Фізична реабілітація при бронхіті

 

Михайлова Н., Мороз П.

Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука

 

Анотація. Михайлова Н, Мороз П. Фізична реабілітація при бронхіті. Проаналізована проблема бронхітів, освітлена клінічна картина, обгрунтована доцільність проведення реабілітаційних заходів. Описана методика використання фізичної реабілітації при лікуванні пацієнтів з хронічним бронхітом.

Ключові слова: хронічний бронхіт, фізична реабілітація, методика.

Аннотация. Михайлова Н., Мороз П. Физическая реабилитация при бронхите. Проанализирована проблема бронхитов, освещена клиническая картина, обоснована целесообразность проведения реабилитационных мероприятий. Описана методика использования физической реабилитации при лечении пациентов с хроническим бронхитом.

Ключевые слова: хронический бронхит, физическая реабилитация, методика.

Abstract. Moroz P., Myhailova N. Physical rehabilitation at a bronchitis. The problem of bronchitis is analyzed, a clinical picture is lighted up, expedience of conducting of rehabilitations measures is grounded. The method of the use of physical rehabilitation is described at treatment of patients with a chronic bronchitis.

Key words: chronic bronchitis, physical rehabilitation, method.

Постановка проблеми.

Хронічний бронхіт залишається надзвичайно актуальною проблемою сучасності. Найпоширенішим серед хронічних неспецифічних захворювань легень є хронічний бронхіт. На його частку припадає до 75-80% усіх легеневих захворювань. Поширеність серед міського дорослого населення європейських країн – 12-50%.

Як і будь-яке хронічне захворювання, хронічний бронхіт піддається корекції лише за умови постійної і грамотної терапії, а також вимагає від хворих усвідомленої зміни способу життя. Тільки поєднання цих двох чинників дозволяє зберегти добре самопочуття і працездатність на довгі роки [3, 7].

Об'єкт дослідження процес фізичної реабілітації хворих хронічним бронхітом..

Предмет дослідження: застосування ЛФК та масажу в комплексному лікуванні хронічного бронхіту.

Мета – теоретично та практично обґрунтувати такі засоби фізичної реабілітації при бронхіті як ЛФК та масаж.

Аналіз досліджень та публікацій.

Проблема захворювань органів дихання є одною із найбільш актуальних в сучасній клінічній медицині. Багаточисленні статистичні дані останніх років показали загрозливо швидкий ріст хронічних нетуберкульозних уражень бронхів і легень, які, за даними зарубіжних авторів, стали подвоюватись протягом кожних 10-ти років. Таким чином, захворювання органів дихання займають значне місце в патології внутрішніх органів і мають тенденцію до зростання. До них відносять пневмонію, бронхіт, плеврит, бронхіальну астму, емфізему і туберкульоз легень, пневмосклероз, бронхоектатичну хворобу. Причиною може бути інфекція, інтоксикація, алергічний та запальний процеси. Захворювання органів дихання спричиняє охолодження, ослаблення організму, що викликане іншими хворобами, втрата крові, недостатнє та неповноцінне харчування; шкідливі умови праці, тривале перебування хворого у ліжку, неефективно проведене лікування [1, 6].

Захворювання органів дихання проявляються підвищенням температури, кашлем, виділенням мокротиння, кровохарканням, поганим самопочуттям, болем у грудях, ядухою, втратою чи зниженням працездатності. Для легеневої патології характерними є зміни нормального стереотипу і механізму дихального акту у вигляді порушень фази вдиху і, особливо, фази видиху, дискоординації дихальних рухів, поява поверхневого і прискореного дихання, зменшення дієздатності дихальних м'язів. Спостерігаються зміни бронхіальної прохідності, збільшення секреції слизу і мокротиння, погіршення самоочищення дихальних шляхів. Це і призводить до зміни вентиляції і газообміну у легенях. Причиною розладу дихання частіше всього є: погіршення прохідності дихальних шляхів, обмеження рухливості грудної клітки і легень, зменшення поверхні і еластичності легеневої тканини, порушення дифузії газів у легенях та центральної регуляції дихання і кровообігу.

В останні роки, завдяки впровадженню нових препаратів і навіть нових груп фармакологічних засобів, лікарі одержали нові можливості терапії цього захворювання. Однак, при цьому незаслужено мало уваги приділяється немедикаментозним методам лікування бронхіту. Практика показує, що багато хворих, які лікуються нефармакологічними методами, можуть помітно знизити дози препаратів, які приймаються, «піти» від комбінацій лік до монотерапії, а в ряді випадків – цілком позбутися необхідності прийому препаратів (останнім часом – непосильно дорогих для більшості нашого населення). Немедикаментозна терапія хронічного бронхіту включає дихальну гімнастику, нормовані фізичні навантаження, відмову від тютюну і алкоголю, аутотренінг і рефлексотерапію, а також акупунктуру, фітотерапію, лікувальний масаж, фізіотерапію [2, 4, 5].

