Формування життєво необхідних компетентностей особистості на уроках трудового навчання

 

 

Одним із головних завдань школи є підготовка учнів до самостійного життя. У розв'язанні цього завдання велика роль належить трудовому навчанню, основна мета якого – виховання творчої особистості, розвиток її інтересів, нахилів, здібностей, підготовка до професійного самовизначення та трудової діяльності в умовах ринкових відносин. Із розвитком незалежної української держави змінилися орієнтири та напрямки освітньої діяльності. Освіта повинна бути орієнтована на особистість, на формування високоморальної, стабільної у своєму розвитку людини, яка добре розуміє, що робить, куди і навіщо йде, яка обов'язково розвине власний талант, здібності, дані їй природою.

Я вважаю, що один зі шляхів, який допомагає досягти цього, самореалізуватися, є мотивація. Адже в більшості випадків учень не має свідомого, вмотивованого бажання вчитися і від цього страждає наше майбутнє, йому потрібно допомогти розкритися, знайти і розширити свої здібності. Процес формування і закріплення в учнів позитивних мотивів, потягу до навчальної діяльності називають мотивацією.

Розглянемо етапи мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Пізнавальні мотиви. Серед них провідним є інтерес до знань і процесу їх здобуття, бажання дізнатися якомога більше, розширити свій кругозір, інтерес до певних предметів, явищ. Розрізняють декілька стадій інтересу: цікавість, допитливість, пізнавальний і теоретичний інтерес.

На стадії цікавості учні можуть зацікавитися тим чи іншим об'єктом, але у них не спостерігається прагнення до пізнання їх суті. Наприклад, вивчаючи тему «Об'єкти технологічної діяльності. Фантазування з метою створення нових об'єктів. 5 клас», мотивуючи навчальну діяльність, учитель завершує її запитаннями: Які зразки об'єктів вам більше сподобалися? Який об'єкт запропонували б ви? Які інформаційні джерела можна використати для створення об'єкта? Такі запитання збуджують пізнавальний інтерес до теми і допомагають учню відчути можливість удосконалити його знання й уміння для розв'язання поставленого завдання. Якщо ставлення учнів до навчання позитивне, то надалі вони будуть більш уважними на уроці, докладатимуть усіх зусиль для оволодіння новими знаннями, технологією виконання практичної роботи. З такими учнями легко і цікаво працювати на уроці.

Та, на жаль, не всі школярі характеризуються позитивним ставленням до навчальної діяльності. Є чимало байдужих, і навіть таких, що негативно ставиться до школи. Тоді одним із шляхів позитивного ставлення до навчання є створення позитивних мотивів навчання. На зміну цікавості приходить допитливість. Збуджувати і підтримувати її допомагають етапи методу проектів. Все це сприяє розвитку пізнавальної активності, самостійності, бажанню виявити себе, самоствердитися.

Щоб виховати дитину допитливою, необхідно домогтися її уваги до виконання того чи іншого завдання, дотримання технології. Для підтримання допитливості потрібна довготривала клопітка праця. Якщо дати доступні розумінню дитини проблемні завдання і можливість їх розв'язувати, вона краще виконає та засвоїть завдання на дану тему. Постійна опіка вчителя під час виконання роботи має негативні наслідки – низький рівень емоційно-пізнавальної активності учнів.

«Ми повинні намагатися, щоб усі ті знання, які ми бажаємо повідомити учням, були представлені їх почуттям, щоб самі предмети, будучи безпосередньо в наявності, зворушували, приводили в рух, привертали почуття, а останні, у свою чергу, – розум». – Я. А. Коменський.

Оцінювальні запитання і завдання вимагають гострої мотивації, стимулюють до висловлювання своєї точки зору (високий рівень емоційно-пізнавальної активності).

Пізнавальний інтерес характеризується тим, що у школярів виникають не тільки проблемні питання або пізнавальні ситуації, але й бажання самостійно їх вирішувати. В центрі уваги на цій стадії інтересу не отримання готового матеріалу, готової інформації і не сама робота за зразком, а пізнавальне завдання. Так, розглядаючи питання поширення української народної вишивки в сучасних умовах та її застосування, пропоную учням знайти причини послаблення інтересу дітей та молоді до цього виду декоративно-прикладного мистецтва. Якими є шляхи вирішення цієї проблеми. Або ж в іншому випадку – сама називаю проблему і прошу учнів підтвердити, що, дійсно, така проблема існує і вказати шляхи її вирішення.

Розвитку пізнавального інтересу як мотиву сприяють різні прийоми проблемного навчання. Для того, щоб ці проблеми мотивували навчання, необхідно так сформулювати проблему, щоб вона викликала в дітей цікавість, здивування і бажання прийняти участь в її вирішенні.

Пізнавальний інтерес дає можливість учням відчути недостатність їх знань і умінь, мобілізуватися на розв'язання пізнавальних завдань і відчути свої знання, допомагає зробити навчальний процес більш значущим для учня, сприяє орієнтуванню у навчальному матеріалі, запам'ятовуванню знань і способів дій, розвитку пізнавальної активності, самостійності, індивідуальних трудових навичок.

Сьогодні все частіше самі учні диктують зміни в навчальній діяльності. «Навіщо нам виконувати те чи інше завдання?» – запитують вони і вчитель повинен довести практичне значення матеріалу, що вивчається. Адже це і є один із прийомів пізнавальних мотивів. Якщо учні розумітимуть, що знання, які потрібно засвоїти на уроці, будуть використані на практиці, в житті, що вони необхідні для подальшого засвоєння матеріалу, то вони вивчатимуть предмет. На сучасному етапі без певної суми знань та технологій виконання практичних робіт майбутній громадянин України не здатний орієнтуватися в динамічному світі, визначити в ньому своє місце. Вивчаючи предмет, щонайменше слід розуміти, що немає тем та завдань не потрібних та недоцільних. Кожна тема є цікавою, розвиваючою дозволяє самоутвердитися.

У нинішніх економічних умовах виникає багато нових ситуацій, до яких ми не готові, і які ведуть до переоцінки цінностей. Щирість, чуйність, доброзичливість стають винятковими, а атмосфера меркантильності деформує мотиваційну сферу. Буває важко переконати учня в тому, навіщо йому виконувати те чи інше завдання, адже в його свідомості вже є вартісна картина світу. Отож, формування життєво-необхідних компетенцій або технологічної культури через мотиваційну діяльність є закономірним явищем сучасного розвитку суспільства. Важливість такого завдання пояснюється тим, що технологічна підготовка школярів зумовлена наявністю протиріччя між проявом нових напрямів культури, пов'язаних із науково-технологічним розвитком, і адекватністю їх відображення в сучасній освіті.

Життєво-необхідні компетенції або технологічна культура – культура перетворюючої, творчої, екологічно виправданої діяльності, включає знання, вміння і навички (когнітивний рівень), емоційно-моральне ставлення до певного виду діяльності (афективний рівень) і готовність діяти з урахуванням відповідальності за свої дії (когнітивний рівень). Це складне поняття включає декілька елементів, враховуючи, що в суспільстві людина виконує функції громадянина, трудівника, власника, сім'янина, споживача й учня.

До вашої уваги елементи життєво-необхідних компетенцій або технологічної культури:

культура праці;

графічна культура;

культура дизайну;

інформаційна культура;

підприємницька культура;

культура людських стосунків;

екологічна культура;

культура побуту;

споживча культура;

проектна культура.

Завдяки мотиваційній діяльності на уроках трудового навчання та технологій учитель має можливість формувати життєво необхідні компетенції особистості.