Формування і розвиток теорії громадянського суспільства

Громадянське суспільство як політичний феномен виникло на певному етапі розвитку особистості та суспільства й пройшло певні соціальні, політичні та ідеологічні трансформації. Концептуального оформлення громадянське суспільство набуло ще в античні часи, хоча й до сьогодні відбувається його розвиток, визрівання інститутів, структур, цінностей та ідеологічних компонентів.

Підставою для типології теоретичних уявлень про громадянське суспільство у контексті забезпечення ним політичної стабільності є розгляд ідейного панування тієї або іншої теорії, що існують у політичній філософії. З метою їхньої систематизації пропонується така етапізація. Вона складається з холістського, теологічного, ліберального, етатистського та сучасного періодів. Визначені етапи найбільш повно характеризують генезис громадянського суспільства.

1. Холістський (від грец. holos – цілий, весь) підхід був відомий ще в античні часи, коли на рівні провідних політико-правових доктрин не існувало диференціації політичної і соціальної сфери функціонування громадянського суспільства. Предметне оформлення категорія «громадянське суспільство» набуває в цій інтерпретації в особі людини-громадянина, що має політичні права й обов'язки.

Антична думка, намагаючись розкрити таємниці буття, не залишила без уваги питання про людину, суспільство і стабільний стан існування. Вже тоді актуальними завданнями дослідників було виявлення сил, які керують суспільним розвитком. Платон і Арістотель у своїх працях шукали шляхи гармонізації особистості, суспільства і держави. Головною темою філософських праць афінян стало прагнення досконалості, яке побудоване на роздумах про людину та державу. Філософи уважали, що державний устрій потребує вдосконалення, а це можливо лише шляхом удосконалення людини і створення належних умов для її розвитку. Багато уваги у працях учених цього часу приділено темі ідеального державного устрою. До найважливіших рис ідеальної, стабільної держави-поліса Платон відносив єдність і солідарність усіх громадян.

Холістський період став початком пошуку теорії такого державного устрою, який би забезпечив максимально сталий розвиток. В цей період громадянське суспільство набуває характеристики цілісної системи, яка складається зі зв'язків між громадянами, метою яких було забезпечення сталого державного розвитку завдяки впровадженню етико-правових цінностей. Специфічною особливістю цього часу став пошук ідеальних умов стабільного існування державного ладу. Спроба вчених того часу звернутися до аналізу суспільства вказує на значний потенціал, який воно мало для забезпечення політичного порядку та стабільності в державі.

2. Далі, у межах теологічного етапу (від грец. theos – бог і logos – вчення) людині відводиться роль представника Бога на землі. Широкого розповсюдження набули концепції видатних політичних філософів Блаженного Августіна, Фоми Аквінського та інших. Цікавим у цьому відношенні є відомий твір Блаженного Августина «Про Град Божий», який був одним із основних текстів європейської історіософії і політології. Латинською мовою він має назву «De Civitate Dei», що перекладається як «Про Божественне громадянське суспільство».

У другій половині XV століття країни Європи вступили в епоху соціальних і політичних революцій, які підірвали основи політичної системи феодалізму й церковного догмату. Завдяки цьому поступово формувався новий тип європейської людини – учасника політичного та економічного життя суспільства. Стратегією розвитку новоєвропейського суспільства стали економічні практики. їхньою соціальною репрезентацією були вже не представники дворянства чи духовенства, що очолювали політичну еліту в Середньовіччі, а члени третього стану – робітники та торговці. Бажання легітимізувати свій реальний статус у правовому вимірі створило інститут громадянського суспільства, який становиться засобом боротьби за поєднання економічної та політичної влади.

Громадянське суспільство в концепціях теологічного етапу виглядало як органічна сукупність людей поза їхньою державною приналежністю, об'єднаних на основі релігійної ідентичності. Дослідження політичної думки того часу свідчить про продовження теоретичного пошуку зручних форм політичного життя, які б надавали можливість рухатися вперед. Забезпечити процес цивілізаційного росту й полегшити перехід від статичної політичної стабільності до стабільності динамічної мало саме громадянське суспільство, яке тільки-но починало утворюватися в інституціональному плані.

3. Канадський політичний філософ Чарльз Тейлор виявив у західній науці дві основні ліберальні традиції розуміння громадянського суспільства. Це так звані L- і М- традиції. L-традиція починається із англійського філософа ДжонаЛокка і має назву від першої літери його прізвища. Громадянське суспільство розглядається як етичне співтовариство, що живе за природними законами до і поза політикою. М-традиція, що названа так від першої літери прізвища Шарля Монтеск'є, вказує на інший аспект. Вона представляє громадянське суспільство як сукупність незалежних асоціацій громадян, які налагоджують відносини між індивідами і державою та в разі потреби захищають свободу індивідів від зазіхань влади.

