Етико-психологічні аспекти соціальної роботи з людьми з обмеженими можливостями

З іншого боку, незалежне життя являє собою наявність альтернатив і можливість вибору, який людина з ОМ може зробити за допомогою соціальних служб, причому критерієм незалежності є не ступінь її дієздатності і самостійності в умовах відсутності допомоги, а якість життя в умовах наданої допомоги. У свою чергу поняття допомоги містить у собі її характер, спосіб надання, контроль і результат. Іноді буває важко приймати допомогу, але й не менш важко її надавати.

У зв'язку з вищевикладеним важливими є не лише зміст і технології соціальної роботи, але і її психологічне забарвлення. Одним з найпоширеніших і, очевидно, найбільш адекватним для «альтруїстичних професій» (типу соціальної роботи і не директивної консультативної психології) є гуманістичний підхід (К. Роджерс та ін.). Відповідно до цього підходу для нормального існування людини, яке припускає формування її високої самооцінки, необхідна активізація внутрішніх ресурсів позитивного розвитку особистості («особистісного росту»), гуманність і можливість вибору. З іншого боку, з позицій екзистенціальної психології одним з найважливіших прагнень особистості є знаходження змісту свого існування, і для людини важливіше не те, що з нею сталося, а своє відношення до того, що сталося (В. Франкл). [9; 93]

У цьому випадку досить важливим завданням соціального працівника є переведення клієнта з позиції об'єкта соціального впливу, яка припускає пасивну суспільну і особистісну позицію, зовнішній локус контролю, відмову від самостійного прийняття рішень і залежність, стереотипність мислення і поведінки та ін., у позицію здатного до саморозвитку, активного і креативного суб'єкта соціального впливу. У рамках двосторонніх відносин «соціальний працівник – клієнт» останній повинен бути стимульований на активний вибір у вигляді самостійного прийняття рішень. Можливо, соціальному працівникові було б набагато легше приймати рішення самому, але це привело б до зростання невпевненості клієнта у своїх силах і його залежності від соціального працівника. Так, наприклад, у соціальних установах інтернатного типу нерідко виникає «набута безпорадність»: переконавшись у своїй нездатності впливати на рішення, які стосуються їх долі, клієнти, не намагаючись впливати на хід події, впадають у депресію, що може приводити до росту захворюваності і смертності. У цьому випадку соціальні працівники можуть допомогти клієнтам активніше брати участь у вирішенні повсякденних питань (наприклад, сприяти створенню рад клієнтів і рад їх сімей як органів колективної думки), а також зробити більш проникними межі між інтернатом (або родиною) і суспільством.

Як показує практика, одним з найбільш важливих і в той же час проблемних питань у житті людей з ОМ є вибір професії і працевлаштування. Професійне самовизначення повинне містити в собі дві принципово важливих умови: активність суб'єкта професійного вибору і забезпечення кваліфікованої розвиваючої допомоги з боку соціального працівника з метою обгрунтованого і адекватного вибору професії. Часто зустрічаються випадки, коли проблеми людини з ОМ у професійному самовизначенні викликані нерішучістю і невпевненістю у своїх силах, особливого значення набуває допомога в усвідомленні і правильній оцінці своїх особливостей з позиції їх професійної значимості, а також інформація про професії, у яких саме такі якості можуть забезпечити успішність діяльності. Ідеальним результатом при цьому являється формування у людини з ОМ вміння усвідомлено і самостійно планувати свій особистий професійний маршрут і визначати шляхи його реалізації.

Загалом реальна незалежність припускає незалежність не стільки фізичну, скільки психологічну, не дивлячись на наявність аномалії і ступінь її прояву. Природньо, що соціальний працівник не в змозі вирішити всі психологічні проблеми клієнта, але може цьому сприяти, застосовуючи методи психологічного консультування, надання експрес-психологічної допомоги, роботи з посттравматичним стресом і здійснюючи, фактично, психосоціальну роботу, що особливо важливо в умовах існуючих у країні дефіциту практичних психологів.

Одним з найважливіших факторів успішності медико-соціально-психологічної реабілітації є найближче мікросоціальне оточення людей з ОМ, зокрема, їх родини, як і раніше, залишаються основними джерелами допомоги, звичайно поєднаної з фізичним і емоційним стресами, а перелік різного роду проблем (медичних, матеріально-побутових, психологічних, педагогічних, професійних та ін.), які виникають у сім’ї у зв'язку з частковою або повною недієздатністю когось з її членів, нескінченний. З психологічної точки зору дуже важливо нейтралізувати дві крайності, які часто зустрічаються в сім’ях по відношенню до людини з ОМ: або її сприймають як тягар, який ускладнює існування і особисте «виживання», або на ній зосереджується увага всієї сім’ї і вона піддається гіперопіці. Виступаючи в різних ролях (консультанта, захисника інтересів, помічника та ін.), соціальний працівник може сприяти вирішенню виникаючих проблем, формуванню правильного відношення до недієздатного родича і у цілому – нормалізації внутрісімейних відносин. Крім індивідуальної роботи з родиною доцільно проводити групові заняття і сприяти об'єднанню сімей (і клієнтів) з подібними проблемами.

Таким чином, соціальна робота з людьми з ОМ у сім’ях маєна меті їх фізичне і, головне, соціальне і психологічне благополуччя, а з методологічної точки зору являє собою психосоціальний підхід з врахуванням особливостей особистості і конкретної ситуації. Конкретні зусилля, відповідно до соціальної моделі, повинні бути спрямовані не лише на допомогу людям у боротьбі з їх хворобою, але і на зміни в суспільстві: необхідно боротися з негативними установками, рутинними правилами, «сходами та вузькими дверцятами» і надати для всіх людей рівні можливості повноцінної участі у всіх сферах життя і видах соціальної активності.

 

 

Высоцкая Л. Вселить веру в себя. Социальное партнерство в специальной библиотеке // Библиотечное дело. – 2004. – № 10.

Дементьева Н. Ф., Устинова Э. В. Роль и место социального работника в обслуживании инвалидов и пожилых людей. – М. : Институт социальной работы, 1995/

Сварник М. Найважливіші пріоритети для дітей із особливими потребами // Соціальна робота в Україні. – №4. – 2006.

Скрипник Т. Розвиток особистості в процесі інтеграції дитини з особливими потребами // Соціальна робота в Україні. – №3-4. – 2000.

Смирнова Е. Р. Толерантность как принцип отношения к детям с ограниченными возможностями. // Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. – 1997. – №2.

Социальная работа с инвалидами: Настольная книга специалиста. Под. Ред. Е. М. Холостовой. М. : Институт социальной работы, 1996.