Формування психологічних компетенцій педагогів у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання

 

 

 

Поширення практики інклюзивної освіти (як навчання дітей з особливими потребами у складі звичайних шкільних класів) висуває нові вищі вимоги до всіх педагогів. За кордоном воно породило не лише підґрунтя для дискусій, але і значні зміни у структурі педагогічної освіти.

Вочевидь, інклюзивна освіта не може розвиватися за розпорядженням «зверху»: далеко не всі вчителі позитивно ставляться до таких реформ і, що ще проблематичніше, не всі володіють навичками, необхідними для того, щоб вести урок в «інклюзивному» класі, де діти відрізняються за своїми вихідними можливостями. Позитивне відношення до учнів з особливими потребами, вочевидь, – найголовніша передумова для роботи вчителя в інклюзивній школі. Для розвитку такого відношення у плани роботи включаються ділові ігри, розвивальні заняття з формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами і особисте спілкування з людьми, що мають обмежені можливості. Проте, ставка робиться, у першу чергу, на опанування спеціальних педагогічних засобів, без яких позитивна мотивація «не працює».

Одним із найважливіших аспектів підготовки вчителів до роботи в інклюзивному освітньому середовищі є практика і самостійні дослідницькі міні-проекти, що виконуються «в польових умовах», наприклад, розробка поурочних планів для конкретного класу. Практичні заняття дають «живіший», у порівнянні з учбовими кейсами, матеріал, обговорюючи який, педагоги вчаться працювати в міждисциплінарній команді.

Уміння творчо змінювати учбовий план і адаптувати свої методи викладання відповідно до особливостей учнів, є однією із найважливіших компетенцій вчителя, яка, як зазначають практики, є значно важливішою за знання діагностичних критеріїв і клінічних проявів різних недуг.

Історію інклюзивної освіти в Європі й Америці можна переказати в термінах еволюції учбових програм, де із «просто учбового плану» вони стали перетворюватися на певні траєкторії соціокультурного розвитку. Адже, якщо метою інклюзії є максимально повне включення дитини в культурне і суспільне життя, учбова програма повинна стати знаряддям для цього, посередником між «особливою» дитиною і соціумом.

Практичний досвід. Як приклад короткого практично зорієнтованого курсу можна навести проект районного методичного кабінету про створення творчих міждисциплінарних команд майбутніх педагогів.

Заплановано протягом одного семестру проводити з педагогами заняття (по 3 години 1 раз на місяць), на які запрошувати людей з обмеженими можливостями, батьків «особливих» дітей, вчителів з досвідом роботи в інклюзивному освітньому середовищі. Як мінімум, 6 годин педагоги повинні відпрацювати в реальному інклюзивному класі і, в якості підсумкового завдання, самостійно скласти учбовий план і провести урок. Цей урок оцінюватиметься за певними параметрами і обговорюватиметься на супервізійному занятті.

Основні компетенції, якими мають оволодіти педагоги (учасники проекту) :

позитивне відношення до людей з особливими потребами і готовність працювати з ними;

знання і навики, необхідні для роботи в міждисциплінарних командах;

знайомство з проблемами сімей, що виховують «особливих» дітей, і стратегіями співпраці з батьками;

розробка учбових планів для інклюзивних класів;

знання допоміжних технологій;

навики поведінкових методик роботи з «особливими» дітьми для закріплення хорошої поведінки.

Ось приклади модулів, що планують ввести у цей курс.

Модуль 1. Уявлення про інвалідність. Завданням цього ввідного модуля є підвищення сензитивності педагогів до тих переживань, якими супроводжується досвід життя з обмеженими можливостями.

Модуль 2. Освоєння нових тем: методики й інструментів для інклюзивних класів. Освоювані методики включають плани уроків, матриці поступової зміни складності матеріалу, роздаткові матеріали. У даному модулі розглядають методики, що не вимагають технічних або мультимедійних пристосувань.