Результати дослідження.

Дослідження проводились на базі Ковельської ЦРЛ. Для дослідження ми підібрали пацієнтів із хронічним бронхітом, яких поділили на дві ідентичні за віком, станом групи: контрольну, якій проводилось тільки консервативне лікування, та основну, якій разом з традиційним лікуванням застосовувалися засоби фізичної реабілітації, такі як ЛФК і масаж. Середній вік обох груп склав 35 років. Співвідношення чоловіків і жінок в обох групах було 2: 1 відповідно.

Дослідження проводилися в кілька етапів:

• на першому етапі ми опрацювали ряд літературних джерел по даній темі;

• на другому застосовували ЛФК та лікувальний масаж на лікарняному етапі лікування хворим з хронічним бронхітом;

• на третьому етапі ми оцінювали ефективність застосування засобів фізичної реабілітації при бронхітах.

На початку і в кінці дослідження всіх хворих ми обстежили та провели спірометрію та спірографію, щоб довести ефективність застосування фізичної реабілітації хворим хронічним бронхітом.

Таблиця 1

Дані обстеження хворих хронічним бронхітом до початку дослідження

Отже, як видно з таблиці 3. 1, у хворих контрольної та основної груп до початку дослідження показники не відповідають даним здорових людей, що вказує на порушення вентиляційної здатності легень. Спірометрія та спірографія виявили характерну картину хронічного бронхіту.

Таблиця 2

Дані обстеження хворих хронічним бронхітом в кінці дослідження

Примітка * відповідають середнім показникам здорових людей

З табл. 3. 2, ми бачимо, що дані обстеження хворих контрольної групи в кінці дослідження не виявило покращення по всім показникам, в них вони не відповідають нормам здорових людей. Обстеження хворих на хронічний бронхіт основної групи в кінці дослідження виявило, що за допомогою фізичної реабілітації чотири показники наблизилися до показників здорових людей, решта даних покращилися по відношенню до обстеження перед початком дослідження. Це доводить ефективність застосування фізичної реабілітації хворим на хронічний бронхіт.

 

 

1. Хронічний бронхіт – це прогресуюче тривале повторно рецидивуюче запалення бронхів, найпоширеніша форма хронічних неспецифічних захворювань легень (ХНЗЛ). Хронічний бронхіт піддається корекції лише за умови постійної і грамотної терапії, а також вимагає від хворої усвідомленої зміни способу життя. Тільки поєднання цих двох чинників дозволяє зберегти добре самопочуття і працездатність на довгі роки.

2. Хронічний бронхіт може бути наслідком невиліковного гострого бронхіту, але найчастіше формується як первинно хронічне захворювання в наслідок впливу на слизові оболонки бронхів летких шкідливих речовин виробничого і побутового характеру. При хронічному бронхіті патологічний процес вражає не тільки стінку бронха, але і навколишню перибронхіальну тканину. Хронічний бронхіт лікують комплексно із широким застосуванням фізичної реабілітації.

3. Немедикаментозна терапія хронічного бронхіту включає дихальну гімнастику, нормовані фізичні навантаження, відмову від тютюну і алкоголю, лікувальний масаж, фізіотерапію. Як показали дослідження, в основній групі, де застосовувалися такі засоби фізичної реабілітації як ЛФК та масаж, результати лікування значно відрізнялися від результатів лікування контрольної групи, які лікувалися за традиційною методикою. Обстеження за допомогою спірометрії та спірографії виявило, що у хворих основної групи окремі показники наблизилися до даних здорових людей, в хворих контрольної групи вони залишилися без змін. Також значно покращилося і загальне самопочуття хворих основної групи. Все це доводить необхідність застосування фізичної реабілітації даному контингенту та пошуку різних ефективних немедикаментозних методів лікування.

 

 

Грейда Б. П., Столяр В. А., Валецький Ю. М., Грейда Н. Б. Реабілітація хворих засобами лікувальної фізкультури. – Луцьк: Видавництво „Волинська обласна друкарня”, 2003. – 310 с.

Куничев Л. А. Лечебный массаж. – 4-е изд., стер. – К. : Вища шк., 1999. – 288 с.

Курченко М. І. Нетрадиційні методи лікування. – К., 1999. – 198 с.

Лясковець Р. В. Лікувальна фізкультура. -К. : Медицина. – 1997. – 75-80с.

Мухін В. М. Фізична реабілітація. – К. : Олімпійська література, 2000. – 424 c.

Немедикаментозное лечение в клинике внутренних болезней / Под ред. проф. Л. А. Серебриной, проф. Н. Н. Сердюка, к. м. н. Л. Е. Михно. – К. : Здоров'я, 1995. – 234 с.

Пєшкова О. В. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів. – Харків, 2000. – 208 с.