Форма державного устрою

Виникнення централізованих національних держав в епоху нового часу в поєднанні з загостренням міждержавних відносин і необхідністю нарощування військового потенціалу, а також початок колоніальної експансії призвели до виникнення імперій нового типу: Іспанської, Російської, Португальської, Французької, Британської тощо. Більшість із них проіснувала до 70-х років XX ст.

Після розпаду недовговічного Третього рейху, і провалу спроби створити велику імперію в Євразії, Німеччина була розділена між західною і радянською сферами впливу аж до перебудови і розпаду Радянського Союзу [14, с. 137].

За геополітичним положенням імперії поділяють на зовнішні і внутрішні; за типом режиму – на авторитарні і тоталітарні.

Імперіям притаманні як суто імперські, так і спільні з унітарною державою риси.

До суто імперських рис належить:

• наявність колоній чи напівколоній;
• панування єдиної державної ідеології;
• існування величезної військової, політичної, економічної та адміністративної бюрократії;
• готовність центру допускати до імперської еліти представників периферійних еліт за умов їхньої асиміляції;
• агресивність, войовничість і експансіонізм;
• намагання створити державу не локального, а континентального, навіть світового масштабу;
• концентрація в метрополії матеріальних, духовних, інтелектуальних багатств імперії;
• самоізоляція (імперія, за англійським істориком А. Тойнбі, – «замкнений універсум») [14, с. 148].

До властивостей, притаманних і імперіям, і унітарним державам, можна віднести наявність:

• єдиного управлінського центру;
• управлінської вертикалі;
• єдиної системи права.

Крім того, імперіям притаманні певні елементи федералізму, а саме:

• поліетнічний склад населення;
• етнонаціональний територіальний поділ;
• існування державних утворень, подвійного громадянства.

Імперії створювались або шляхом приєднання нових територій на добровільній основі чи внаслідок загарбницьких війн і були ефективною формою державного устрою за часів, коли в державній політиці країн воєнно-політична складова переважала соціально-економічну. Імперії в своєму розвитку пройшли такі етапи існування: народження, піднесення, застій, криза, загибель. У сучасному світі імперій не залишилось. Теоретично це можливо, але практично малоймовірно. Адже людство виробило і успішно користується іншими, альтернативними імперіям, формами державного ладу та міждержавних утворень, а саме – федеративними та конфедеративними утвореннями.

Незважаючи на популярність концепцій держави-нації, наразі імперії продовжують в тому чи іншому вигляді існувати. Як правило, це континентальні держави, які не мали досвіду колоніалізму. Китай тривалий час також був імперією, а наразі Китай прагне до побудови етнократичної національної держави. Євросоюз і США в переносному сенсі також вважаються імперіями відповідно до критеріїв розділу Ознаки імперії. Проте з точки зору теорії держави-нації перший є співдружністю націй з особливою формою наднаціональності, а друга є класичною державою-нацією, де етнічні відмінності витіснені з політичної площини, що зовсім не притаманно імперіям.

Державний устрій України – це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.

Державний устрій (лад) України включає такі складові:

• форму держави та її конституційне закріплення;
• характеристику України як демократичної держави;
• визначення України як суверенної незалежної держави;
• конституційне закріплення України як правової держави;
• характеристику України як соціальної держави.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.

Україна є унітарною державою. Основними ознаками цієї форми державного устрою є:

• Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції) ;
• Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч. 3 ст. 3 і ст. 17 Конституції) ;
• Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції) ;
• Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції) ;
• Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції) ;
• В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції) ;
• В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції) ;
• Державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції) ;
• Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).

Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.

Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.

Її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141 Конституції).

До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції) [15].

Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади – парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.

 

Розкривши поняття «Форма державного устрою», хочу підсумувати результат дослідження, а саме:

Форма державного устрою – це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами державного керування, влади.

За формою державного устрою всі держави можна підрозділити на три основні групи:

• Унітарні;
• Федеративні;
• Конфедеративні;

Унітарна держава – це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами. Більшість держав, які існували в минулому й існують сьогодні, є унітарними. Перевагою унітарної держави є можливість ефективно керувати нею, унітарна форма надійно забезпечує державну єдність і цілісність.

Федеративна країна – це складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність.

Конфедерація – це тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях»повної самостійності.

Імперія – це складна держава, якак складається з глави держави і її колоній.

Засвоєно, що у багатонаціональних федераціях центробіжні процеси ускладнюються прагненнями націй до справжнього внутрішнього, а часто і зовнішнього, самовизначення. Виявляються придушуванні раніше силоміць різні спори і протиріччя. Допомогти зберегти єдину державу здатна, як це не парадоксально, плутанина в національно-державному устрої – використання різних політико-правових режимів для суб’єктів, що претендують на різний рівень самостійності: автономія, федеративні або навіть конфедеративні відносини. Тоді між усіма регіонами, що «самовізначаються», залишаються певні зв’язки, а головне знижується небезпека військового вирішення конфліктів. Зараз найбільш розповсюдженою формою держави є демократична федеративна республіка. Саме в ній найбільше чітко виявляються всі сучасні погляди на те, яким повинне бути суспільство. Однак це зовсім не означає, що людство не може винайти нічого більш досконалого. Можливо у майбутньому з’являться принципово нові елементи форми держави, і це лише ще раз доводить перспективність і необхідність розгляду даної теми.

На нашу думку, робота виконана на актуальну для України, та для будь-якої сучасної держави тему.

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
2. Венгеров А. Теорія держави і права. М., 2000. 528 с., http: //pidruchniki. com/16300115/pravo/forma_derzhavnogo_ustroyu
3. Конституційне право. Енциклопедичний словник. Відповідальний редактор і керівник авторського колективу – доктор юридичних наук, професор С. А. Авакьян – М. : Видавництво НОРМА, 2000. – 688 с.
4. ОУНЮА. Теорія держави і права, 2010. – 412 с.
5. Матузов Н. І., Малько А. В. Теорія держави і права: Підручник. – М. : МАУП, 2004 – 512 с.
6. Натан Р., Хаффман Е. Сучасний федералізм: порівняльні перспективи / / Міжнародна життя. 1991. № 4. с. 35 – 84.
7. Хропанюк В. Н. Теорія держави і права. С. 119-120
8. Конституційне право зарубіжних країн. Загальна частина. Страшуна Б. А. 2000. – 784 с.
9. Ковачев Д. А. Федерация в зарубежных странах / Д. А. Ковачев. – М. : Юрид. лит., 1997. – 457 с.
10. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран / В. Е. Чиркин. – М. : Юрист, 1999. – 376 с.
11. Конфедерація // Коваленко О. : Дух і Літера, 2013. 573 с.
12. Державний лад США: М., 1976. 351 с.
13. Согрин В. В. Становлення американської держави. СПб., 2002. 533 с.
14.  Шпорлюк Роман. Імперія та нації: з історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі. (Пер. з англ.) – Кіїв: Дух і Літера, 2000. – 354 с.
15. Статті Конституції України (ст. 2, ч. 3 ст. 3, ст. 17, ст. 8, ст. 6, ст. 4, ст. 7, ст. 10, ст. 20, ст. 118, ст. 119, ст. 133, ст. 140, ст. 141, ст. 134)