Модуль 3. Ефективна співпраця з батьками і сім'єю. У модулі відпрацьовуються основні стратегії комунікації, такі як: активне слухання; розробка індивідуальних учбових планів та інструкцій для батьків за самостійними заняттями з дітьми; знайомство батьків з допоміжними технологіями.

Що зміниться для шкільного психолога? Введення інклюзивної освіти безпосередньо хвилює і шкільних психологів. Їх роль – створення цілісної системи підтримки (заснованої на екологічному підході), що об'єднує окремих дітей і педагогів, цілі класи і місцеве співтовариство; такої, що робить акцент на можливостях, а не на обмеженнях дітей.

На практиці ця діяльність полягає у:

заходах по первинній, вторинній і третинній профілактиці шкільної дезадаптації;

фасилітації змін у житті школи, пов'язаних з упровадженням інклюзивної освіти;

плануванні подальшої освітньої траєкторії, інколи – на дуже тривалий термін;

індивідуальному і груповому консультуванню із психологічного супроводу інклюзивної освіти.

Що стосується дітей, практичний психолог відповідає за їх психологічне благополуччя, але не працює з неврологічними або психіатричними порушеннями. Для цього у школі повинна функціонувати ціла міждисциплінарна команда. У ній психолог може відігравати роль координатора, ведучого зустрічей рефлексій і т. д. Все вищезазначене виключає варіанти, коли психологові освіти «додаються» функції дефектолога, спеціального психолога або дитячого психіатра.

Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Переваги інклюзивної освіти:

для дітей з особливими освітніми потребами:

завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей;

ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами;

оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально;

навчання проводитися з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей;

у дітей є можливість для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі в громадському житті;

для інших дітей:

діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей;

вони прагнуть налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них;

діти навчаються співробітництву;

діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими та співчувати іншим;

для педагогів та фахівців:

вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів;

вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.

Підсумовуючи вищезазначене, варто пригадати думку Нормана Кунка: “Коли інклюзивне навчання буде повністю опановане, ми зможемо відмовитись від ідеї, що всі діти для того, щоб приносити користь суспільству, повинні бути схожими один на одного. Замість цього ми будемо шукати і підтримувати таланти, властиві всім людям. Ми починаємо розглядати нетипові способи, щоб виховувати корисних членів суспільства, і в процесі цієї роботи ми зможемо дати всім дітям відчуття того, що вони потрібні”.

 

 

1. Акимова Н. К. Индивидуальность учащегося и индивидуальный подход / Н. К. Акимова. – М. : Знания, 1992.

2. Гончаренко Т. Розвивальні та корекційні заняття психолога / Т. Гончаренко. – К. : Редакція загально-педагогічних газет, 2004.

3. Гончаренко Т. Заняття психолога з малятами / Т. Гончаренко. – К. : Редакція загально-педагогічних газет, 2005.

4. Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи: монографія / А. А. Колупаєва. – К. : “Самміт-Книга”, 2009.

5. Кулик В. В. Інтегроване навчання дітей з особливими потребами / В. Кулик // Дефектолог. – 2003. – №3.

6. Коробко О. Л. Робота психолога з молодшими школярами / О. Л. Коробко. – К. : Літера ЛТД, 2006.

7. Ляшенко Т. Д. Чому їм важко вчитися? / Т. Д. Ляшенко. – К. : Початкова школа, 2000.

8. Синьова В. М. Основи дефектології / В. М. Синьова, Г. М. Коберник. – К. : Вища школа, 1994.

9. Худик В. А. Диагностика детского развития: методы исследования / В. А. Худик. – К. : Освіта, 1992.

10. Таранченко О. Діти з порушеннями слуху в інклюзивному закладі / О. Таранченко // Дефектолог. – 2010. – №4.

11. Сватко Г. Інклюзивний підхід як основа освіти для всіх дітей / Г. Сватко // Завуч. – 2009. – №36.