах, міміці.

Основним принципом поведінки з точки зору службового етикету можна вважати глибоку повагу до інтересів та почуттів інших співпрацівників, усіх громадян, які переступають не лише поріг державної установи місцевого самоврядування, а й контактують у неформальній ситуації.

 

 

У січні 1996 р. Комітет міністрів на 554-й зустрічі заступників міністрів поставив перед GМС вимогу виробити проект (Європейського) Кодексу поведінки державних службовців.

Робоча група GMC (багатодисциплінарну групу з питань корупції) з адміністративного та конституційного права зустрічалася 6 разів з 1997 по 1999 роки, щоб розглянути та завершити проект зразкового кодексу поведінки. GMC розглянув цей текст на своїй 18-й зустрічі, схвалив його у другому читанні на 19-й зустрічі і подав до Європейської комісії з юридичного співробітництва (CDCJ) на розгляд. GMC взяв до уваги думку CDCJ та ухвалив проект рекомендацій на своєму 20-му-пленарному засіданні. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив рекомендацію на своєму засіданні (Страсбург) та вирішив опублікувати пояснювальну доповідь.

Успішна стратегія боротьби з корупцією, повинна бути глобальною і підтримуватися усіма зацікавленими сторонами, особливо тими, хто несе найбільшу відповідальність. Її основами повинні бути попередження, освіта та правоохоронні дії. Кожен з цих елементів є суттєвим, однаково важливим і таким, що доповнює інші. У цьому контексті кодекси поведінки мають значення для всіх трьох елементів стратегії. Їх головний внесок стосується підвищення рівня правової освіти та попередження злочинів, але є у них також правоохоронні аспекти. Вони можуть бути ефективними при зміні етичного клімату як у державному, так і у приватному секторах.

Враховуючи велику кількість завдань, що їх виконує сучасна державна адміністрація, персонал якої неоднорідний за походженням та соціальним складом, потреба у кодифікації правил поведінки зараз більша ніж раніше, коли більш однорідний персонал виконував подібні функції і дотримувався подібних ціннісних орієнтацій.

Особливі статути державної служби слід брати до уваги, коли обговорюються кодекси поведінки, зокрема, коли кодекси треба використовувати, між іншим, як спосіб боротьби з корупцією. Державна служба вимагає чесності від державних службовців. Вони знаходяться не лише на службі у керівництва у вузькому розумінні, але й повинні виконувати свої обов'язки як службу суспільству з цілому. Тому вимоги до державного службовця до деякої міри відрізняються від вимог до найманого працівника приватного сектору.

Особливого розгляду потребують вищі щаблі цивільної служби і члени керівних, органів, які в той же самий час можуть бути обраними представниками, а можуть ними не бути. Ці категорії можуть вимагати особливих правил стосовно їх чесності та інших аспектів. Треба зазначити, однак, що кодекс поведінки не може замінити статутного права у питаннях статусу державних службовців.

Кодекси поведінки повинні бути чіткими та стислими вказівками, якої поведінки чекає організація від своїх членів і яких ідеалів прагне досягти.

Мета кодексу поведінки державних службовців є триєдиною:

• характеризувати етичний клімат, що переважає у державній службі;

• сформулювати, яких норм етичної поведінки чекають від державних службовців;

• роз’яснити громадськості, якої поведінки слід чекати від державних службовцівта як треба поводити себе у стосунках з ними.

Це одночасно державний документ та звертання до кожного окремого державного службовця. Не можна вважати, що державний службовець знає, яких норм поведінки чекають від нього, якщо йому ніколи не говорили, в чому вони полягають. Покладання на якийсь неписаний, процес засвоєння норм у службовому оточенні є випадковим і недостатнім. Якщо державному службовцеві належить надати звіт про свою поведінку, то є суттєвим, щоб його було поінформовано, чого віднього чекають і в чому його поведінка відрізняється від очікуваної. Чіткий, стислий та доступний виклад норм, якими повинен керуватися державний службовець у своїй діяльності, є головною вимогою.

Зразковий кодекс повинен бути придатним до того, щоб його прийняли, зі змінами або без них, у стосунку до більшості державних службовців положення повинні встановлювати керівні принципи і, у той же час, надавати дорадчі відомості, достатньо конкретні для того, щоб їх використовували у будь-якій ситуації, яка може виникнути.