Форми закінчення кримінального провадження щодо неповнолітніх

до неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості.

Відмінним між двома клопотаннями про застосування примусових заходів виховного характеру є те, що у першому випадку клопотання складається слідчим і затверджується прокурором, а в другому – лише прокурором. Адже, як вбачається з ч. 1 ст. 497 КПК України, прокурор повинен дійти висновку про можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання.

Однак клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують. Але незрозумілим є те, яким чином слід чинити у разі, якщо вказані особи заперечують проти застосування заходів виховного характеру.

Детальніше про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру висвітлено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 2. Проте доцільно наголосити, що зазначена постанова потребує оновлення, а інших законодавчих актів, які врегульовували б питання, пов’язані із застосуванням заходів виховано характеру, на законодавчому рівні не приймалось. Слід мати на увазі, що перелік примусових заходів виховного характеру, передбачений цією постановою, є вичерпним [6].

При визначенні можливості виправлення неповнолітнього без застосування покарання необхідно встановити й оцінити дані, які характеризують особу до і після вчинення нею злочину. Однак на сьогодні не існує загальної практики щодо того, якими критеріями необхідно керуватись прокурору при складанні стосовно неповнолітнього саме клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, а не обвинувального акта.

Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, крім відомостей, передбачених ст. 291 КПК України (обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування), повинне містити інформацію про захід виховного характеру, який пропонується застосувати, воно має відповідати вимогам ст. 291 цього Кодексу (незрозуміло, чи необхідно в даному клопотанні вказувати на обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання, передбачені ст. ст. 66, 67 КК України). Також точиться дискусія щодо необхідності обґрунтування обраного виховного заходу в клопотанні, і чому саме цей захід пропонується застосовувати до неповнолітнього та строку його застосування [2].

Прокурор одночасно з переданням клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру до суду зобов’язаний під розписку надати його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування законному представнику, захиснику неповнолітнього, стосовно якого застосовуватимуться заходи виховного характеру.

Ще однією формою закінчення досудового розслідування є складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, тобто заходів державного примусу, що їх суд застосовує до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності, обмеженої осудності або осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку чи під час відбування покарання, що позбавляє їх можливості усвідомлювати власні дії чи керувати ними. Ці заходи не є покаранням, не тягнуть судимості та не переслідують мети виправлення, а застосовуються для лікування і соціальної реадаптації душевнохворих, запобігання вчиненню ними нових суспільно небезпечних діянь, а також для безпеки їх самих [7, с. 174].

Отже, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, провадиться у випадку наявності достатніх підстав вважати, що: 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку (ст. 503 КПК України).

Перш ніж затвердити клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, складене слідчим, чи розпочати його складання самому, прокурор повинен з’ясувати, що справді було вчинене суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення і саме цією особою, а також доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння чи кримінальне правопорушення та наявна потреба у застосуванні примусових заходів медичного характеру. Встановивши такі підстави, прокурор виносить постанову про закриття кримінального провадження.

Клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам ст. 291 КПК України, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати. Крім відомостей, передбачених цією ж нормою, у ньому повинні міститися докази, які підтверджують вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення цією особою та необхідність застосування примусових заходів медичного характеру, позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров’я, інформацію про примусовий захід медичного характеру [1].

Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий (прокурор) виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими Главою 39 КПК України.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру встановлюються: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення; вчинення цього суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення цією особою; наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення або на час досудового розслідування; поведінка особи як до вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення, так і після нього; небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням, кримінальним правопорушенням.

Особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного, обвинуваченого в обсязі, що визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника як за загальними правилами у кримінальних провадженнях щодо застосування примусових заходів медичного характеру, так і правилами проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх.

Слід наголосити, що у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру участь захисника обов’язкова. Якщо примусові заходів медичного характеру застосовуються до неповнолітньої особи, то обов’язковою є також участь і законного представника неповнолітньої особи.

Завершуючи досудове розслідування прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і надсилає його до суду.

 

 

Таким чином, із прийняттям нового КПК України суттєво покращилось становище неповнолітніх, посилилась роль прокурора у кримінальних провадженнях вказаної категорії. Проте, враховуючи усі особливості неповнолітніх, проблема законодавчого регулювання та забезпечення їхніх прав, що проявляється у кожній з форм закінчення досудового розслідування, залишається актуальною. Саме тому на сьогодні наявна потреба у прийнятті законодавчих актів із метою покращення та удосконалення здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх і реального забезпечення прав останніх.

 

 

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/1001-05.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon1. rada. gov. ua/laws/show/2341-14/page14.
3. Про організацію діяльності органів досудового розслідування: наказ Міністерства внутрішніх справ України від 9 серпня 2012 року № 686. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon1. rada. gov. ua/laws/show/z1769-12.
4. Про деякі питання здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх: лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2013 року № 223-1134/0/4-13. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // zakon4. rada. gov. ua/laws/show/v1134740-13.
5. Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод: лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2012 року № 223-1679/0/4-12. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. zakon-i-normativ. info/index. php/component/lica/? base=1&href=0&id=687869&menu=860 528&view=text.
6. Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру: постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 2. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/v0002700-06.
7. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян / [Є. М. Блажівський, М. К. Якимчук та ін. ]. – К. : Національна академія прокуратури України; Кіровоград: МПП «Антураж А»,
8. -440 с.