Формування психологічної культури педагога

Систематизація наукових знань про людину переконливо засвідчує, що потреба вивчення її в різних аспектах і проявах не втрачає своєї актуальності. Особливою категорією, що описує людину як джерело активності, пізнання і перетворення дійсності, є суб’єкт, якому властивий якісно своєрідний спосіб самоорганізації і саморегуляції. Категорія суб’єкта виступає центром коорди-нації всіх психічних процесів, станів і властивостей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми, дає змогу з’ясувати, що формування понятійного апарату й методологічних засад розробки різноманітних стратегій досліджень проблема-тики суб’єкта у психології найповніше відображена у суб’єктно-діяльнісній методології, потужний вплив на становлення та розвиток якої пов’язаний із дослідженнями Б. Г. Ананьєва, К.О. Абульханової-Славської, Г. О. Балла, А. В. Брушлінського, Г.С. Костюка, С. Д. Максименка, В. А. Роменця, С. Л. Рубінштейна, А. Семиченко, В. О. Татенко та ін.

Проблема співвідношення біологічного (природного) і соціального начал у структурі особистості людини є однією з найскладніших і дискусійних у сучасній психології. Є думка, що вся особистість людини розпадається на ендопсихічну та екзопсихічну організацію.

Ендопсихіка (від грец. усередині) як підструктура особистості відображає внутрішню взаємозалежність психічних елементів і функцій, начебто внутріш-ній механізм людської особистості, ототожнюваний з нервово-психічною організацією людини. Ендопсихіка приховує в собі такі риси, як сприйнят-ливість, особливості пам'яті, мислення та уяви, здатність до вольового зусилля, імпульсивність; екзопсихіка - систему відносин людини та її досвід, тобто інтереси, нахили (схильності), ідеали, переважаючі почуття, сформовані знання.

Екзопсихіка (від грец. зовні) визначається ставленням людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфери того, що протистоїть особистості, до чого особистість може так чи інакше ставитися.