Філософія. Хрестоматія

Проте біографія Гегеля – процес визрівання великого мислителя. Він нагромаджує знання – цитата до цитати, виписка до виписки, поки що без власних коментарів. Багато здобуває від дружби з уже відомим філософом Шеллінгом і поетом Гельдерліном. Шеллінг, молодший за Гегеля на п’ять років, у 23 роки вже професор, автор книг, творець власного вчення. А Гегель після закінчення університету довгі роки тягне лямку домашнього вчителя, а після невдалого дебюту в Йєнському університеті – ярмо газетного працівника, директора шкільної гімназії. Йому було під п’ятдесят, коли він здобув визнання своїх заслуг у філософії і посів відповідну посаду професора в берлінському університеті.

Якщо Гете шукає сенс життя, то Гегель – сутності мислення. Відданий філософії, він не ігнорує інших сфер наукової діяльності, які дають змогу для філософського узагальнення: посилено проводить досліди з природознавства, сам ставить ряд експериментів з магнетизму та оптики, студіює математику, оволодіває вищим аналізом, диференціальним численням, фізикою, хімією, природничою історією, не кажучи вже про комплекс гуманітарних наук. Саме таке енциклопедичне охоплення духовної культури і зробило його великим філософом. При цьому мислитель цінує та всіляко оберігає свій душевний спокій, цінує добрі стосунки з урядом, на службі у якого знаходиться, усвідомлюючи, що «хто дивиться на світ із розумом, на того і світ дивиться з розумом».

 

1. Які форми історіографії виділяє Г.В.Ф. Гегель?
2. Яку роль відіграє розум у всесвітньо-історичному процесі?
3. Що мислить Г.В.Ф. Гегель під субстанцією?
4. Чому розум є для самого себе предметом?
5. Виявленням чого є всесвітня історія? 
6. Яка існують дві точки зору, що стверджують панування розуму у природі та історії?
7. Чому Сократ вважав ідеї Анаксагора незадовільними?
8. Якою є думка Г.В.Ф. Гегеля стосовно можливості богопізнання?
9. Які характеристики матерії та духу?
10. Що є субстанцією матерії?
11. Що є субстанцією духу? 
12. Яку роль відіграє знання та самоусвідомлення (рос. само-со-знание) у виявленні духу у світовій історії?
13. Який критерій пропонує Г.В.Ф. Гегель для поділу всесвітньої історії?
14. Що виступає засобом для здійснення всесвітньої історії?
15. У чому поєднуються індивідуальний інтерес та всезагальна ідея самоздійснення духу?
16. Які необхідні передумови могутності та процвітання держави?
17. Хто є всесвітньо-історичними особистостями?
18. Що Г.Ф.Г. Гегель називає “хитрістю розуму”?
19. Чому людина не може виступати виключно засобом для здійснення всесвітньої історії?
20. Завдяки чому людина є метою в самій собі?
21. Що і чому є здійсненням божественної ідеї як вона виражена на землі?
22. Що є метою та керівним принципом розвитку історії?
23. Які три етапи є основними принципами всезагального розвитку?
24. Як і з якою метою для пізнання історії ми повинні пізнавати визначеність духу – конкретний дух народу?
25. Що є вищим досягненням духу народу?

 

 

Темой этих лекций является философская всемирная история, т. е. не общие 

размышления о всемирной истории, которые мы вывели бы из нее и желали бы

пояснить, приводя примеры, взятые из ее содержания, а сама всемирная

история. Для выяснения того, что такое философская всемирная история, я считаю

необходимым прежде всего рассмотреть другие формы историографии. Вообще

существуют три вида историографии:

а) первоначальная история;

b) рефлективная история;

с) философская история.

с)…философия истории означает не что иное, как мыслящее рассмотрение ее. Но мы никак не можем обойтись без мышления; благодаря мышлению мы отличаемся от животного и в ощущении, в знании и в познании, в стремлениях и в воле, поскольку они являются человеческими, содержится мышление. Но здесь ссылка на мышление может показаться недостаточной, так как в истории мышление подчинено данному и сущему, основано на нем и руководится им, философии же, наоборот, приписываются самостоятельные мысли, которые умозрение порождает из самого себя, не принимая в расчет того, что есть. Если бы философия подходила к истории с такими мыслями, то она рассматривала бы ее как материал, не оставляла бы ее в том виде, как она есть, но располагала бы ее соответственно мысли, а следовательно, как говорят, конструировала бы ее а рriori. Но история должна лишь охватывать то, что есть и было, события и деяния, и она тем ближе к истине, чем более она придерживается данного; поскольку задача философии как будто противоречит этому стремлению, здесь следует выяснить это противоречие и опровергнуть вытекающее отсюда обвинение против умозрения.[…]

Но единственною мыслью, которую привносит с собой философия, является та простая мысль разума, что разум господствует в мире, так что, следовательно, и всемирно-исторический процесс совершался разумно. Это убеждение и понимание являются предпосылкой по отношению к истории как к таковой вообще; в самой философии это неявляется предпосылкой. Путем умозрительного познания в ней доказывается, что разум … является как субстанцией, так и бесконечною мощью; он является для самого себя бесконечным содержанием всей природной и духовной жизни, равно как и бесконечной формой,– проявлением этого ее содержания. Разум есть субстанция, а именно – то, благодаря чему и в чем вся действительность имеет свое бытие; разум есть