Формування професійної компетентності майбутніх журналістів засобами іншомовних періодичних видань

У першому розділі „Теорія та практика використання засобів масової інформації у навчально-виховному процесі” висвітлено проблеми становлення й розвитку журналістської освіти та преси як засобу формування професійної компетентності майбутніх журналістів; уточнено поняття „компетенція”, „компетентність”, „професійна компетентність журналіста”; проаналізовано методолого-теоретичні та методичні аспекти проблеми формування професійної компетентності майбутніх журналістів засобами іншомовних періодичних видань, висвітлені у науковій літературі та реалізовані у практиці навчання іноземної мови. 

На основі ретроспективного аналізу проблеми визначено тенденції становлення й розвитку журналістської освіти та преси як засобу формування професійної компетентності майбутніх журналістів. Зокрема, становлення журналістики як фаху було позначене такими тенденціями: зростанням кількості установ, у яких працювали журналісти; організацією спеціалізованої освіти для журналістів; поширенням фахової літератури; усвідомленням важливості соціальної відповідальності журналістів. Радикальні зміни у структурі сучасного глобального та інформаційного простору (інтенції до плюралізму медіакультур, посилення конкуренції між світовими медіаінституціями, виникнення першої міжнародної наднаціональної корпорації новин та економічної телемережі, формування якісно нового інтегрованого інформаційного середовища тощо) зумовили загальні тенденції розвитку журналістської освіти (збільшення кількості факультетів та відділень журналістики, значного розширення спектру спеціалізації та дисциплін, підвищення вимог до професійної компетентності журналіста тощо). 

У розділі уточнено поняття: „компетенція”, „компетентність” та „професійна компетентність журналіста”. У низці проаналізованих словників та довідників поняття „компетенція” має різні значення: 1) коло повноважень, 2) знання та досвід. При уточненні нами використано дослідження сучасних дидактів (В.А. Болотов, В.В. Сєріков, О.А. Жирун, І.А. Зимня, Н.В. Копилова, Н.В. Кузьміна, Р.П. Мільруд, О.В. Овчарук, Е. Шорт та ін.), за якими під „компетенцією” розуміють наперед задану вимогу до освітньої підготовки (стандарт), потенційну можливість, елемент компетентності. Вважаємо, що „компетентність” як комплексна особистісна категорія означає практичну готовність та здатність людини діяти в певній галузі; вона включає знання, уявлення, навички, мотиви, цінності, реалізовані у життєвих та професійних контекстах, передбачає наявність досвіду діяльності. „Професійна компетентність” – це система теоретичної і практичної готовності особистості до ефективної самореалізації у професії, що реалізується через парадигму професійно значущих знань, умінь, якостей, здібностей, схильностей та досвіду професійної діяльності. „Професійна компетентність журналіста” охоплює мотиваційну (загальнокультурна, ціннісна та соціальна компетентності), операційну (комунікативна, інформаційна, методологічна, особистісна компетентності) сфери, процес самоконтролю та містить: 1) знання гуманітарних, соціально-економічних, фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін, оволодівши якими журналіст здійснює професійні, психологічні, риторичні функції; 2) загальні та професійні вміння, що дозволяють реалізувати інформаційно-технічну, праксеологічну, рефлексивну функції; 3) ціннісно-мотиваційні характеристики, світоглядну та соціально-політичну позицію; 4) індивідуально-психологічні особливості; 5) життєвий та професійний досвід.

Аналіз науково-педагогічної літератури (В.А. Королькова, А.П. Лебедєва, Г.В. Онкович, Є.В. Розен, Є.Ф. Телень та ін.) засвідчив, що проблему формування професійної компетентності майбутніх журналістів засобами іншомовних періодичних видань ще не розроблено достатньою мірою. Специфіка змісту медіатекстів, форм та методів навчання не бралися до уваги під час підготовки майбутніх журналістів. Часто зміст дидактичних матеріалів утрачав актуальність, оскільки змінювалися історичні, географічні, соціальні реалії суспільства. Учені-дидакти були обмежені правилами політичної системи, а тексти преси використовувалися з чіткою пропагандистською метою. Зазвичай не враховувалася специфіка певної спеціальності, а також не брався до уваги комунікативний підхід навчання іноземних мов. Навчально-методичні матеріали переважно були спрямовані на розвиток читання, як основного (і чи не єдиного) виду мовленнєвої діяльності (Н.В. Лебедєва, Т.А. Зражевська, І.М. Козловська, А.М. Васильєва, Є.П. Александрова), методисти майже не використовували творчих завдань для розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності. Вплив застосування іншомовних масмедійних текстів на формування професійної компетентності журналіста взагалі не брався до уваги.

У другому розділі „Формування професійної компетентності майбутніх журналістів як актуальна педагогічна проблема” досліджено основні підходи щодо теорії медіаосвіти в сучасній вітчизняній та зарубіжній педагогіці, проаналізовано практичний досвід їх залучення до навчально-виховного процесу, обґрунтовано специфіку та методику використання газетного дискурсу в системі навчання іноземних мов під час підготовки журналістів. 

У роботі розмежовуємо поняття „журналістська освіта” та „медіаосвіта”. „Журналістська освіта” – це професійна освіта журналістів, підготовка кваліфікованих кадрів для медіаіндустрії. „Медіаосвіта” як процес розвитку й саморозвитку особистості на матеріалах та за допомогою засобів масової комунікації покликана формувати культуру комунікації, уміння усвідомлено сприймати, критично осмислювати, інтерпретувати медіатексти з метою розширення загальних, соціокультурних та професійно значущих знань, комунікативних та творчих здібностей. Медіаосвіта є необхідною передумовою встановлення раціональних комунікаційних взаємозв’язків між суб’єктами комунікації та розвитку особистості загалом: активного споживача інформації – з одного боку та журналіста – з іншого, оскільки саме він є відповідальним творцем сучасного медіапростору. 

Медіапедагоги різних країн теоретичним підґрунтям розвитку медіаосвіти вважають позитивний або ж негативний вплив медіа на розвиток особистості зокрема та суспільства в цілому, що зумовило виокремлення різних підходів, теорій та моделей медіаосвіти. На основі аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних медіапедагогів (Б. Єржабкової, А.П. Короченського, О. Невмержицької, О.В. Спічкіна, О.В. Федорова, М. Хайнс, К. Чо, Ж. Гоне та ін.) нами визначено ін’єктивну (превентивну), інструментальну (практичну, практико-утилітарну, технологічну), культурологічну (соціокультурну, етичну, естетичну, художню), критичного мислення (когнітивну, політичну) та семіотичну (комунікативну) теорії медіаосвіти. Особливістю вітчизняної медіадидактики було те, що її представники керувалися культурологічною та інструментальною теоріями, спирались на позитивістське бачення ЗМІ, почасти не враховували соціальновікові, фахові особливості, тематичні інтереси студентів. 

Визначення специфіки газетного дискурсу як засобу навчання стало основою для розробки технології формування професійної компетентності майбутніх журналістів засобами іншомовних періодичних видань.