L-традиція віддає перевагу суспільству, яке поєднує громадян з високими моральними цінностями. Це свідчить про його перехід до якісно нового стану, критеріями якого є високий рівень політичної свідомості, соціальної активності та високий потенціал самоорганізації громадян. Саме суспільство, за локківською традицією, формує і визначає інститути та норми, які становлять основу держави. Отже, роль держави є вторинною і зводиться до мінімуму.

Представники М-традиції – Ш. Монтеск'є, Б. Констан і А. де Токвіль також зосереджували увагу на проблемі захисту політичної свободи від загрози деспотичного втручання держави в життя індивідів та груп суспільства. їхнє розуміння громадянського суспільства зводиться до ідеї «середніх тіл» або «влад», які опосередковують відносини між людиною та державою.

Таким чином, проаналізовані теорії і концепції політичних філософів ліберального періоду дозволили сформулювати єдиний погляд на розуміння громадянського суспільства. Воно представляє неполітичну сферу соціуму, основною цінністю якого є вільна, свідома, ініціативна людина, яка виступає суб'єктом громадянського суспільства. Це дуже важливі аргументи, адже державний порядок не може бути забезпечений без активної громадянської позиції і здатності людей до колективної дії.

4. Аналіз основних теоретичних поглядів етатистського етапу свідчить, що ідеологічною основою цього часу стає участь держави в суспільних справах. Без них суспільство не може стати громадянським, воно визначається тут як сфера, в якій людина плідною працею може отримати для себе користь. Інституціональна ознака полягає в тому, що саме соціальні й економічні інституції виступають ланкою, яка поєднує суспільство та державу. Ідеї цього часу засвідчили, що тільки сильна і стабільна держава обумовлює динаміку розвитку громадянського суспільства.

5. Сучасний етап визначення сутності громадянського суспільства, розвитку його теорії базується в основному на європейській традиції, яка дедалі більше виділяє функціональне значення його інститутів. Це означає, що підсистеми суспільства детермінують одна одну шляхом функціональної взаємодії інституціональних суб'єктів. Тому становлення демократії завжди обумовлене підвищенням функціонального потенціалу інститутів усіх сфер суспільства.

Сьогодні в західному політологічному дискурсі в центрі уваги знаходяться проблеми пошуку нових механізмів суспільно-політичного розвитку, подальшої демократизації всіх сфер життя. Більшість учених в якості найбільш дієвого комунікаційного механізму визначають саме громадянське суспільство. Дану точку зору відстоюють американський соціолог Ентоні Гідденс, німецький соціальний філософ Юрген Габермас, відповідно обгрунтовуючи теорії «комунікативної раціональності» виробництва та «соціального капіталу».

На думку Дж. Коена і Е. Арато, громадянське суспільство – це „сфера соціальної взаємодії між економікою та державою, що складається передусім з інтимної сфери (особливо сім’ї), сфери об’єднань (особливо добровільних об’єднань), суспільних рухів і форм публічної комунікації”.

Г. Щедрова вважає, що громадянське суспільство – це таке суспільство, в якому головною діючою особою є людина зі своєю системою потреб та інтересів, з відповідною системою цінностей. Відома українська дослідниця А. Колодій виділяє три „класичні” трактування громадянського суспільства, які створюються в рамках: локкіанського підходу, згідно з яким основою громадянського суспільства є протиставлення природного і громадянського; гегелівського підходу, відповідно до якого це правова держава та принцип індивідуалізму; токвілівського підходу, який на перше місце висуває асоціативну діяльність. Інший дослідник – С. Рябов пропонує виділяти етапи у вивченні громадянського суспільства. Перший етап, коли в основу вивчення було покладено опозиційну пару „природне – громадянське” (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж-Ж. Руссо). Другий етап, коли її змінила пара „громадянське – державне” (Г. Гегель, Ш. Токвіль).

Таким чином, громадянське суспільство виступає як сфера реалізації економічних, соціальних, етнонаціональних, культурних та інших інтересів громадян, які перебувають поза безпосередньою діяльністю держави.

Таким чином, екскурс у різноманіття теорій і поглядів щодо розуміння громадянського суспільства та його специфіки свідчить про значну еволюцію ідеї громадянського суспільства. Більшість представників вищезазначених теорій роблять висновок, що громадянське суспільство в різних формах забезпечує необхідний баланс сил для стабільного еволюційного поступу.

 

 

Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях: Моногр. / А. Карась; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – К. ; Л., 2003. – 520 с.

Арато Э. Гражданское общество и политическая теория / Э. Арато, Дж. Коэн. – М. : Весь мир, 2003. – 784 с.

Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность: колектив. монографія / научн. ред. И. Ф. Кононов. – Луганск, 2002. – 282 с.

Патей- Братасюк М. Громадянське суспільство: сутність, генеза ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України / М. Патей-Братасюк, Довгунь Т. – Тернопіль: Мандрівець, 1999. – 254 с.