Еволюція комунікативних зв’язків засуджених як підґрунтя розвитку сучасної пенітенціарної субкультури

 

КРИКУШЕНКО О. Г.

 

У статті досліджуються проблеми розвитку сучасної пенітенціарної суб- культури засуджених у місцях позбавлення волі на основі еволюції комунікативних зв’язків в їх історичному, теоретичному та прикладному аспектах.

Ключові слова: засуджений, пенітенціарна субкультура, комунікативний зв’язок.

В статье исследуются проблемы развития современной пенитенциарной субкультуры осужденных в местах лишения свободы на основе процесса эволюции коммуникативных связей в их историческом, теоретическом и прикладном аспектах.

Ключевые слова: осужденный, пенитенциарная субкультура, коммуникативная связь.

This paper investigates the problem of the development of modem prison subculture of convicts in prison on the basis of the evolution of communication links in their historical, theoretical and practical aspects.

Key words: convict, prison subculture, communicative relationship.

Вступ. Запобігання злочинності в місцях позбавлення волі не можливе без консолідації зусиль правоохоронних органів, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадськості. Ми поділяємо думку вчених кримінологів про те, що запобігання злочинності серед засуджених стосується узгодження дій між адміністративно непідлеглими суб’єктами в межах загальних для них мети та завдань. При цьому такі суб’єкти взаємодіють на засадах їх рівності в прийнятті спільних рішень (внесенні пропозицій щодо заходів протидії, розробленні рекомендацій тощо) ; самостійності кожного в межах наданих йому законодавством повноважень та недопущення підміни одного органу іншим при виконанні координаційних заходів; персональної відповідальності за своєчасне виконання узгоджених заходів.

Загалом, коли говорять про злочинність серед засуджених, то насамперед на увазі мають злочинну поведінку членів суспільства, які перебувають на стадії формування особистості, життєвої позиції, переходу від життя під опікою сім’ї і школи до самостійного життя, усвідомлення загальноприйнятих у суспільстві соціальних цінностей і, крім того, виконання своїх особистих функцій у ньому.

Несформованість емоціональної сфери і морально-психологічних настанов обумовлює особливу вразливість засудженої особи щодо негативного впливу на її поведінку і неадекватну реакцію на проблемні ситуації [1, с. 280]. Водночас ці ж характеристики неповнолітніх забезпечують їх підвищену, порівняно з дорослими, чутливість до профілактичних заходів.

Таким чином, актуальність зазначеної теми наукової публікації обумовлена, в першу чергу, динамічним ростом інформаційного простору, який постійно керується, контролюється та поширюється, охоплюючи нові географічні масштаби, технічні засоби комунікативних зв’язків як у суспільстві, так і в місцях позбавлення волі. Як відомо, термін «комунікація» (лат. communication, от communico – роблю єдиним, поєдную, спілкуюсь) позначає засіб спілкування, передачу інформації від однієї людини до іншої, з одного місця в інше.

Не випадково в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства затверджується відомий постулат: «Хто володіє інформацією – той володіє світом». Цей принцип у повному обсязі стосується процесу розвитку сучасної пенітенціарної субкультури, а також спроб її наукового дослідження як окремого соціального феномена з метою розробки заходів щодо протидії її негативним проявам.

Щодо ступеня наукової розробки означених питань слід відмітити таке. До початку XXI сторіччя проблемами вивчення «тюремних» (пенітенціарних) норм, правил, жаргону, жестів, символіки, аудіо і візуальних контактів між засудженими займались видатні вчені-кримінологи та пенітенціарії: Ю. А. Алферов, В. М. Анісімков, Ю. М. Антонян, О. М. Бандурка, Д. С. Балдаєв, І. Г Богатирьов, А. Г Бронніков, М. М. Гернет,

О. І. Гуров, Т. А. Денісова, О. М. Джужа, С. Ю. Замула, О. Г. Колб, С. І. Кузьмін, В. П. Пєт- ков, В. Ф. Пірожков, С. І. Скоков, Г. Ф. Хохряков та інші вчені.

Однак їхні праці здебільшого мали обмежений доступ та призначались для спеціальних категорій працівників правоохоронних органів або досліджували будь-який один спосіб, засіб міжособистісного спілкування засуджених (жаргон, татуювання, міжкамер- ні зв’язки, норми та правила «тюремного» побуту та інше).

Постановка завдання. Метою даної публікації є не тільки дослідження окремих елементів сучасної пенітенціарної субкультури засуджених, а й ознайомлення молодих працівників пенітенціарної служби України з основними характеристиками «тюремної» (пенітенціарної) атрибутики, нормами і правилами поведінки в неформальній структурі засуджених.

При підготовці та написанні цієї статті використовувались такі методи: наукового аналізу нормативно-правової і спеціальної літератури; опитування експертів; індивідуальні співбесіди із засудженими; метод «включеного спостереження», а також особистий практичний досвід служби в пенітенціарних установах біля тридцяти років.

Результати дослідження. Розглядаючи загально-соціальні умови існування й розвитку будь-якого державного інституту або соціального явища, слід вірно розуміти, що в історії будь-якої держави періоди її ліберально-демократичної децентралізації обов’язково змінюються на жорстку, а іноді й диктаторську систему політичного режиму і влади як у державі, так і в її дзеркальному відображенні – тюрмі.

На думку експертів, на теперішній час в Україні залишилось біля 10% пенітенціарних установ, в яких адміністрація спроможна забезпечити рівні права і належні умови тримання всіх категорій засуджених, незалежно від їх місця в ієрархії злочинного середовища (так звані «червоні зони»), і реально управляє процесом виконання кримінального покарання відповідно до вимог чинного кримінально-виконавчого законодавства України, в якому, до речі, найближчим часом не залишиться обмежень прав засуджених, які повинні складати зміст кари і відрізняти засуджених від вільних громадян держави.

Тому на більшості так званих «чорних зонах», в яких фактично керують засуджені – авторитети («положенец – смотрящий»), продовжують діяти не писані «воровские правила» або «воровський закон»: ніколи не працювати на