Філософя, її предмет і роль в суспільстві

З давніх віків під філософією розумілося прагнення до вищого пізнання, що відрізняло її від життєвої або інших форм знання, а також від релігійно-міфологічного розуміння світу. Філософи намагалися осмислити основи буття, способи пізнавальної діяльності, суть не тільки явищ природи, але і суспільного життя.

Відносно етимології терміну “філософія”. У перекладі з стародавньогрецької слово “філософія” означає “любов до мудрості”, однак таке тлумачення вельми приблизне. Насправді ж це поняття значно більш ємке і складне. Стародавньогрецький мислитель Платон, що закріпив в європейській термінології слово “філософія”, мав на увазі не суб’єктивну властивість людського розуму, а деяке “велике і що личить лише божеству”, об’єктивну якість розумно влаштованого і гармонійного світу. Звідси більш адекватним було б привести слово “філософія” як “любов до істини”, “збагнення істини”.

Філософія часом розуміється як деяке абстрактне знання, гранично віддалене від реальності повсякденного життя. Однак, немає нічого більш далекого від істини, чим така думка. Навпаки, саме в житті беруть початок самі серйозні, самі глибокі проблеми філософії, саме тут знаходиться головне поле її інтересів. З точки зору наукової філософії зрозуміти дійсність зовсім не значить просто просвітитися і у всьому погодитися з нею. Філософія передбачає критичне відношення до дійсності, до того, що застаріває і загниває, і одночасно – пошук насправді самої реальності, в її протиріччях, а не в мисленні про неї, пошук можливостей, засобів і напрямів її зміни і розвитку.

Таким чином, філософія в своєму зародженні мислилася не як просте збирання істини, а як прагнення до істини, як такий ідеальний настрій душі і розуму людини, який здатний привести до гармонійної рівноваги як внутрішнє психічне життя людини, так і його складні взаємовідносини з світом. Філософія – це як би індикатор істини, який знаходиться в душі самої людини і не дає їй схилитися перед яким-небудь приватним або суб’єктивно привабливим знанням, постійно нагадуючи про необхідність порівнювати свої дії і думки з більш глибокою істиною про себе і про світ, тобто постійно виявляти загальне відношення людини до життя. Це відношення виявляється в справах, обгрунтовується загальним поглядом на місце людини в світі, її світоглядом.

Філософія виникла в історії духовної культури не просто як наука, відмінна від інших по своєму предмету, а як особлива форма суспільної свідомості, що формувала (як форма професійної теоретичної діяльності) і особливий тип знання –знання світоглядне. Тому філософію зв’язують саме з світоглядом, часто називають його основою, бо філософія дає уявлення про світ і місце в ньому людини.

Основна проблема світогляду – це не людина і світ самі по собі, а їх відношення: людина-світ. Людина взаємодіє зі світом і стає такою, який він є, тільки через взаємодію з іншими людьми. Своє місце в світі вона може знайти, лише визначивши своє місце серед людей. Тому всі світоглядні положення можна розмістити в рамках двоякого відношення: людина-люди, природа. Кажучи про світогляд у великому суспільно-історичному масштабі, мають на увазі переважаючі на тому або іншому етапі історії гранично загальні переконання, принципи пізнання, ідеали і норми життєдіяльності, тобто виділяють спільні риси інтелектуального, емоційного, духовного настрою тієї або іншої епохи. Насправді реальний світогляд формується в свідомості конкретних людей і використовується особистостями і соціальними групами як визначаючі життя загальні переконання. А це означає, що, крім типових, сумарних рис, світогляд кожної епохи живе, діє у безлічі групових і індивідуальних варіантів.

Перед кожною людиною постають питання: яке його місце в сучасному світі, які взагалі мета, значення і цінність людського життя, які перспективи людства, що розвивається і що можна зробити для того, щоб вирішити найгостріші протиріччя нашої епохи і використати досягнення науки і техніки на благо людини? І з чого, власне, це благо складається? Жодна свідома людина не може відійти від пошуку відповідей на ці питання. Ні наука, ні техніка самі по собі відповісти на них не можуть. Так справа і не в тому, щоб знайти раз і назавжди придатні відповіді і вивчити їх. Набагато важливіше оволодіти способами знаходити такі відповіді в сучасному світі, що швидко міняється і уміти перевіряти їх правильність, навчитися діяти відповідно до них. Такі знання дає особлива наукова дисципліна – філософія, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про відношення людини до світу; наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Таким чином, філософія як особлива форма суспільної свідомості, сприяє виробленню цілісної системи поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини, на відношення людини до навколишньої дійсності і самої себе, а також формує зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності.

Звичайно, світогляд – це не тільки сукупність загальних відомостей про світ. Це одночасно і усвідомлені інтереси і ідеали, правові і етичні норми, соціальні пріоритети і гуманістичні цінності, все те, що визначає вибір лінії поведінки людини в житті. Відомо, що саме філософія дає розуміння діалектико-матеріалістичної методології природничо-наукового і соціального пізнання, сприяє формуванню творчого мислення студентів, виробленню у них своєрідного імунітету до догматизму і