Феномен релігії в філософії г. В. Ф. Гегеля

5. Утвердження Гегелем філософії релігії як окремої філософської дисципліни, можливість якої базується на проголошенні субстанціальної єдності духу, внаслідок чого релігія, як прояв духу, стає прозорою для мислення, обумовлене побудовою німецьким філософом системи знання. Водночас, філософія у німецького мислителя не просто розкриває істинний зміст релігії, але й виявляє її межу та завершує пізнання на більш високому рівні.

6. В німецькій класичній філософії, починаючи з І. Канта, виокремлюється особлива суспільна спільнота людей, яка об'єднується не за зовнішніми, юридичними, чинниками, а за внутрішнім принципом спільної всім історії, релігії, нації, етики і т. под. Розвиваючи цю традицію, Г. Гегель наголошує на особливому способі буття соціального та переосмислює протестантську ідею спільноти. Він розкриває історію розвитку цієї спільності людей: від «недосконалої громади» через церкву, що поступово перетворюється на просте зовнішнє об'єднання, до протестантської спільноти. Релігія, згідно Гегелю, тому є основою держави, що вона, як сфера святості, обґрунтовує моральнісність, яка утверджується останньою, а, з іншого боку, історія релігії хоча і йде паралельно з всесвітньою історією, але постає її завершенням на вищому рівні.

7. Принципом гегелівської класифікації релігій є те, як Бог пізнається в них. Безпідставною є критика німецького філософа за те, що він не включив до загальної схеми розвитку релігій іслам. Ця релігія сприймається ним переважно як естетичне явище, а знання про Бога в ісламі нічим не перевищує християнство. Згідно із своєю філософською системою Гегель витлумачує християнство як абсолютну релігію. Кожна історична релігія виступає для нього на певному етапі історичного розвитку як абсолютна. Проте вона є такою лише для цього етапу. В християнстві ж в «знятому» вигляді містяться досягнення всіх релігій. З іншого боку, сучасні теорії про становлення постісторії обґрунтовують гегелівську ідею кінця історії.

Теоретичне значення дисертації зумовлене її новизною. Всебічне висвітлення розуміння релігії Г. В. Ф. Гегелем є безперечним внеском у формування вітчизняної філософії релігії та у розвиток дослідження історії філософії. Одержані результати сприяють новому осмисленню історії німецької класичної філософії, розкривають історію філософського осмислення феномену релігії, сприяють розвитку вітчизняної філософії релігії й дають можливість розробляти нову методологію наукового вивчення релігії.

Практичне значення роботи пов'язане з можливістю використання її основних положень в лекційних курсах з історії зарубіжної філософії, філософії релігії та історії світової релігієзнавчої думки, в розробці спецкурсів та спецсемінарів, а також при підготовці навчально-методичних посібників з цих дисциплін.

Апробація дослідження. Результати дисертаційного дослідження були апробовані в освітянському процесі у хрестоматії з історії світової релігієзнавчої думки, висвітлювалися в повідомленнях на республіканських й міжнародних наукових конференціях та колоквіумах: «Дні науки» (Київ, філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, 1998), «Християнство і проблеми сьогодення» (Київ, 2000), «Християнство: контекст світової історії та культури» (Київ, 2000), «Християнство на межі тисячоліть і Україна» (Київ, Дискусійний клуб української наукової інтелігенції, 2000), «Християнство – основа європейської цивілізації» (Львів, 2000), «ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна культура» (Київ, 2001), «Основні напрямки розвитку сучасного релігієзнавства» (Колумбус, США, 2001).

Результати дослідження відображені у 6 наукових статтях, 5 тезах виступів на наукових конференціях та в одній довідці у підручнику загальним обсягом 4, 5 друкованого аркуша.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що визначається поставленою метою та завданнями. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (209 найменувань). В першому розділі розглядається дослідницька література, присвячена гегелівській філософії, та визначаються теми й проблеми, які досить широко висвітлені в філософській літературі, а також ті, які потребують подальшої розробки. Другий розділ присвячений дослідженню ранніх творів німецького філософа, що складають дофеноменологічний період його творчості. Тут визначаються ті головні принципи, що стали основою майбутньої філософської системи Гегеля. В третьому розділі дисертантом розкриваються та аналізуються основні особливості гегелівської концепції релігії у постфеноменологічних працях.

Повний обсяг дисертації – 180 сторінок основного тексту і 17 сторінок списку використаних джерел.

 

 

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об'єкт, предмет, мета і задачі дисертаційного дослідження, його методологічні основи, розкривається наукова новизна роботи, з'ясовується її теоретична й практична значущість, відображається апробація результатів дослідження.

У першому розділі «Філософія Г. Гегеля в історико-філософській літературі» дисертант аналізує дослідницьку літературу, присвячену гегелівській філософії і доводить необхідність додаткового вивчення розуміння релігії німецьким філософом.

Підкреслюється, що філософія Г. Гегеля знаходиться в центрі уваги дослідників з першої половини ХІХ століття. Їй присвячена надзвичайно велика кількість праць, в яких розглядаються як окремі елементи гегелівського вчення, так і дається оцінка його філософській системі в цілому. Великий внесок в розвиток вивчення гегелівської філософії внесли Б. Бауер, Ж. Батай, Ж. Дерріда, М. Бубер, С. С. Гогоцький, К. І. Гуліан, В. Дільтей, І. О. Ільїн, О. Кожев, Д. Лукач, Г. Маркузе, Р. Менде, П. Рікер, Т. Рокмор, Л. Фейєрбах, К. Фішер, Л. Хейде.

Як наголошує дисертант, перші праці, присвячені гегелівській філософії, в радянській філософській літературі розглядали Гегеля лише як попередника марксизму. Проте згодом з'являються дослідження, в яких