Евристичність нелінійного мислення для сучасного педагога

 

Гуменюк А. М.

 

Доведено евристичність нелінійного мислення для сучасного педагога, що виявляється у: розумінні освітнього простору як діалогової взаємодії суб’єктів навчального процесу, самоцінністю якого виступає інноваційна, креативна особистість; відході від формуючого підходу в навчально-виховному процесі на користь самостановлення, самовибудовування, самоструктурування особистості; переорієнтації ролі вчителя в освітньому процесі; розумінні суб’єктів освітнього процесу як номадичних систем; переосмисленні методологічних засад та змісту навчального матеріалу, що забезпечує відхід від методологічного монізму, інноваційність та авторство у викладанні предметів; використанні інноваційних методів, в основі яких лежать ідеї нелінійності, складності, можливісності, варіативності; перегляді ролі навчального підручника як підручника-самовчителя, організатора навчального процесу для всіх його учасників.

Ключові слова: нелінійне мислення, нелінійність, освітня парадигма, інноваційні методи, навчальний підручник.

Сучасна система освіти характеризується спрямованістю на перехід від навчання до освіти, тобто відбувається зміщення акцентів з необхідності озброєння комплектом чітко структурованих знань, умінь та навичок на процеси становлення особистості, способів її мислення. За таких умов змінюються і суспільні вимоги до педагога. Адже серед багатьох факторів, які визначають реальний рух до нового типу освіти, залишається сам педагог, його світогляд, культура, спосіб мислення. Традиційна система освіти вичерпала себе, нова епоха потребує нової системи освіти, основною рисою якої стає орієнтація на становлення вільної людини, готової до розв’язування багатофакторних проблем і самостійної діяльності у швидкозмінному демократичному суспільстві. У річищі цих міркувань очевидного значення набуває проблема професійної підготовки педагога, готового до реалізації нових освітніх завдань.

Новий тип освіти, на відміну від попереднього що був заснований на принципах авторитарної педагогіки, повинен базуватись на ідеї ненасильства, а освітній процес стати співпрацею його суб’єктів, які перебувають у процесі становлення [2, с. 4]. Для цього необхідно подолати стереотипи лінійного сприйняття дійсності, авторитаризму в освіті, що передаються освітніми інститутами, зорієнтованими на стабільний розвиток. В умовах переходу до нової парадигми освіти відбувається становлення відповідного типу мислення вчителя – нелінійного. Саме таке мислення дозволить втілити в життя основні принципи і настанови нового типу освіти, перейти від репродуктивно-інформаційних і предметно- диференційованих до інтегрованих знань, від споглядання до культуротворчої діяльності, від емпіричного до концептуального, від тематичного до проблемного, від гносеологічного до особистісного навчання і пізнання [3, с. 71].

Метою даної статті є розкриття евристичного потенціалу нелінійного мислення для педагога.

На нашу думку, евристичність нелінійного мислення для сучасного педагога виявляється у наступних положеннях:

1. Становлення нелінійного мислення в освіті, передусім, передбачає розуміння освітнього простору як відкритої, складної системи, що перебуває у процесі самоорганізації.

Нелінійний тип мислення переважно зорієнтований на конституювання складних, суперечливих феноменів дійсності. В рамках лінійного типу мислення освіта розумілась як соціальний інститут, покликаний відтворювати культуру шляхом постійної передачі соціально значимого досвіду попередніх поколінь наступним, як формування особистості відповідно до генетичної та соціальної програми. Освіта в традиційному розумінні викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. Вона постає як складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, освоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби суспільства. Отже, ми бачимо, що лінійне мислення зорієнтовує на розгляд здебільшого змістової сторони освітнього процесу яка передбачає розуміння освіти як способу передачі соціального досвіду до наступних поколінь. Але цього сьогодні явно недостатньо. Соціокультурна реальність не завжди може бути пояснена та усвідомлена навіть самими педагогами. Поширюються сьогодні ситуації, коли за М. Мід, дорослі вчаться у дітей. Тому освіта не може розглядатися лише як трансляція готових знань від вчителя до учня (раніше вже давалися більш змістовні пояснення щодо відмови від такого розуміння призначення освіти) [6].

Розуміння освіти з позицій нелінійного мислення означає, по-перше, набуття більшого вагомості процесуальної сторони: увага акцентується на процесах самоорганізації, які відбуваються в процесі здобуття освіти, а сама освіта постає як відкрита, складна, ризоморфна система. Поняття ризоми в даному контексті фіксує принципово позаструктурний і нелінійний спосіб організації цілісності, що залишає можливість для іманентної автохтонної рухомості і реалізації її внутрішнього креативного потенціалу самоконфігурування.

Ж. Дельоз та Ф. Гваттарі зазначають, що «ризома не починається і не завершується», є принципово плюральною. Тобто, можна стверджувати, що ризоморфні середовища володіють іманентним креативним потенціалом самоорганізації [8, с. 22].

Таким чином, ризоморфність фіксує особливий спосіб організації освітнього середовища, що передбачає внутрішню рухомість, незавершеність (освіта протягом життя), нелінійність, здатність до самоорганізації, гетерогенність (наявність декількох фаз).

По-друге, становлення нелінійного мислення педагога сприятиме відходу від формуючого підходу в навчально- виховному процесі на користь самостановлення, самовибудовування, самоструктурування особистості.

На думку Н. Кочубей, «освіта, побудована на застарілих концептуальних основах і реалізована в умовах інформаційного суспільства і економіки знань, несе загрозу, а не розвиток. Людина «сформована», а не така, що перебуває у процесі саморозвитку, об’єкт, а не суб’єкт освітнього процесу, що отримує знання від вчителя-ментора, який карає за помилки, а не здобуває знання самостійно в процесі вільної творчої комунікації є небезпечною для сучасного суспільства. Така людина не