Газопостачання в країни ЄС

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ГАЗОПОСТАЧАННЯ В КРАЇНИ ЄС

1. 1. Загальна стратегія ЄС щодо підвищення енергоефективності економіки і соціальної сфери

1. 2. Сучасна ситуація на ринку енергоресурсів в ЄС

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ГАЗОПОСТАЧАННЯ В КРАЇНИ ЄС КРАЇНАМИ ЄС

2. 1. Динаміка імпорту енергоресурсів країнами ЄС

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ЗАМІЩЕННЯ РОСІЙСЬКОГО ГАЗУ В КРАЇНАХ ЄС

3. 1 Шляхи диверсифікації постачання енергоресурсів у країни Європи

3. 2. Перспективи постачання енергоресурсів з Близького Сходу

3. 3. Можливості постачання природного газу країнами Африки

3. 4. Імпорт газу з США – як альтернатива російському природному газу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

Актуальність дослідження. У сучасному світі енергобезпека перетворилася у важливий фактор зовнішньої політики, а енергетичним питанням надається політичне значення. Аналіз нової енергетичної стратегії Європейського Союзу та Росії свідчить, що у середньостроковій перспективі ЄС нарощуватиме імпорт російського газу. Пріоритетом ЄС залишається диверсифікація та пошук нових постачальників газу, та збереження відносин з існуючими надійними постачальниками газу.

Мета роботи полягає в дослідженні реалістичності планів заміщення російського природного газу в країнах ЄС. Відповідно до поставленої мети вирішені наступні завдання:

• визначено загальну стратегію ЄС щодо підвищення енергоефективності економіки і соціальної сфери;
• розглянуто сучасну ситуацію на ринку енергоресурсів в ЄС;
• проаналізовано динаміку імпорту енергоресурсів країнами ЄС;
• оцінено частку імпорту природного газу з Росії;
• запропоновано шляхи диверсифікації постачання енергоресурсів у країни Європи;
• розглянуто перспективу постачання енергоресурсів з Близького Сходу;
• визначено можливості постачання природного газу країнами Африки;
• оцінено варіант імпорту газу з США – як альтернатива російському природному газу.

Об’єктом дослідження є ринок енергоносіїв світу. Предметом дослідження є ринок природного газу у країнах ЄС.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який складається із 32 найменувань. Текст викладено на 34 сторінках, в тому числі 2 таблиці, 2 рисунки та 1 додаток.

У першому розділі розглянуто методологічні аспекти газопостачання в країни ЄС, а саме стратегія ЄС щодо підвищення енергоефективності економіки і соціальної сфери та сучасна ситуація на європейському ринку енергоресурсів. У другому розділі проведено аналіз динаміки імпорту енергоресурсів країн ЄС, а також частки імпорту природного газу з Росії та емпірично досліджено вплив імпорту російських енергоносіїв на ВВП окремих країн ЄС. У розділі три розглянуто шляхи диверсифікації постачання енергоресурсів у країни ЄС: перспективи постачання енергоресурсів з Близького Сходу, з країн Африки а також США.

 

Завдання пріоритетного розвитку енергетики завжди було в числі головних економічних завдань ЄС. Раніше це завдання вирішувалося проведенням відповідної політики в рамках окремих держав. Загострення проблеми енергоресурсів і конкурентної боротьби та посилення зв’язку політики з економікою поставили питання енергетичної безпеки країн ЄС на рівень загальноєвропейського[9, с. 18].

Проблемам заміщення російського газу в країнах Євросоюзу присвячені наукові праці таких учених, як Ромашко О. М. [9], яка досліджує розвиток базових показників газового сектора ЄС, Селезньова О. А. [11], чиї дослідження присвячені вивченню змісту енергетичної політики ЄС, Саприкін В. Л. [10], який досліджує взаємозалежність України, Росії та ЄС на енергоринку та багатьох інших. Однак питання розробки стратегічних завдань енергетичної політики України, власного видобутку газу за рахунок невикористаних ресурсів і транзитної ролі України для європейського ринку газу повною мірою не досліджено.

Розв’язання енергетичної проблеми західні політики та бізнес вбачають у посиленні інтеграційних процесів у сфері енергетичного забезпечення потреб економіки і соціально-культурної сфери на єдиній організаційно-правовій базі.

Створення загальноєвропейського енергетичного ринку започатковано у 90-х роках прийняттям відповідних директив. Основними документами, що регулюють нову енергетичну політику ЄС стали Енергетична Хартія і Договір до Енергетичної Хартії. Ці документи переслідували такі стратегічно важливі цілі як посилення енергетичної безпеки ЄС, підвищення конкурентоспроможності економіки країн альянсу, недопущення монопольного тиску експортерів енергоносіїв на імпортерів, покращення екології, зниження цін на енергоносії. Документи визначили загальні правила функціонування внутрішнього ринку електроенергії і газу, які опиралися на єдність правових інструментів, прозорість діяльності компаній на енергоринку, вільний доступ до нього нових учасників, недопущення монополізації [10].

Розроблення енергетичної політики ЄС здійснюють усі керівні органи ЄС, проте провідну роль відіграє Єврокомісія. Питання оперативного характеру вирішує Генеральний Директорат з енергетики і транспорту. У 2003 р. за ініціативи Єврокомісії були прийняті нові важливі рішення, закріплені директивами 2003/55/EC і 2003/54/EC. В них визначено лібералізацію як основний засіб оптимізації ринку, а широкий доступ на ринок капіталу з пропозицією послуг у сфері енергетики та зниження цін на такі послуги – як перспективну мету лібералізації. Документи визначали принципи функціонування ринку, що забезпечували б вільну конкуренцію, розвиток компаній і інтереси споживачів. Складності мали місце щодо вимоги розділення вертикально інтегрованих компаній [11].

У 2006 році опублікована так звана „Зелена книга”, в якій викладені основні підходи щодо сутності нової енергетичної політики, її основних завдань та засобів вирішення цих завдань. У книзі підкреслена необхідність стабільного постачання енергії до країн ЄС із країн-експортерів енергоносіїв, важливість лібералізації