Функція захисту за чинним кримінальним процесуальним кодексом України: теоретико-правовий аналіз

Слід погодитись з рядом науковців [12; 13; 14], які вважають функцію захисту похідною від функції обвинувачення і визнають її наявність лише тоді, коли наявне кримінальне переслідування. Навряд чи можна вести мову про захист прав суб’єкта, якщо нема загрози їх порушенню, і з цим важко не погодитись.

До основних ознак захисту як кримінально-процесуальної функції, слід віднести те, що вона чітко регламентована нормами кримінально-процесуального законодавства.

Захист, як процесуальна функція, також характеризується і чітко визначеним змістом, що виявляється у можливості застосування суб’єктом захисту передбаченого законом комплексу різноманітних (організаційних та правових) заходів, які направлені на повне або часткове спростування підозри (обвинувачення) та повне забезпечення його прав та свобод під час кримінального провадження.

До найважливіших ознак, які характеризують захист як окрему процесуальну функцію, можна віднести такі: постійність здійснення такої функції та можливість застосування цієї функції по кожному кримінальному провадженню на всіх його етапах.

Переходячи безпосередньо до визначення дефініції кримінально-процесуальної функції захисту, зауважимо, що на сьогодні, єдиний підхід серед дослідників у розумінні змісту, сутності ознак та елементів функції захисту відсутній.

Так, одні вчені розглядають її як регламентований законом напрям діяльності суб’єктів захисту, наділених правом (або обов’язком) використовувати всі вказані в законі засоби і способи для охорони законних інтересів осіб. Юридичний зміст останньої пропонується розглядати в двох аспектах: як певну процесуальну діяльність і як інститут кримінально-процесуального права [15, с. 167].

Інші під функцією захисту у кримінальному судочинстві розуміють регламентований законом напрямок діяльності суб’єктів захисту, які наділені правом використовувати усі наділені законом засоби та способи для виявлення обставин, що виправдовують підозрю- ваного (обвинуваченого), пом’якшуючих обставин або таких, що взагалі виключають його відповідальність [16, с. 65].

Деякі розглядають функцію захисту як породжений кримінальним переслідуванням та здійснюваний у відповідності з законом і виражений у формі правових відносин вид (частина, компонент, напрям) діяльності при провадженні у кримінальній справі, що реалізується суб’єктами захисту і спрямований на повне чи часткове спростування обвинувачення, реабілітацію невинного, пом’якшення відповідальності та покарання винного, охорону прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підзахисного, засудженого і виправданого [8, с. 11].

Є певна кількість авторів, які намагаються розширити розуміння функції захисту та вносять до її предмету, окрім сторони захисту, і захист інших учасників процесу. Так, М. М. Видря розглядає функцію захисту як функцію, що протистоїть неправомірним діям по відношенню до будь-якого учасника процесу на всіх стадіях [17, с. 89]. Є і такі дослідники, які до суб’єктів захисту відносять дізнавача, слідчого, суд тощо [18, с. 16-18].

На нашу думку, це не зовсім вірно і відбувається через теоретичну плутанину, спричинену великою кількістю поглядів на означені явища та неповного розуміння змісту функції захисту, як такої.

По-перше, зазначимо, що функція це не діяльність, як вказують деякі фахівці [19, с. 181], а її вид або напрямок. Саме тому вона не може містити в собі комплекс заходів щодо реалізації поставленої мети, але вона є сама по собі дороговказом, комплексом процесуальних можливостей, які передбачає та надає законодавець для реалізації поставленої мети, у даному випадку – у процесі захисту.

По-друге, виходячи з того, що захист в кримінальному процесі – це за своєю суттю кримінальна процесуальна діяльність, а процесуальні функції, відповідно, її напрямки, ця діяльність має певних суб’єктів, які різняться за своїми процесуальними цілями. Ми не можемо назвати суб’єктами функції захисту суд, прокурора або слідчого, так як кримінальний процесуальний закон, з огляду на принцип змагальності, чітко визначає процесуальні права, можливості та завдання кожного з учасників процесу. А саме, слідчого та прокурора чітко визначає, як сторону обвинувачення із визначеним завданням – використовуючи всі процесуальні права та можливості довести обвинувачення до логічного кінця. І якщо припустити, що вони також у процесі своєї діяльності щодо реалізації своїх процесуальних завдань, виконують функцію захисту, то скоріше, тут слід казати не про безпосереднє виконання означеної функції, а про певне фрагментарне сприяння її виконанню. Закон чітко визначає обов’язки та права вказаних учасників кримінального провадження і ні в правах, ні в обов’язках про покладення безпосередньо на них такої функції не йдеться взагалі. А ось стороні захисту, до якої Закон відносить підозрюваного, обвинуваченого та їх захисника-адвоката законодавець відводить кримінальне процесуальне призначення, завдання у вигляді спростування обвинувачення та охорони своїх прав під час кримінального провадження. Більше того, чинний КПК та Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надає широкі процесуальні можливості щодо реалізації означеної функції її суб’єктам у вигляді, наприклад, можливості проведення окремого паралельного адвокатського розслідування тощо. Тому саме їм, на наше глибоке переконання, належить виконання функції захисту, як реалізації свого процесуального призначення у процесі кримінального провадження.

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином підсумуємо:

Дослідження функції захисту у кримінальному судочинстві має важливе практичне і теоретичне значення. Важливість всебічного осмислення такого правового явища, як «функція захисту» у кримінальному провадженні зумовлює ефективну реалізацію принципу змагальності, як стрижневого принципу сучасного кримінального процесу та складає умови для успішного вирішення низки завдань, що покладені сьогоденням на сучасний кримінальний процесуальний кодекс.

Захист – це систематична творчо-інтелектуальна кримінально-процесуальна діяльність, що обумовлена наявністю звинувачення, заснована на законі та здійснюється суб’єктами захисту щодо відстоювання власних прав та свобод під час кримінального провадження та шляхом повної реалізації своїх законних прав та повноважень, сприяє встановленню певних обставин, які унеможливлюють або спростовують обвинувачення.

До основних ознак захисту, як кримінально-процесуальної функції, слід віднести: чітку регламентацію процесу реалізації означеної функції нормами кримінально-процесуального законодавства; очевидно визначений зміст, що виявляється у можливості застосування суб’єктом захисту передбаченого законом комплексу різноманітних (організаційних та правових) заходів, які направлені на повне або часткове спростування підозри (обвинувачення) та повне забезпечення його прав та свобод під час кримінального провадження; постійність здійснення такої функції та можливість застосування цієї функції по кожному кримінальному провадженню на всіх його етапах.

Кримінальна процесуальна функція захисту у кримінальному провадженні є окремим видом систематичної кримінальної процесуальної діяльності, обумовленої звинуваченням, здійснюваної на законних підставах в рамках кримінального провадження суб’єктами захисту, яка полягає у комплексному здійсненні низки правових та організаційних заходів щодо відстоювання власних прав та свобод під час кримінального провадження, а також, шляхом повної реалізації своїх законних прав та повноважень встановленні певних обставин, які унеможливлюють або спростовують обвинувачення.