Формування уявлень дітей дошкільного віку про комунікативну функцію слова

Оволодіння мовленням, яке успішно відбувається у дошкільному віці, суттєво випереджає усвідомлення мовної діяльності і лексичного складу мовлення. Тривалий час у процесі спілкування дитина орієнтується не на нього, а на предметну ситуацію, яка визначає розуміння нею слів. Однак усвідомлення словникового складу мови потрібне їй для оволодіння грамотою. Без спеціального навчання дитина ставиться до речення як до єдиного смислового цілого, єдиного словесного комплексу, який визначає цілісну ситуацію, реальну дію і подію.

3-7-річна дитина, як свідчать дослідження, за необхідності виділити слова в реченні орієнтується на ситуаїцю, про яку у ньому йдеться. Тому у відповідь на питання, скільки слів у реченні, вона повторює все речення. Наприклад, стверджує, що у реченні «Дівчинка пішла в сад» одне слово, і повторює його. Однак якщо у бесіді з дітьми використовувати елементи навчання (повторні, навідні питання, зразок правильного виокремлення слів, похвалу або негативну оцінку результатів), деякі з них переходять на вищий рівень аналізу речення. Діти до 5-ти років аналізують предметний зміст окресленої у реченні ситуації. Наприклад, у реченні «Віта годувала братика» виокремлюють: перше слово- «Віта», друге- «Вітагодувала братика», що є першим кроком до виокремлення слів як елементів мовної дійсності. Діти молодшого, середнього і старшого віку починають визначати інтонаційно-смислові групи підмета і присудка: у реченні, наприклад, «Хлопчики будуть грати в м'яч» першим вважають слово «хлопчики», другим – «будуть грати в м'яч». Такий тип виокремлення засвідчує перші кроки дитини в аналізі елементів речення. Деякі діти визначають у реченні всі категорії слів, крім сполучників і прийменників. Це означає, що вони переключаються на мовну дійсність і слова як елементи мовлення. Однак їх уявлення про мовну дійсність ще нестійкі і неусвідомлені, вони лише розпочинають виокремлювати предметні компоненти речення.

Отже, якщо дитину спонукати лише до виокремлення слів у реченні, не організовуючи її орієнтування на суттєві ознаки слова, вона дуже слабо розуміє і розрізняє дійсність мовлення.

Для формування у дошкільників уміння вичленовувати у мовленні слова необхідно, щоб вони були не просто звуковою сукупністю, а й мали певне значення для дитини. За таких умов формується досить адекватне й усвідомлене уявлення про слово.

Під час навчання дошкільників поділу тексту на слова не обов'язково давати їм понятійні критерії мовлення, слід визначати їх шляхом наочної демонстрації, на прикладах практичного використання тощо. У такий спосіб уточнюватимуться уявлення про слово, його значення тощо.

Діти, які починають читати, поступово усвідомлюють і словниковий склад мовлення. Стихійне формування здатності до його усвідомлення відбувається надзвичайно повільно. Прискорює цей процес спеціальне навчання, завдяки якому старші дошкільники починають чітко виокремлювати слова в реченні.

Отже, одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника є робота зі словом. Формування дитячого словника – це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння соціальне закріплених значень та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Під час роботи над словом діти не тільки засвоюють його лексичне та граматичне значення, а й вчаться складати словосполучення, речення, а потім і зв’язний текст. Водночас у дітей має вироблятися вміння свідомо обирати зі словникового запасу ті мовні засоби, які найточніше відображатимуть задум мовця і робитимуть висловлювання не лише граматично правильним, а й виразним. Слово забезпечує зміст спілкування. Усне чи писемне мовлення можливе лише за наявності достатнього словникового запасу.

Щоб розкрити сутність та значення лексичної роботи з дошкільниками, її місце в загальній системі мовленнєвої роботи, визначимо основні характеристики слова як одиниці мови.

Слово як одна з основних одиниць мови відіграє важливу роль у різних видах людської діяльності – за допомогою слів відбувається формування понять, слово певним чином відображає дійсність.

Лінгвісти розрізняють такі обов’язкові, невід’ємні одна від одної властивості слова, як фонетична оболонка, граматична форма, семантична валентність, тобто смислове значення та здатність слова сполучатися з іншими словами. Саме тому науковці наполягають на необхідності опа­нування словом в єдності його лексичного та граматичного значень і звукової будови.

Як слушно зауважують лінгвісти, мовне, лексичне значення є абстракцією, так би мовити ярликом, що «приклеюється» до слова, і має значення лише для лінгвістичних досліджень. Сутність значення слово здобуває в мовленнєвій діяльності, поза якою воно не має сенсу. Значення слона визначається за допомогою контексту. Отже, значення – це не річ, а динамічний процес, зумовлений багатьма чинниками. За словами Л. Виготського, значення – це єдність узагальнення та спілкування, комунікації та мислення. Він зазначав, що оскільки думка не висловлюється у слові, а відбувається в ньому, значення виступає найменшою смисловою одиницею мовленнєвого мислення. Воно знаходиться між думкою та словом, ось чому в слові переплітаються комунікація і мислення. Слово як «феномен мислення» визначає своєрідність і важливість словникової роботи з дітьми, яка тісно пов’язана з розвитком пізнавальної діяльності, формуванням уявлень, накопиченням знань про навколишній світ, засвоєнням елементів понятійного мислення.

У слові треба розрізняти значення і смисл, що виявляють і уточнюють його у певному мовленнєвому контексті.

Слова у мові існують не ізольовано одне від одного, а утворюють єдину лексичну систему, кожна одиниця якої пов’язана з іншими одиницями різними відношеннями як за значенням, так і за формою (полі-семічні, синонімічні, антонімічні зв’язки; тематичні та лексичні групи). При засвоєнні й застосуванні лексики