Етика як наука

Поняття «наукової етики» часто пов'язують з якоюсь особою, що спирається на конкретну науку концепцією моралі. Така етика, вважається, ґрунтується на науково-перевірених фактах і використовує наукову методологію. Прикладом подібної «наукової етики» може бути «натуралістична етика», «споруджувана» на природних фактах, якось: інстинкти людини, його природне прагнення до задоволення, його ірраціональна воля до життя, до влади. Такою етикою з'явилася етика соціал-дарвіністів, представниками якої були Ч. Дарвіне, П. А. Кропоткін і ін.

П. А. Кропоткін у книзі «Етика» відзначав, що « самі поняття про добро і зло і наші умовиводи про «Вище добро» запозичені з життя природи» . Існує інстинктивна боротьба між видами й інстинктивною взаємодопомогою серед видів, що і з'являється основою моралі. Інстинкт взаємної симпатії найбільше повно виявляється в суспільної тварин, людини. Сучасна біологія, зокрема етологія, значно розширила уявлення людини про поводження тварин. Однак вона зберегла ідею про природні фактори моралі, найчастіше перебільшуючи їхню роль. Прикладами тут можуть служити концепції К. Лоренца, В. П. Ефроімсона, Г. Селье й ін.  

Науковою вважала себе і марксистська етика, що виводила мораль з об'єктивних соціальних відносин, розглядала її як специфічну форму чи свідомості особливий спосіб освоєння дійсності, що має класову основу. Специфічну наукову етику розробляє неопозитивізм, що вважає, що предметом наукової етики може бути лишь мова моралі й етики, а не сама мораль. Подібна етика одержала назву «метаетики» .

Існують і заперечення проти концепцій «наукової етики». Найбільш серйозна критика представлена емотивізмом як одним з напрямків неопозитивістської теорії моралі. Головний аргумент емотивізма стосується сутності моральних ціннісних суджень. Тут затверджується, що всі ціннісні судження є прескрипциями, а не дескрипціями, тобто вони виражають наші суб'єктивні чи установки емоції, а не позначають щось об'єктивне. Однак ця точка зору не пояснює можливість моральної аргументації, споровши, – вони тоді просто стають безглуздими, тому що всі судження рівнозначні. Цілі шари буття як, наприклад, природна і соціальна сфери виявляються «знеціненими». Етичні навчання, що відстоюють тезу про дескриптивності ціннісних суджень, тобто про те, що вони описують щось об'єктивне в моралі, з'являються більш правдоподібними. Вони пояснюють більшу кількість моральних явищ, і їм варто віддати перевагу. Емотивізм веде до релятивізму і нігілізму як етичним навчанням, що затверджують, що в сфері моралі усі відносно, і що немає абсолютних, загальнолюдських цінностей добра.

Отже, поняття «наукової етики» не є беззмістовним чи безглуздим. Етика може і повинна містити в собі наукові факти, методи, теорії, хоча їхні можливості тут обмежені. В етиці велика роль почуттів, прескриптивних суджень, самооцінок.

Релігійна етика – це етика, що ґрунтується як на природних, соціальних фактах моралі, так і на одкровенні Богом людині моральних істин. Стверджується, що сприймаючі людьми моральні істини доповнені в одкровенні тими, котрі не можна «відкрити» розумом, як, наприклад, заповідь любові до ворогів своїм чи істина об благодаті, що освится душу Божией, і  т. п.

У цілому відносини релігії і моралі непрості. Усяка релігія, як зв'язок людини з Богом, містить у собі і визначеній моралі, що визначає принципи даного зв'язку з позицій добра. У свою чергу, остаточна своя підстава добро одержує в Богу. Як писав св. Феофан Затворник: «Віровчення завжди вдавалося в непотрібні відступи і витонченості, коли не трималося моральна цілей; а мораль приймала хибні напрямки, коли не висвітлювалося віровченням». Тому в богослов'ї існує така дисципліна, як моральне богослов'я. Найбільшими православними моральними богословами можна назвати св. Тихона Задонського (XVIII в.), св. Феофана Затворника (XIX в.), св. Ігнатія Брянчанинова (XIX в.).

Професійна етика є багатозначним поняттям. По-перше, це визначені кодекси поводження людей при виконанні ними своєї професійної діяльності. По-друге, це теорія даних кодексів, способи їхнього обґрунтування. Актуальною є проблема співвідношення професійної етики і загальнолюдської моралі. У цілому, дане співвідношення з'являється різновидом діалектичного відношення частини і цілого. Не можна підмінювати загальнолюдську мораль професійній. Існує тільки одна мораль, що і з'являється загальнолюдською, а всі інші специфічні моральні системи є лише її різновидом.

Як замічено в геніальному романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» про осетрину «другої свіжості»:

«- Голубчик, це дурниця!

- Чого дурниця?

– Друга свіжість – от що дурниця! Свіжість буває тільки одна – перша, вона ж і остання. А якщо осетрина другої свіжості, те це означає, що вона тухла!»

Тому коли виникають у свідомості суб'єктів протиріччя