Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

В цілому, у викладенні професорів академії філософія поставала як цілісна система знань, що спрямовані на пошуки істини, а саме до розуміння суті і причини явищ, даних Богом. Істина може відкритися при вивченні результату божественного творіння – природи. Процес пізнання здійснюється на двох рівнях – чуттєвому і раціональному. Важливу роль в пізнанні відіграє метод – спосіб організації процесу пізнанні, що дозволяє переходити від невідомого до відомого. Простір і час невід’ємні від природніх сил. Сенс людського буття – у творчій діяльності, спрямованій на особисте і суспільне благо. Запорукою цього щастя є гармонійне поєднання тілесних і духовних потреб.

На філософські погляди викладачів великий вплив мали праці Аристотеля, Августина, дунст Скота, Фоми Аквінського Р. Бекона, Р. Декарта, Лейбніца та ін. античних і середньовічних авторів.

Серед видатних викладачів Академії слід відмітити також Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Георгія Щербатського, Георгія Кониського.

Починаючи з другої пол.. ХVIII ст. Синод російської православної церкви заборонив викладачам Академії створювати оригінальні філософські курси і зобов’язав викладати філософію за єдиним підручником нім. Філософа Баумейстера. Традиція творчого осмислення філософських набутків Зах. Європи через призму своєрідної української ментальності була перервана.

Найвідомішим вихованцем Академії був Григорій Сковорода (1722-1794). Він являв собою дуже рідкісний приклад поєднання свого філософського вчення та власної поведінки («Світ ловив мене, та не впіймав»). Його вчення -це синтез раціональної та емоційної сфери людської істоти.

Серед численних праць мислителя: «Міркування про поезію та керівництво до неї», «Наркис», «Кільце», «Змій ізраїльський», «Розмова дружня про світ духовний» та ін. В них Сковорода постає як філософ особливого культурно-історичного типу, відродивши давню традицію ще з часів Київської Русі – «філософствування у Христі», а саме, єдність життя і духовного прозріння, переконань та морального вчинку. Його погляди можна звести до таких положень:..

Існують три світи: великий світ (космос), малий (людина) та особливий реальний світ – Біблія як форма переходу від чуттєвого світу до духовного.

Весь світ складається з двох натур: видимої, чуттєвої, не першої за суттю та невидимої, духовної, вічної і чистої, яка є основою будь-чого – тобто Бога.

Між двома співвічними натурами триває постійна боротьба.

Людина поєднує в собі ці дві натури і має робити вибір, осмислюючи себе і своє місце у світовій драмі.

Дух є єдиний та неподільний і найбільш цілісно виражає себе в порухах людського серця.

Треба прислухатись до голосу серця, яке є осередком духовного життя і поєднує в собі раціональне і чуттєве, гармонізує знання та віру, що дає орієнтир людині в цьому плинному і непевному світі.

Найважливішою з усіх наук є наука про людину та її щастя.

До щастя людину приведуть любов та віра, що надає душі творчої енергії, живить її.

Смуток, туга, нудьга – це антипод віри та любові, тому основою душевного здоров’я є радість і кураж.,

Шлях до щастя – це не тільки духовні шукання і сердечна радість, а й праця. Саме вона приносить душевний спокій і внутрішнє задоволення, є умовою самореалізації людини.

Г. Сковорода започаткував традиції кордоцентризму, які були розвинуті в філософії мислителя наступного ХIX ст. Памфіла Юркевича (1826-1874)

Всесвітнього значення набуло вчення Володимира Вернадського (1863-1945) – природознавця, академіка, першого президента Української академії наук (1919-1921). Сфера його наукових інтересів торкалась геохімії, мінералогії, біології, геології, гідрогеології. Написав більше 400 праць.

 

 

Філософський зміст категорії буття

Що таке буття? Буття – це все те, що є, що існує. Німецький філософ XX ст. М. Хайдеггер писав так: «Буття – це присутність у часі». У цьому визначенні! вказується на динамічний і активний, дієвий характер буття. Філософське осмислення буття дається онтологією. Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

Розглядаючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв'язок всезагального характеру: предмети та явища світу. У категорії «буття» здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле: світ є, існує як безмежна цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство.

Основні форми буття: 1) буття речей (тіл) і процесів; 2) буття людини; 3) буття духовного (ідеального) ; 4) буття соціального, яке ділиться на буття індивідів і соціумів, спільнот.

Головні сфери буття – природа, суспільство, свідомість. Розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднані певною загальною основою.

Єдність матерії, руху, простору, часу

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу – пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, а також системність як фундаментальна властивість матерії. Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти) ; органічний (організменний, підорганізменний, понадорганізменний) ; соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Поширене визначення матерії як філософської категорії для