Філософські течії Древньої Індії

 

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «дашанах». Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувалися на визнанні або запереченні Вед. «Веда» (знання) – це збірник текстів на честь богів. Дашани астиків визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх’я, йога, ньяя, шиманса, вайшешика. Дашани нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму.

Одним з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм. Вони вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло – це зовнішня оболонка душі (атман). Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив’язана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього, а тому підкоряється закону необхідності (кармі): душа переселяється в інше тіло, якщо людина може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв”язаною з цим тлінним світом, тоді і реалізується її тотожність з Брахманом.

 

 

Буддизм виник у 6-5 ст. до н.е. Засновником був Сіддхартха із роду Гаутами. Він прозрів і пізнав вічні істини: 1) життя – це страждання; 2) страждання має свою причину; 3) корінь страждання – прагнення до життя; 4) шляхів виходу із страждання - 8. За буддизмом, світ – це єдиний потік матеріальних і духовних елементів – «дхарм». Буддизм висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду певної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм. Ідеалом буддизму є досягнення нірвани – повного завершення процесу пе-рероджень і позбавлення таким чином страждань, які становлять сенс життя (ідея про розвиток людини, її безперервне вдосконалення). 

Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розвивалось і стихійно-матеріалістичне вчення – чарвака. Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу світу взято чотири елементи: земля, вода, вогонь, повітря. Особливість вчення – розробка етичної концепції, згідно з якою поняття добра і зла – ілюзорні, створені людською уявою. Реальним є тільки страждання і насолода чуттєвого буття. Вони утверджують єдину мету людського буття – одержання насолоди. Виступали з критикою релігії, зокрема буддизму. 

 

 

Найвизначніші представники філософії Стародавнього Китаю, які багато в чому визначили її проблематику та сферу досліджень на два тисячоліття вперед, - це Лао Цзи і Конфуцій. Вони жили в період 5-6 ст. до н. е. Хоча Стародавній Китай пам'ятає й інших відомих мислителів, все-таки у першу чергу спадщина саме цих двох людей вважається фундаментом філософських шукань Піднебесної.

Велике значення у філософії Лао Цзи відводиться ідеї відмови від «мирських» бажань та пристрастей. Лао Цзи казав про це в «Дао Де Цзіні» на своєму прикладі: «Всі люди віддаються гультяйству, і суспільство наповнене хаосом. Лише я один зберігаю спокій і не виставляю себе напоказ. Я схожий на дитину, яка зовсім не народилася в цьому марному світі. Всі люди охоплені мирськими бажаннями. І тільки я один відмовився від усього, що є цінним для них. Я до цього всього байдужий».

Лао Цзи також наводить ідеал цілковито мудрої людини, роблячи акцент на досягненні «недіяння» і скромності. «Мудра людина віддає перевагу недіянню і перебуває у спокої. Все навколо неї відбувається, наче само собою. У неї немає прихильності до будь-чого у світі. Вона не привласнює собі речі, зроблені нею. Будучи творцем чогось, вона створеним не пишається. І оскільки вона себе не звеличує і не хвалиться, не прагне до особливої поваги до своєї персони — вона стає приємною для всіх».

У своєму вченні, що зробило великий вплив на філософію Стародавнього Китаю, Лао Цзи закликає людей прагнути до Дао, розповідаючи про певний блаженний стан, якого він сам досяг: «Усі Досконалі люди прямують до Великого Дао. І ти йди цим Шляхом! ... Я, перебуваючи в недіянні, мандрую у безмежному Дао. Це не передати словами! Дао є найпотаємнішим і найблаженнішим».

Подальший розвиток філософії Стародавнього Китаю пов'язаний із Конфуцієм, найбільш популярним мудрецем Піднебесної, вчення якого сьогодні налічує мільйони шанувальників як у Китаї, так і за кордоном.

Погляди Конфуція викладено у книзі «Бесіди і судження» («Лунь Юй»), яку склали й опублікували його учні на основі систематизації його повчань і висловлювань. Конфуцій створив оригінальне етико-політичне вчення, яким керувалися імператори Китаю як офіційною доктриною практично протягом усієї подальшої історії Піднебесної, до завоювання влади комуністами.